Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 19 листопада 2025 р. № 1558

Київ

Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

{Із змінами, внесеними згідно з Постановами

Кабінету Міністрів України

№ 653 від 20.05.2026

№ 870 від 01.07.2026}

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити такі, що додаються:

Національний план щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року (далі - Національний план);

Положення про Національного координатора з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

2. Визначити голову Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей національним координатором з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

3. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, відповідальним за виконання Національного плану, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській міській державним адміністраціям (військовим адміністраціям) у взаємодії з органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, дитячими та молодіжними консультативно-дорадчими органами:

подати до 5 грудня 2025 р. Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності пропозиції до проекту плану заходів з виконання Національного плану;

під час подання пропозицій до проекту плану заходів з виконання Національного плану забезпечити складення фінансово-економічних розрахунків в межах реальних можливостей державного та місцевих бюджетів на відповідні роки, а також за рахунок міжнародної допомоги, інших джерел фінансування, не заборонених законодавством, для виконання Національного плану.

3 - 1 . Координаційному центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей забезпечити підготовку інформації про стан виконання Національного плану, а також проведення моніторингу та аналізу результатів виконання завдань, передбачених Національним планом.

{Постанову доповнено пунктом 3 - 1 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

4. Міністерству соціальної політики, сім’ї та єдності подати в установленому порядку Кабінетові Міністрів України:

до 31 грудня 2025 р. - проект плану заходів з виконання Національного плану із зазначенням стратегічних цілей та показників їх досягнення, що ґрунтуються на принципах забезпечення недискримінації, інклюзивності, міжсекторального підходу та найкращих інтересів дитини;

до 1 грудня 2026 р. - проект порядку проведення моніторингу та аналізу результатів виконання завдань, передбачених Національним планом.

{Абзац третій пункту 4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 01.07.2026 }

{Пункт 4 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

5. Національному координатору з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні:

1) подавати щороку до 1 червня Національній раді з питань гарантування прав дитини інформацію про стан виконання Національного плану;

{Підпункт 1 пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 870 від 01.07.2026 }

2) забезпечити інформування про стан виконання Національного плану:

до 1 липня 2027 р., 1 липня 2029 р. та 1 липня 2031 р. - Європейської Комісії;

{Абзац другий підпункту 2 пункту 5 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 870 від 01.07.2026 }

до 1 липня 2031 р. - Ради Європейського Союзу.

{Абзац третій підпункту 2 пункту 5 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 870 від 01.07.2026 }

Прем'єр-міністр України

Ю. СВИРИДЕНКО

Інд. 26

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 19 листопада 2025 р. № 1558

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЛАН

щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року

Загальна частина

Подолання дитячої бідності є складним завданням, однак міжнародний досвід свідчить, що системний підхід, заснований на поєднанні соціальної підтримки, доступу до якісних послуг та інвестицій у людський капітал, може дати відчутні результати. Відповідно до Рекомендації Ради (ЄС) 2021/1004 про встановлення Європейської гарантії для дітей (далі - Рекомендація) під час розроблення цього Національного плану визначено найбільш вразливі категорії дітей, які потребують підтримки, та основні заходи, що будуть здійснюватися щодо дітей з метою подолання соціальної ізоляції та забезпечення доступу до базових соціальних, освітніх, медичних послуг, здорового харчування та житла.

В основу підходу Кабінету Міністрів України щодо імплементації Рекомендації у законодавство закладено принципи інклюзивності, рівності та соціальної підтримки найбільш вразливих категорій дітей.

Рекомендація встановлює інтегрований підхід до зменшення дитячої бідності чи соціальної ізоляції та покращення добробуту дітей, який включає такі основні напрями, як дошкільна освіта (ранній розвиток) дітей, інклюзивна освіта, забезпечення здорового харчування у закладах загальної середньої освіти (включаючи створення умов для працевлаштування батьків, які мають на утриманні дітей, зокрема дітей з інвалідністю, або створення умов для працевлаштування батьків з інвалідністю, які мають на утриманні дітей), охорона здоров’я, доступне житло, управління та звітність.

Зазначені принципи відображені в національному законодавстві. Дотримуючися цього підходу, в Україні прийнято ряд стратегій і програм, що відповідають вимогам Рекомендації. Серед них:

Стратегія демографічного розвитку України до 2040 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2024 р. № 922 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 91, ст. 5892) (далі - Стратегія демографічного розвитку), та операційний план заходів з її реалізації у 2024-2027 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2024 р. № 922, - основні стратегічні документи, що спрямовані на забезпечення сталого та довгострокового відтворення населення України, покращення його ключових соціально-демографічних характеристик шляхом підвищення стійкості держави та суспільства в умовах демографічних змін, спричинених збройною агресією, епідеміями, бідністю та іншими несприятливими факторами, визначають ключовий вектор руху України щодо зміцнення демографічної стійкості. Стратегія демографічного розвитку окреслює кроки її реалізації, серед яких наявність фізичної і психологічної безпеки в країні, доступне індивідуальне житло, можливість знайти роботу за фахом з гідною оплатою, розвинена безбар’єрна інфраструктура та соціальна згуртованість суспільства.

Згідно із Стратегією демографічного розвитку основними демографічними викликами є депопуляція, критично низький рівень народжуваності, зростання кількості осіб з інвалідністю, масова еміграція жінок і дітей та масштабне внутрішнє переміщення;

Стратегія забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024-2028 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1201 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 110, ст. 7063), та операційний план заходів на 2024-2026 роки з її реалізації, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 р. № 1201, що визначає забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні як ключове завдання державної політики, визначає право кожної дитини щодо доступу до базових, зокрема соціальних, послуг, реформування системи догляду та підтримки дітей для забезпечення найкращих інтересів кожної дитини, що також сприятиме подоланню дитячої бідності;

Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції до 2028 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 708 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 64, ст. 4437) (далі - Національна стратегія захисту прав дитини у сфері юстиції), та операційний план заходів з її реалізації у 2025-2028 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 р. № 708, що має на меті узгодження національної системи правосуддя щодо дітей з міжнародними стандартами та визначення механізму щодо доступу до безоплатної правничої допомоги для дітей;

Стратегія розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 34 (Офіційний вісник України, 2025 р., № 13, ст. 1004) (далі - Стратегія розвитку системи охорони здоров’я), та операційний план заходів з її реалізації у 2025-2027 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2025 р. № 34, що передбачає підвищення якості доступу до педіатричних послуг, вакцинації та лікування дітей із хронічними захворюваннями, визначає ряд завдань у сфері охорони здоров’я, які необхідно оперативно розв’язувати у зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну, зокрема Стратегія розвитку системи охорони здоров’я сфокусована на захисті та охороні здоров’я матерів та дітей, необхідному для відтворення населення та відновлення людського потенціалу країни, забезпечення їх прав, гарантованих державою, організації надання медичної допомоги в умовах збройної агресії;

Національна стратегія розвитку інклюзивного навчання на період до 2029 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2024 р. № 527 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 57, ст. 3394) (далі - Національна стратегія розвитку інклюзивного навчання), та операційний план заходів з її реалізації у 2024-2026 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 червня 2024 р. № 527, що декларує принципи забезпечення рівних прав та можливостей в освітній сфері для всіх осіб без будь-якої дискримінації, зокрема створення інклюзивного, безпечного, сприятливого для розвитку освітнього середовища, яке сприяє формуванню життєвих компетентностей, розвитку здібностей та обдарувань кожної особи незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, місця проживання, мови спілкування, соціального і майнового стану;

Стратегія реформування системи шкільного харчування на період до 2027 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 р. № 990 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 100, ст. 5979) (далі - Стратегія реформування системи шкільного харчування), та операційний план заходів з її реалізації у 2023-2024 роках, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 р. № 990, що передбачає забезпечення різноманітного, збалансованого і якісного харчування в закладах освіти, що, зокрема, сприяє соціальному захисту вразливих груп населення, формуванню у громадян навичок, усвідомленому вибору здорового харчування (як прояву піклування про власне здоров’я та психологічний стан у критичних умовах).

Ураховуючи те, що Рекомендацією передбачено необхідність узгодження Національного плану з наявними стратегіями та іншими документами у сфері соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, житлової політики на національному, регіональному та місцевому рівні, Національний план враховує заходи, передбачені актами законодавства, стратегіями, зазначеними у цьому розділі.

Рекомендація були представлена Україною в рамках скринінгу під час двосторонніх зустрічей України та ЄС за переговорним розділом 19 “Соціальна політика та зайнятість”, блок “Дитяча бідність”, що були проведені 24-25 березня 2025 р. у Брюсселі, Бельгія.

За результатами скринінгу Україні рекомендовано розпочати роботу з впровадження Європейської гарантії для дітей до законодавства. У переговорних позиціях за результатами звіту визначено зобов’язання щодо впровадження Національного плану.

Аналіз поточного стану у сфері забезпечення доступу вразливих груп дітей до ключових Європейських гарантій для дітей, тенденції та обґрунтування необхідності розв’язання виявлених проблем

Серед ключових викликів та прогалин для повної імплементації Рекомендації є складна соціально-економічна ситуація, зумовлена збройною агресією, що впливає на:

підвищення кількості вразливих сімей, у тому числі сімей із дітьми;

постійне зростання кількості осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю;

зростання кількості осіб, які потребують надання підтримки у відновленні зруйнованого житла/забезпеченні житлом/речами першої необхідності;

зростання попиту на якісні реабілітаційні послуги для дітей, які опинилися у кризових умовах;

забезпечення рівного доступу до медичних та освітніх послуг, зокрема для дітей з особливими освітніми потребами.

Таким чином, хоча в Україні вже затверджено ряд стратегічних документів, їх реалізація здійснюється фрагментарно. У цьому контексті Національний план є комплексним стратегічним документом, спрямованим на інтеграцію наявних підходів та координацію міжвідомчих зусиль.

Особливе значення Національного плану полягає в акцентуванні на таких найбільш вразливих групах дітей:

дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння до них;

дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

дітей, які зазнали переміщення (із числа депортованих, примусово переміщених, евакуйованих або внутрішньо переміщених осіб);

дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами;

дітей, які перебувають у контакті із законом.

Демографічні виклики та інвестиції в людський капітал є одним з основних проблемних питань, які потребують міжсекторального політичного врегулювання.

Результати загальнодержавних вибіркових обстежень домогосподарств, а саме: обстеження умов життя домогосподарств та обстеження робочої сили, що проводилися Держстатом до 2021 року включно, є зіставними з результатами дослідження Світового банку та результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств, проведеного у грудні 2023 р. - лютому 2024 р., “Соціально-економічний стан домогосподарств України”, підготовленого Інститутом демографії та проблем якості життя Національної академії наук та Українським центром соціальних реформ на замовлення Мінсоцполітики за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) і Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW (далі - загальнодержавне вибіркове обстеження соціально-економічного стану домогосподарств).

За результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств в Україні частка домогосподарств, які мають у своєму складі дітей у віці до 18 років, становить 26,9 відсотка (у листопаді 2021 р. - 37,8 відсотка), 49,6 - у віці 7-13 років (46,9 відсотка), 32,3 - у віці від трьох до шести років (25,9 відсотка), 18,1 - у віці до трьох років (16,5 відсотка), 15,1 - у віці 14-15 років (15,8 відсотка), 14,6 - у віці 16-17 років (11 відсотків), 68,7 - мають одну дитину (у 2021 році - 81,3 відсотка), 24,6 - двох дітей (16,1 відсотка), 6,7 - мають трьох і більше дітей (2,6 відсотка).

У 2021 році до повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, Світовий банк оцінив, що частка українців, які живуть у бідності, становила 5,5 відсотка, тоді як статистика за попередні роки демонструє поступове зниження цього показника. За даними Світового банку, рівень бідності в Україні зріс із 5,5 відсотка (у 2021 році) до 29 відсотків (9 млн. осіб - у 2024 році), а рівень глибокої бідності зріс з 1,3 в до 8,8 відсотка за той самий період. Серед ключових факторів, що сприяють бідності в країні, є втрата засобів до існування, економічний спад, зростання витрат, вимушене переміщення та вразливість.

За даними Мінфіну, із початку збройної агресії валовий внутрішній продукт України скоротився більш як на 30 відсотків - це найбільша втрата економічної активності, яку країна зазнала з моменту здобуття незалежності у 1991 році.

За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), у зв’язку із збройною агресією приблизно 1,5 млн. дітей в Україні стикаються з воєнною травмою та ризикують розвинути депресію, тривогу, посттравматичний стресовий розлад та інші проблеми з психічним здоров’ям.

У зв’язку із повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну та економічною кризою зростає частка тих, хто не може забезпечити навіть достатнє харчування, в 3,6 раза (із 3,3 відсотка у 2021 році до 12,2 відсотка у 2023 році) (за результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств).

Таким чином, збройна агресія спричинила руйнування економіки та зниження рівня життя населення, зокрема дітей та сімей з дітьми. Зменшення доходів населення та зростання витрат призвели до збільшення кількості людей, які не можуть забезпечити себе та своїх дітей їжею та іншими базовими потребами. Зростання рівня бідності призводить до зниження рівня життя населення, особливо вразливих верств населення, таких як домогосподарства з дітьми, а також до погіршення загальної демографічної ситуації в країні.

Дитяча бідність та соціальне відчуження

Дитяча бідність та соціальне відчуження як загальноєвропейська проблема, розглядаючи ситуацію в Україні за результатами дослідження “Бідність та нерівні можливості дітей в Україні”, проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), а також загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств, проведеного Інститутом демографії та проблем якості життя Національної академії науки та Українським центром соціальних реформ на замовлення Мінсоцполітики за фінансової підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW, проявлена таким чином:

рівень бідності в сім’ях із дітьми вищий порівняно із сім’ями без дітей (за абсолютним критерієм 47,3 відсотка проти 34,3 відсотка у 2019 році);

понад 40 відсотків дітей у грудні 2023 р. - лютому 2024 р. мали недостатню споживчу спроможність (недостатнє харчування або вимушена відмова від найнеобхіднішого).

Найбільш вразливими групами населення:

домогосподарства з дітьми, які мають трьох і більше дітей, - рівень бідності 80,8 відсотка;

домогосподарства з дітьми, де всі дорослі - пенсійного віку або особи з інвалідністю; - рівень бідності 97,1 відсотка;

домогосподарства з дітьми у сільській місцевості мають вищий рівень бідності (73,9 відсотка) порівняно з міською (67,6 відсотка).

Найбільш вагомими є саме цільові програми підтримки, орієнтовані на дітей (допомога внутрішньо переміщеним особам, допомога одиноким матерям, допомога при народженні дитини), що свідчить про необхідність їх розширення та зміцнення адресності.

Крім того, результати аналізу отримання соціальної підтримки свідчать, що майже половина дітей, які перебувають у стані бідності (44,7 відсотка), не отримують жодної соціальної допомоги чи соціальних послуг від держави, лише 16,1 відсотка бідних дітей охоплені одночасно і соціальними допомогами, і соціальними послугами; 20,9 відсотка - отримують хоча б одну соціальну допомогу.

За результатами дослідження, проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), встановлено, що діти, які проживають у домогосподарствах з низьким рівнем доходів, розпочинають здобуття освіти в умовах суттєво гірших стартових можливостей, що зумовлює подальше поглиблення їх освітнього відставання. Усунення вказаних диспропорцій можливе виключно за умови реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення рівних стартових умов для всіх дітей та подолання наслідків бідності для їх розвитку. Результати аналізу доходів домогосподарств із дітьми та моделювання впливу окремих політик засвідчили, що підвищення мінімальної заробітної плати свідчить про ймовірний суттєвий вплив на показники бідності, особливо серед сімей із дітьми, крім того соціальні виплати у грошовій та натуральній формі мають доведений позитивний ефект у зменшенні дитячої бідності. Ефективність підтримки зростає за умови поєднання соціальних виплат із системою соціальних послуг, що забезпечує комплексний соціальний захист сімей із дітьми.

Результати аналізу надання соціальних послуг для сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, свідчать про суттєві прогалини в доступі до соціальних послуг, особливо для найбільш уразливих категорій. Структура сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, за результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств: багатодітні сім’ї становлять 19,5 відсотка, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - 13,3 відсотка, сім’ї, де є щонайменше одна дитина з інвалідністю - 2,2 відсотка, сім’ї з числа внутрішньо переміщених осіб - 4,9 відсотка.

За результатами загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств серед основних соціальних послуг, які отримують сім’ї з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, найбільш поширеною є натуральна допомога (32,2 відсотка загалом; 42,6 відсотка серед багатодітних; 40,8 відсотка серед тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах; 34,2 відсотка - серед сімей з дітьми з інвалідністю; 39,2 відсотка - у внутрішньо переміщених осіб). Інші форми підтримки надаються значно рідше: соціальний супровід - 2,9 відсотка (але у сім’ях, де три і більше дітей, - 4,9 відсотка, а у сім’ях, де є хоча б одна дитина з інвалідністю, - 8,9 відсотка), соціальна адаптація та інтеграція - 5,3 відсотка (але 11,3 відсотка у сім’ях з дітьми з інвалідністю), інформування та консультування - 5,6 відсотка, інші соціальні послуги - 7,3 відсотка. Найбільш уразливі групи мають вищий рівень потреби у соціальних послугах, але не отримують їх у достатньому обсязі: сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу(8,9 відсотка), сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - допомоги у натуральній формі (40,8 відсотків) та інші соціальні послуги (15,8 відсотка).

Таким чином, найбільш поширеною формою допомоги для сімей з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, залишається допомога у натуральній формі, однак її обсяг не розв’язує проблем комплексної підтримки.

В умовах дефіциту послуг із соціального супроводу (2,9 відсотка), соціальної адаптації та інтеграції (5,3 відсотка), які критично важливі для дітей з інвалідністю та сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, державна політика повинна бути спрямована не лише на надання матеріальної підтримки, але і на розвиток системи соціальних послуг, орієнтованих на довгострокову інтеграцію та подолання соціальної вразливості.

За результатами дослідження дитяча бідність в Україні у зв’язку із збройною агресією у 2022 році (відсоток домогосподарств з дітьми, середньомісячний дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум) зросла майже вдвічі, до 38 відсотків у 2023 році. Середній фактичний щомісячний прожитковий мінімум за 2023 рік становив 6166 гривень, або 169 доларів США. Чим більше дітей у домогосподарстві, тим вищий ризик монетарної бідності. У 2023 році понад 70 відсотків домогосподарств з трьома або більше дітьми перебували за межею бідності. Про це, зокрема, свідчать такі дані: серед сімей із дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, багатодітні сім’ї становлять 19,5 відсотка, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, - 13,3 відсотка, сім’ї з принаймні однією дитиною з інвалідністю - 2,2 відсотка, сім’ї внутрішньо переміщених осіб - 4,9 відсотка. Результати аналізу структури соціальної підтримки свідчать, що найбільший вплив на доходи таких домогосподарств мають такі цільові виплати: допомога внутрішньо переміщеним особам - 35,6 відсотка, допомога одиноким матерям - 31,3 відсотка, допомога у зв’язку з вагітністю та пологами - 29,4 відсотка, допомога малозабезпеченим сім’ям - 27,7 відсотка, допомога на дітей під опікою чи піклуванням - 24 відсотки, допомога на дітей багатодітних сімей - 21 відсоток, допомога на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - 20,7 відсотка. Тобто цільові соціальні виплати для таких сімей з дітьми становлять третину від їх загального бюджету. При цьому роль загальних програм підтримки (житлові субсидії, універсальні виплати) є меншою. Також все ще наявний високий рівень домашнього насильства над дітьми та простежується рівень зростання сексуального насильства над дітьми. Кількість випадків сексуального насильства щодо дітей зросла на 67 відсотків з 526 до 880 протягом 2022 і 2023 років. Дівчата та жінки, які зазнали зґвалтування, становили більшість (76 відсотків) випадків зґвалтування у 2023 році. Діти, які зазнали зґвалтування, становили 86 відсотків усіх випадків зґвалтування у 2023 році. Жінки, які зазнали домашнього насильства, також становлять найбільшу частку таких випадків (80 відсотків у 2023 році). Серед тих, хто зазнав домашнього насильства, діти становлять 8 відсотків таких випадків. З усіх дітей, які зазнали злочинів, майже 40 відсотків були віком до чотирнадцяти років.

Результати загальнодержавного вибіркового обстеження соціально-економічного стану домогосподарств також свідчать про недостатнє забезпечення соціальними послугами дітей, які належать до найбільш уразливих груп та мають вищий рівень потреби у соціальних послугах, але не отримують їх у достатньому обсязі: сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу (8,9 відсотка), сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, потребують допомоги у натуральній формі (40,8 відсотка) та інші соціальні послуги (15,8 відсотка). Це свідчить про необхідність пріоритетного розвитку цільових програм підтримки дітей та розбудови системи соціальних послуг, спрямованих на комплексний соціальний захист, інтеграцію та подолання соціальної вразливості.

Наведені статистичні дані свідчать про необхідність невідкладного посилення державної політики у сфері соціального захисту та підтримки дітей, зокрема шляхом системного виконання Національного плану для забезпечення узгодженості стратегій та концентрації ресурсів на найбільш уразливих категоріях.

Україна стикається із значними викликами щодо дітей через збройну агресію, демографічну кризу та гуманітарні потреби, зокрема спостерігається стрімке збільшення кількості дітей, які виїхали за кордон або стали внутрішньо переміщеними особами.

Так, за даними дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) “Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024”, на початку 2022 року в Україні проживало 41 млн. осіб, з яких 7,3 млн. - діти. Станом на 2023 рік на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, проживало на 27 відсотків менше дітей, ніж на початку 2022 року, через масове переміщення. Близько 14 млн. людей, або понад третина населення України, були змушені покинути свої домівки принаймні на деякий період часу. Станом на середину 2024 року за кордоном перебуває близько 6,5 млн. українських біженців та 3,7 млн. є внутрішньо переміщеними особами, з яких приблизно третина - діти.

Сім’ї з дітьми борються з бідністю та нестачею ресурсів для задоволення основних потреб, включаючи їжу. Збройна агресія спричинила руйнування інфраструктури, що ще більше обмежує доступ дітей до освіти, охорони здоров’я та належних соціальних послуг. Ключові гуманітарні проблеми включають зростання насильства щодо дітей, зокрема сексуального та фізичного насильства, а також погіршення їх психічного здоров’я.

Результати досліджень, наведених у цьому розділі, засвідчують, що найбільш критичною формою дитячої бідності в Україні є ситуація щодо дітей, які належать до категорій з підвищеною соціальною вразливістю, зокрема дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, або мають найвищий ризик потрапляння в них; дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; дітей, які зазнали переміщення; дітей з інвалідністю та дітей з особливими освітніми потребами; дітей, які перебувають у контакті із законом.

Підвищена уразливість таких категорій дітей також підтверджується даними дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) “Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024”, відповідно до якого внаслідок збройної агресії виокремлено такі підгрупи дітей, які стикаються із специфічними бар’єрами, що посилюють їх вразливість до бідності: діти, які в постраждалих внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну домогосподарствах переживають втрату членів сім’ї, житла, майна та доступу до базових послуг, а також несуть на собі основний тягар наслідків збройної агресії, що призводить до підвищеної вразливості до бідності; діти, які проживають на територіях які межують з територіями, де ведуться активні бойові дії, або на деокупованих територіях, стикаються з підвищеним ризиком бідності через нестабільні умови, що склалися в їх оточенні; діти, які в домогосподарствах, позбавлених основних комунальних послуг, не мають доступу до електро-, водо- та теплопостачання, що посилює їх вразливість до бідності; діти з числа внутрішньо переміщених осіб.

Статтею 1 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що до дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, належать діти, які внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту отримали поранення, контузію, каліцтво, зазнали фізичного, сексуального, психологічного насильства, були викрадені, депортовані або примусово переміщені, залучалися до участі у військових формуваннях, незаконно утримувалася, у тому числі в полоні, діти, батьки (один із батьків), опікун, піклувальник, інший законний представник яких зникли безвісти за особливих обставин або померли (загинули) внаслідок отриманих у результаті збройного конфлікту поранення, контузії або каліцтва на території України чи за кордоном, а також діти, позбавлені батьківського піклування внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту. Разом з тим наведена у статті 1 зазначеного Закону категорія дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, охоплює лише окремі категорії дітей, які належать до вразливих груп, і об’єднує їх за ознакою “постраждалі внаслідок воєнних дій чи збройного конфлікту”. Однак це відображає лише одну з можливих причин потрапляння дитини до групи ризику та стану бідності. Водночас існують інші фактори соціальної вразливості, не пов’язані безпосередньо з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну.

Соціальна підтримка в Україні ґрунтується на ранньому виявленні та супроводі сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, через співпрацю з громадами, закладами освіти та охорони здоров’я.

Ключовими заходи підтримки є:

допомога при народженні дитини - одноразова виплата (50 тис. гривень) та одноразова натуральна допомога “пакунок малюка” (грошова компенсація або натуральна допомога);

соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям - середній розмір допомоги у 2025 році становитиме 6245 гривень, охоплення 187,1 тис. сімей. У 2025 році підвищено рівень забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 55 до 60 відсотків) та дітей (із 140 до 145 відсотків);

послуга з догляду за дитиною “Муніципальна няня” - компенсація вартості послуг няні для вразливих груп (діти з числа внутрішньо переміщених осіб, діти з інвалідністю, діти, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, де неможливо забезпечити відповідно до рішень військових адміністрацій та органів місцевого самоврядування функціонування закладів дошкільної освіти) (2594 дитини на кінець 2024 року).

Можна визначити такі фактори дитячої бідності та соціального відчуження:

критичне зростання бідності. Дитяча бідність внаслідок збройної агресії зросла майже вдвічі, до 38 відсотків у 2023 році (частка домогосподарств з дітьми, дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум);

особлива вразливість. Понад 70 відсотків домогосподарств з дітьми, які мають трьох та більше дітей, перебували за межею бідності у 2023 році, а понад третина таких сімей не можуть дозволити собі м’ясо або рибу двічі на тиждень;

недостатність підтримки. Незважаючи на цільові виплати, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, сім’ї з дітьми з інвалідністю та сім’ї з числа внутрішньо переміщених осіб все ще мають високий ризик потрапляння у категорію сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, що свідчить про недостатній рівень соціальної підтримки;

зв’язок з працевлаштуванням. Батьківське безробіття суттєво підвищує ризик потрапляння дітей у складні життєві обставини, ризик нехтування (більш як 54 відсотки) та фізичного насильства (більш як 60 відсотків).

Забезпечення дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, соціальними послугами здійснено шляхом надання послуг:

з раннього втручання дітям віком до чотирьох років з порушеннями розвитку або ризиком їх виникнення;

у територіальних громадах (“ведення випадку”) - соціальний супровід, консультування, соціальна профілактика;

у територіальних громадах центрами життєстійкості (комплексна соціальна послуга), спрямованих на психологічну підтримку батьків та розвиток батьківських навичок.

Водночас спостерігаються такі прогалини в наданні послуг:

дефіцит якісних послуг (незважаючи на законодавче визначення механізму, ефективність їх надання залежить від кадрового забезпечення в територіальних громадах);

недостатнє охоплення (сім’ї з дітьми з інвалідністю гостро потребують соціальної адаптації та реабілітації (11,3 відсотка) та соціального супроводу (8,9 відсотка), але не отримують їх у достатньому обсязі;

переважання допомоги у натуральній формі. Найбільш поширеною формою допомоги залишається натуральна (40,8 відсотка), тоді як системні послуги (супровід, адаптація) надаються рідше;

проблема інституційного догляду. Висока кількість дітей все ще перебуває в закладах інституційного догляду на цілодобовому влаштуванні (3792 дитини, які можуть бути усиновлені, станом на 31 березня 2025 р.);

низька оплата праці “муніципальної няні” (38,25 відсотка менше мінімального стандарту ЄС), що обмежує попит на цю послугу;

неналежна якість супроводу. Перевірки виявили типові порушення щодо соціального супроводу прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу (відсутність графіків відвідувань, неналежне ведення справ), що свідчить про низьку якість надання послуги;

кадрова спроможність соціальних служб у справах дітей. Проведена реорганізація служб у справах дітей після укрупнення районів, що спричинило зменшення штатної чисельності та ризик зниження контролю за дотриманням прав дітей на місцях;

обмежена доступність громадського транспорту у більшості територіальних громад, що унеможливлює відвідування дітьми з інвалідністю закладів освіти, охорони здоров’я та реабілітації.

Правосуддя, дружнє до дитини, та безпека

Серед основних досягнень за результатами виконання плану заходів з реалізації Національної стратегії реформування системи юстиції щодо дітей на період до 2023 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1335, є розпочатий процес імплементації моделі “Барнахус” та створення мережі центрів для надання комплексної допомоги дітям, які є потерпілими і стали свідками кримінальних правопорушень у провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із насильством.

Центри захисту дитини (за моделлю Барнахус) використовуються для проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій у безпечному та комфортному для дитини середовищі, зокрема впізнання, освідування, слідчий експеримент, судово-медична експертиза тощо.

Станом на 2025 рік наявна недостатня кількість центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус), які забезпечують надання комплексної соціальної, психологічної, правничої, домедичної та інших видів допомоги і послуг дітям, які є потерпілими або стали свідками кримінальних правопорушень.

Також однією з проблем захисту прав дитини є недостатній рівень поінформованості дітей та їх законних представників про право на отримання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України “Про безоплатну правничу допомогу”, що призводить до низької кількості звернень за отриманням правничих послуг з метою захисту прав та інтересів дитини.

З метою розвитку правосуддя, дружнього до дитини, одним із пріоритетів впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні є подальший розвиток Центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус) та підвищення поінформованості про можливість отримання дітьми безоплатної правничої допомоги.

Доступ до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження

Все ще гострою залишається проблема доступу до послуг соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За інформацією Державної служби у справах дітей та Нацсоцслужби, загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на первинному обліку у 2023 році, становила 66172 дитини, у 2024 році - 61 930, станом на 1 жовтня 2025 р. - 59816 дітей. Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (за первинним обліком), над якими встановлено опіку, піклування, протягом 2023 року становила 7415 дітей, протягом 2024 року - 7982 дитини. Тобто простежується зростання кількості дітей, над якими встановлено опіку у 2024 році порівняно з 2023 роком на 567 дітей. Також збільшилася кількість усиновлених дітей. Кількість усиновлених дітей у 2023 році становила 927 дітей, а у 2024 році -1273 дитини. Станом на III квартал 2025 р. - 857 дітей. Зросла кількість кандидатів, які перебувають на обліку як усиновлювачі, а саме: у 2022 році - 1079 кандидатів, у 2024 році - 2112 кандидатів (на 50 відсотків більше порівняно з 2022 роком), у III кварталі 2025 р. - 2198 кандидатів. Також простежується позитивна динаміка щодо збільшення кількості дітей, щодо яких батьків поновлено в батьківських правах, а саме у 2023 році становила - 175 дітей, у 2024 році - 204 дитини.

Кількість дитячих будинків сімейного типу у 2024 році становила 1287, з яких 75 новостворені, кількість дитячих будинків сімейного типу станом на 1 жовтня 2025 р. - 1303, з яких новостворені у 2025 році - 57. Кількість прийомних сімей у 2024 році становила 2796, із яких новостворених - 372; кількість прийомних сімей станом на 1 жовтня 2025 р. - 2714, з яких новостворених - 227. Кількість сімей патронатних вихователів у 2024 році становила 444, з яких 187 новостворених. Кількість сімей патронатних вихователів станом на жовтень 2025 р. становила 593, з яких новостворених 173. Кількість дітей, які перебувають під опікою, піклуванням, у 2024 році становила 45936; станом на III квартал у 2025 р. - 42898.

Водночас все ще високою залишається кількість дітей, які перебувають в закладах інституційного догляду на цілодобовому влаштуванні. Кількість дітей, які перебувають на первинному обліку з усиновлення, станом на кінець 2024 року становила 15021 (у тому числі 1481 дитина з інвалідністю), з яких перебувають у закладах інституційного догляду та можуть бути усиновлені - 3242 дитини; станом на 31 березня 2025 р. - 14946 (у тому числі 1597 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах інституційного догляду та можуть бути усиновлені - 3792 дитини.

Відповідно до інформації Нацсоцслужби, протягом червня по грудень 2024 р. проведено перевірку 554 закладів професійної та фахової передвищої освіти, в яких навчаються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, та особи з їх числа. За результатами перевірок, зокрема, виявлено порушення, пов’язані з недотриманням вимог законодавства щодо проведення інформаційної роботи з питань державних гарантій, ведення особових справ, проведення медичного огляду, який повинен проводитися два рази на рік, інформування (початкове та періодичне) працівників закладу щодо захисту дітей від усіх форм насильства та жорстокого поводження.

Протягом 2024 року також проведено перевірку 901 об’єкта контролю - закладів інституційного догляду дітей з цілодобовим перебуванням, професійних училищ, служб у справах дітей районних держадміністрацій, міських, селищних та сільських рад, прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. За результатами перевірок виявлені типові порушення щодо ведення особових справ дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відсутності графіків відвідувань дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, що свідчить про неналежну якість надання соціальної послуги із соціального супроводу сімей, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Також за результатами перевірок встановлено, що в деяких випадках не проводиться перша перевірка через три місяці після влаштування дитини у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, не всі служби у справах дітей складають щорічні звіти про стан виховання, утримання і розвитку дітей у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. У деяких випадках такі звіти складені за два роки або без урахування інформації працівника центру соціальних служб, який здійснює соціальне супроводження прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, вихователя закладу дошкільної освіти або класного керівника закладу загальної середньої освіти, в якому навчаються діти, дільничного лікаря педіатра, уповноваженої посадової особи Національної поліції. У деяких випадках виявлені порушення щодо дотримання вимог Порядку взаємодобору сім’ї та дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 19 вересня 2017 р. № 1485, у частині неналежного ведення книги первинного обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, журналу обліку потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів, внесення інформації до Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти” про влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу та їх переміщення в межах України та за її межами.

Усі виявлені порушення свідчать про низьку кадрову спроможність територіальних громад щодо забезпечення доступу до послуг, зокрема соціальних послуг, які потребують діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, недостатнє фінансування з місцевих бюджетів соціальної послуги із соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, що призводить до неможливості в повному обсязі задовольнити потребу в наданні такої послуги, недостатню поінформованість працівників соціальної сфери на місцях щодо вимог законодавства у сфері захисту прав дітей.

Також проблемним питанням залишається кадрова спроможність місцевих служб у справах дітей. За даними Нацсоцслужби, станом на 1 серпня 2024 р. утворено 1626 служб у справах дітей, з яких 25 обласних, 118 районних, 369 міських, 56 районних у містах, 460 селищних, 598 сільських служб у справах дітей. Функції районних служб у справах дітей фактично були передані 20 листопада 2024 р. до сільських, селищних служб у справах дітей. Штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більш як на 1 тис. дітей, які проживають у районі, та не більш як на 2 тис. дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більш як на 1 тис. дітей, але не менше одного працівника на територіальну громаду. Реформа адміністративно-територіального устрою України передбачає укрупнення районів та оптимізацію державного управління, що впливає на функціонування служб у справах дітей. Відсутність районних служб без ефективної заміни може призвести до зниження рівня контролю за дотриманням прав дітей на місцях; втрати оперативності у реагуванні на випадки порушення прав дітей; збільшення навантаження на обласні служб, що ускладнить їх ефективність; погіршення координації між державними органами влади та установами, що працюють у сфері захисту прав дітей. Таким чином, існує потреба у подальшому законодавчому врегулюванні питання щодо штатної чисельності місцевих служб у справах дітей.

У зв’язку із збройною агресією в законодавстві змінено підходи щодо проведення державних заходів з нагляду та контролю за суб’єктами господарювання. Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 303 “Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1355; 2025 р., № 8, ст. 649) припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану стосовно суб’єктів господарювання. Водночас пунктом 2 зазначеної постанови збережено можливість здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) за наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, як соціально значущих сфер існування держави та її громадян. Ураховуючи те, що критерії існуючої загрози повинні бути чітко визначені, а також те, що питання щодо здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) належить до компетенції центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах, Нацсоцслужба у разі необхідності проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) для належного контролю за суб’єктами господарювання, що провадять діяльність, пов’язану з наданням соціальних послуг, захисту прав дітей, має право звертатися до Мінсоцполітики як до органу, який здійснює формування державної політики у відповідних сферах, для одержання рішення щодо здійснення таких заходів.

Таким чином, на сьогодні фактично відсутня на законодавчому рівні можливість проведення Нацсоцслужбою як органом державного контролю позапланових перевірок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035 “Деякі питання здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 81, ст. 5163). Враховуючи зазначене, на даний час перевірки проводяться виключно за дорученням центральних органів виконавчої влади або у разі виявлення порушень, що не забезпечує можливості виявлення порушень прав дітей завчасно.

Водночас за результатами останніх моніторингових візитів компетентних органів, у тому числі представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до закладів інституційного догляду дітей засвідчили ряд суттєвих порушень прав їх вихованців. Також зафіксовано факти жорстокого поводження з дітьми, які влаштовані на цілодобове перебування до закладів інституційного догляду дітей. Закритий характер таких закладів, відсутність належного контролю за умовами перебування в них дітей, системного механізму моніторингу та реагування на випадки нехтування інтересами дітей свідчить про те, що права дитини можуть системно порушуватися. Таким чином, питання здійснення позапланових заходів моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей потребує законодавчого врегулювання.

Також за результатами вжитих Нацсоцслужбою заходів із моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей у дитячих будинках-інтернатах виявлено такі порушення:

інтернатними закладами не дотримано прав дітей на правничу допомогу. Недостатній рівень взаємодії з центрами з надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення надання безоплатної правничої допомоги дітям у порядку, визначеному Законом України “Про безоплатну правничу допомогу”;

рядом закладів не дотримано вимог Порядку використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, які є вихованцями/підопічними дитячих будинків-інтернатів, психоневрологічних інтернатів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 серпня 2018 р. № 1173. Зокрема, у 2023 році в одному з дитячих будинків-інтернатів виявлено використання особистих коштів підопічних (на суму 12 тис. гривень) на придбання предметів для подальшого використання закладом;

не дотримуються вимоги законодавства щодо забезпечення закладами прав дітей, зокрема питань влаштування та продовження перебування дитини в закладах, оформлення необхідних документів відповідно до Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаних із захистом прав дитини” (Офіційний вісник України, 2008 р., № 76, ст. 2561), постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 843 “Деякі питання соціального захисту дітей, влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 66, ст. 4164).

Усе це свідчить про важливість законодавчого врегулювання проведення планових та позапланових перевірок Нацсоцслужбою як органом контролю за дотриманням прав дітей.

Ще одним проблемним питанням залишається недостатній розмір надання соціальної допомоги на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку/піклування. Так, відповідно до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у тому числі з інвалідністю, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом “гроші ходять за дитиною”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 р. № 552 “Деякі питання виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у тому числі з інвалідністю, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях за принципом “гроші ходять за дитиною” (Офіційний вісник України, 2019 р., № 53, ст. 1840; 2021 р., № 37, ст. 2224; 2025 р., № 56, ст. 3864), розмір державної соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, для дітей з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку. У 2025 році прожитковий мінімум на дитину віком до шести років становить 2563 гривень, дитину віком від шести до 18 років - 3196 гривень. Таким чином, виплата соціальної допомоги на дітей віком до шести років передбачена у сумі 6407,5 гривні (у разі наявності інвалідності - 8970,5 гривні), а для дітей віком від шести до 18 років - 7990 гривень (у разі наявності інвалідності - 11186 гривень). Водночас, за розрахунками Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у цінах червня 2025 р. становив 11464 гривні. Таким чином, сума соціальної допомоги, що сплачується на таких дітей, є значно меншою за реальний прожитковий мінімум, а саме для дітей віком до шести років - на 44,11 відсотка менша за реальний розмір прожиткового мінімуму, а для дітей віком від шести до 18 років - 30,3 відсотка, що призводить до неможливості задоволення базових потреб таких дітей.

Також проблемним питанням залишається забезпечення соціального супроводу дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які евакуйовані за межі України у складі прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, перебувають під опікою/піклуванням. Відповідно до Державного стандарту соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 11 серпня 2017 р. № 1307, дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, забезпечується надання соціальної послуги із соціального супроводу сімей, в яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. На сьогодні законодавчо не врегульовано надання цієї соціальної послуги дітям, які евакуйовані за межі України, що фактично унеможливлює надання такої послуги. За даними Нацсоцслужби, станом на 1 травня 2025 р. евакуйовано за межі України 317 прийомних сімей та 215 дитячих будинків сімейного типу, інформація щодо евакуації за межі України опікунів/піклувальників відсутня, оскільки законодавчо не передбачено механізму повідомлення опікунами/піклувальниками відповідним органам щодо виїзду за межі України.

Ще одним проблемним питанням, що впливає на зростання дитячої бідності в Україні, є робота з дітьми, які зазнали переміщення, зокрема дітьми, які були повернуті з депортації, примусового переміщення. За даними Національного інформаційного бюро, депортовано та/або примусово переміщено 19546 українських дітей, за весь період воєнного стану до 5 листопада 2025 р. повернуто 1777 українських дітей. На сьогодні відповідно до Порядку виявлення, повернення, забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, які депортовані або примусово переміщені, або перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, або осіб з числа дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2024 р. № 551 (Офіційний вісник України, 2024 р., № 47, ст. 2928; 2025 р., № 15, ст. 1096, № 87, ст. 6038), законодавчо врегульовано питання забезпечення супроводу та реінтеграції дітей, повернутих з депортації, примусового переміщення. Також врегульовано питання розмежування повноважень між органами на центральному та місцевому рівні щодо здійснення таких заходів стосовно дітей, яких повернули. На сьогодні такий супровід та реінтеграція не є окремою соціальною послугою, а відповідно на її надання не передбачено фінансування з державного чи місцевого бюджету (крім виплати підйомної допомоги у розмірі 50 тис. гривень, що здійснюється з державного бюджету за результатами повернення дитини). Не передбачено обов’язковості супроводу дітей, які повернулися з тимчасово окупованих територій самостійно з батьками або іншими законними представниками. Відсутність законодавчого врегулювання щодо обов’язкового фінансування супроводу з державного чи місцевого бюджету таких сімей з дітьми може призводити до їх потрапляння у складні життєві обставини та, як наслідок, до підвищення рівня дитячої бідності в Україні.

Україна реалізує політику інтеграції осіб, які належать до ромської національної меншини, відповідно до європейських стандартів на шляху до членства в ЄС за принципами рівності, інклюзивності та широкої участі громадян. Важливим заходом у цьому напрямі є прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 р. № 468 “Про утворення Міжвідомчої робочої групи з питань координації виконання Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року” (Офіційний вісник України, 2022 р., № 35, ст. 1912), якою утворено Міжвідомчу робочу групу з питань координації виконання Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належить до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року. Відповідно до щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні у 2024 році одним із проблемних питань порушення прав осіб, які належать до ромської національної меншини, є відсутність документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи. Це призводить до соціальної незахищеності осіб, які належать до ромської національної меншини, та ускладнює надання їм адміністративних послуг, забезпечення соціальних гарантій і отримання пільг та інших послуг.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження, є:

значна кількість випадків перебування дітей у складних життєвих обставинах, що фіксуються лише після того, як проблема стає очевидною або здійснюється загострення ситуації (втручання поліції чи медичних служб у разі загрози життю чи здоров’ю дитини), що, зокрема, зумовлено низькою кадровою спроможністю фахівців соціальної роботи, соціальних робітників у територіальних громадах;

відсутність на законодавчому рівні можливості проводити Нацсоцслужбою як органом державного контролю планових та позапланових перевірок суб’єктів господарювання, які надають соціальні послуги дітям, або тих закладів, у які влаштовані діти на цілодобове перебування, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035 “Деякі питання здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей”, що призводить до порушення прав дітей, які перебувають у відповідних закладах;

недотримання інтернатними закладами прав дітей на правничу допомогу. Недостатній рівень взаємодії з центрами з надання безоплатної правничої допомоги для забезпечення надання безоплатної правничої допомоги дітям у порядку, визначеному Законом України “Про безоплатну правничу допомогу”;

недотримання рядом закладів вимог Порядку використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, недієздатним особам та особам, цивільна дієздатність яких обмежена, які є вихованцями/ підопічними дитячих будинків-інтернатів, психоневрологічних інтернатів, затвердженого наказом Мінсоцполітики від 17 серпня 2018 р. № 1173;

високий показник дітей, які перебувають на місцевому обліку та можуть бути усиновлені (станом на 31 березня 2025 р. - 14946 дітей (у тому числі 1597 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах та можуть бути усиновлені - 3792 дитини), та недостатня кількість діючих сімей та потенційних кандидатів для влаштування таких дітей у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, під опіку/піклування, усиновлення;

високий показник дітей з інвалідністю з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають у закладах інституційного догляду дітей на цілодобовому влаштуванні, та відсутність підготовки спеціалізованих прийомних сімей для влаштування таких дітей у сімейні форми виховання;

відсутність послуги з патронату над дитиною в кожній територіальній громаді, що сприяло б запобіганню потрапляння дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у заклади інституційного догляду дітей в разі їх вилучення;

зростання насильницьких злочинів проти дітей, зокрема через збройну агресію, та різке зростання звернень про потребу у захисті прав у зв’язку з воєнними обставинами, зростання кількості випадків, де діти стали жертвами або свідками злочинів. Система надання безоплатної правничої допомоги потребує посилення та стабілізації у кризових умовах;

відсутність надання соціальної послуги соціального супроводу сімей, у яких виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, для дітей, які переміщені за межі України у складі прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, перебувають під опікою, піклуванням;

недостатній рівень кадрової спроможності місцевих служб у справах дітей та незавершена система щодо передачі повноважень від райдержадміністрацій до сільських/селищних рад (відсутнє законодавче врегулювання питання щодо штатної чисельності місцевих служб у справах дітей за результатами передачі повноважень щодо ведення обліку осіб, які бажають усиновити дитину, прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї від райдержадміністрацій до сільських та селищних рад);

розмір соціальної допомоги, що сплачується на дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, під опіку, піклування, не відповідає реальному прожитковому мінімуму на дитину (для дітей віком до шести років - на 44,11 відсотка менший за реальний розмір прожиткового мінімуму, а для дітей віком від шести до 18 років - 30,3 відсотка, що призводить до неможливості задоволення базових потреб таких дітей;

високий рівень потреби в наданні державної підтримки сім’ям з низьким рівнем доходів (державні соціальні виплати становить третину від загального сукупного доходу для таких домогосподарств);

не в повному обсязі та несвоєчасне внесення даних до Єдиної інформаційно-аналітичної системи “Діти”, що призводить до втрати можливості своєчасного відстеження випадків складних життєвих обставин та запобігання погіршенню ситуації;

недостатня кількість закладів, які здатні приймати дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами, які проживають поза закладами інституційного догляду дітей, але потребують підтримки вузькопрофільних фахівців (зокрема, дітей із легкими психічними розладами, яким необхідна спеціалізована допомога для подальшої реінтеграції та влаштування в сімейні форми виховання);

труднощі з отриманням соціальних послуг у сільській місцевості через обмежену доступність та інфраструктуру, що відрізняється від міських умов та низького кадрового ресурсу, відсутності готовності органів місцевого самоврядування фінансувати та підтримувати проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг (це може бути пов’язано з меншою кількістю надавачів соціальних послуг, віддаленістю населених пунктів, а також відсутністю необхідного обладнання та транспорту);

проблема шкідливого вживання психоактивних речовин у сім’ях з дітьми.

Рання освіта та догляд за дітьми

Закон України “Про дошкільну освіту” визначає доступність та недискримінацію в дошкільній освіті; передбачає можливість організації освітньої діяльності закладу дошкільної освіти за одним або кількома типами організації освітньої діяльності, включаючи ясла для дітей від трьох місяців, мобільні дитячі садки, міні-садки, і сімейні (родинні) садки для дітей від народження, центри педагогічного партнерства, центри розвитку дітей, дитячі садки, спеціальні дитячі садки, забезпечення здобуття дошкільної освіти за різними формами або шляхом їх поєднання (очна, дистанційна, мережева, сімейна, педагогічний патронаж); окреслює повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування щодо забезпечення доступності дошкільної освіти, встановлює стандарти якості дошкільної освіти та освітньої діяльності, акцентує на важливості створення безпечного, здорового та інклюзивного освітнього середовища. Зазначеним Законом особлива увага приділяється дітям із найбільш вразливих груп, зокрема передбачено, що діти з особливими освітніми потребами мають право здобувати дошкільну освіту до восьми років; під час зарахування до закладу дошкільної освіти надається пріоритет дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах та на обліку служб у справах дітей, дітям, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також дітям з особливими освітніми потребами; а також передбачено, що діти із сімей, сукупний дохід яких на кожного члена сім’ї за попередній квартал не перевищував рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму), мають право на звільнення від плати за харчування вихованців.

Щодо охоплення дошкільною освітою дітей із найбільш уразливих категорій за даними МОН, на кінець 2024 року в закладах дошкільної освіти навчалося 1861 дитина-сирота і дитина, позбавлених батьківського піклування, що становить 0,2 відсотка загальної кількості дітей. Також значну частину становили діти з особливими освітніми потребами - 61125 осіб (7,8 відсотка). Крім того, у закладах освіти перебувала 8121 дитина з інвалідністю (1 відсоток). За даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. чисельність дітей у закладах дошкільної освіти становить 780499 осіб.

У зв’язку із збройною агресією Україна стикається з новими викликами, пов’язаними, зокрема, з доступом до дошкільної освіти. Скорочення населення та втрата контролю над територіями призвели до зменшення кількості дітей, зарахованих до закладів дошкільної освіти та закладів загальної середньої освіти, зростання частки дітей з особливими освітніми потребами на 40 відсотків.

Для більш наочного представлення тенденцій щодо охоплення дітей закладами дошкільної освіти у звіті про вихідний стан у сфері дошкільної освіти для програми POLARIS “Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти” на прикладі кількох областей показано, як змінювалися показники охоплення дітей закладами дошкільної освіти у 2015-2022 роках: зниження показника є особливо різким для Херсонської області (на 39 відсотків), яка була значною мірою окупована російськими військами до звільнення у листопаді 2022 року. Це узгоджується із зниженням зафіксованої кількості дітей у закладах дошкільної освіти в цій області у січні 2023 року. Чернівецька область, яка має високу густоту населення, теж має високий показник зниження (у 2019-2021 роках приблизно на 73-75 відсотків, у 2022 році показник зниження приблизно до 56 відсотків (приблизно до 17-19 відсотків). У м. Києві простежується помірний рівень зниження показника приблизно з 65 відсотків у 2021 році до 55 відсотків у 2022 році. У Чернігівській області здійснювалося зростання показника у 2021 році, зниження у 2022 році приблизно 10-12 відсотків, у Львівській області ситуація відносно стійка - приблизно 50 відсотків у 2015 році, приблизно 55-56 відсотків у 2021 році, приблизно 52 відсотки у 2022 році (втрачено приблизно 3-4 відсотки).

Навіть у регіонах, які можна умовно назвати “віддаленими від лінії фронту”, чимало закладів дошкільної освіти залишаються закритими, оскільки не мають захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей. У 2023 році понад 22 відсотки дітей дошкільного віку не відвідували заклади дошкільної освіти, при цьому найбільші частки дітей, не охоплених дошкільною освітою, спостерігаються в регіонах, де велика кількість внутрішньо переміщених осіб.

Українська дошкільна та загальна середня освіта значно відстає від європейських стандартів за рівнем інклюзивності: близько 7 відсотків дітей у закладах дошкільної освіти мають особливі освітні потреби (55 тис. дітей), з яких лише 24 відсотки навчаються в інклюзивних групах, діти з інвалідністю становлять менше 1 відсотка загальної кількості дітей, які відвідують заклади дошкільної освіти.

За даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. освітній процес забезпечено для 18338 вихованців з особливими освітніми потребами у 8745 інклюзивних групах та для 36101 вихованця у 3030 спеціальних групах. У закладах для дітей з особливими освітніми потребами впроваджуються індивідуальні освітні траєкторії: розробляються індивідуальні програми навчання, що враховують можливості, необхідні корекційні та психолого-педагогічні заняття. Протягом 2024-2025 років збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних пандусами та поручнями (на 2 відсотки загалом по Україні, на 2,1 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1,8 відсотка у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості). Також збільшилася частка закладів дошкільної освіти, які забезпечені ліфтами (підйомниками), на 1,2 відсотка загалом по Україні, на 1,4 відсотка у закладах дошкільної освіти в містах і на 1 відсоток у закладах дошкільної освіти в сільській місцевості. Також за останній рік збільшилася частка закладів дошкільної освіти, обладнаних туалетними кімнатами для осіб з інвалідністю.

За даними МОН, на початок 2025 року у закладах дошкільної освіти працювали 3806 практичних психологів, 5484 асистенти вихователів в інклюзивних групах, 3159 логопедів та 818 дефектологів. Асистенти вихователів забезпечують індивідуальну підтримку дітей, а команди психолого-педагогічного супроводу (логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти) працюють у тісній співпраці з педагогами та батьками, проводять корекційно-розвиткові заняття та розробляють індивідуальні освітні траєкторії для кожної дитини з особливими освітніми потребами.

За даними звіту про вихідний стан у галузі для програми POLARIS “Функціонування та фінансування українських закладів дошкільної освіти” у період 2021 - 2024 роки кількість інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти зросла з 3882 до 7102 (на 83 відсотка), що свідчить про розширення мережі інклюзивної освіти. Одночасно загальна кількість дітей з особливими освітніми потребами дошкільного віку залишалася стабільною - близько 59-61 тис. дітей щороку, з певним зниженням у 2023 і 2024 роках (до 58298 і 60607 відповідно). Кількість дітей з особливими освітніми потребами, які фактично навчаються в інклюзивних групах, збільшилася майже удвічі - з 6853 у 2021 році до 13281 у 2024 році. Відповідно, частка охоплених інклюзивними групами дітей з особливими освітніми потребами зросла з 11,58 до 21,91відсотків.

За оперативними даними МОН, станом на 1 січня 2025 р. кількість інклюзивних груп закладів дошкільної освіти становить 7658 груп, у яких кількість вихованців з особливими освітніми потребами становить 15297, кількість інклюзивних класів закладів загальної середньої освіти становить 33397 класів, у яких кількість учнів з особливими освітніми потребами становить 47610, кількість спеціальних класів закладів загальної середньої освіти становить 728 класів, у них учнів з особливими освітніми потребами становить 6179.

Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами надає цільову підтримку дітям з інвалідністю та особливими освітніми потребами, яка покриває додаткові заняття з різними фахівцями, включаючи логопедів, психологів тощо. Мережа інклюзивно-ресурсних центрів надає як послуги з оцінювання, так і послуги підтримки для дітей з інвалідністю та особливими освітніми потребами. Починаючи з 2022 року, інклюзивно-ресурсних центри можуть проводити комплексну оцінку дітей, які отримали психологічну травму, та у разі потреби забезпечувати їх психолого-педагогічний супровід під час освітнього процесу, а також надавати рекомендації педагогам щодо організації навчання та надання психологічної підтримки. Портал “Автоматизована система інклюзивно-ресурсних центрів” містить усі індивідуальні програми для дітей, які завантажені інклюзивно-ресурсними центрами, і доступні для педагогічних працівників/фахівців, які надають додаткову підтримку дітям за рахунок субвенції на інклюзивну освіту. Також передбачається можливість пошуку найближчого до місця проживання інклюзивно-ресурсного центру, подати заявки на проведення комплексної оцінки дистанційно, створення кабінету користувача та отримання висновку інклюзивно-ресурсного центру про проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки, надання спрощеної процедури проходження комплексної оцінки для внутрішньо переміщених осіб. Кількість центрів зростає щороку (у 2025 році їх налічується 706 по всій країні). Це позитивна динаміка, яка відображає підвищення доступності інклюзивної освіти. Водночас результати аналізу свідчать, що незважаючи на зростання кількості інклюзивних груп, значна частка дітей з особливими освітніми потребами все ще не охоплена інклюзивними формами навчання (понад 75 відсотків дітей з особливими освітніми потребами перебувають поза їх межами); зберігаються регіональні та соціальні диспропорції у забезпеченні доступу до інклюзивної дошкільної освіти; спостерігається відсутність системних стратегічних рішень і чіткої координації між органами виконавчої влади, що ускладнює вирівнювання доступу та гарантування права на освіту для всіх дітей з уразливих груп.

Відповідно до моніторингового дослідження щодо сприяння задоволенню освітніх потреб національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проведеного державною науковою установою “Інститут освітньої аналітики” у 2023 році, протягом 2018-2022 років спостерігається тенденція до зменшення кількості закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, переважно за рахунок закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється російською мовою (із 422 закладів у 2018 році до 11 закладів у 2022 році, або на 97,4 відсотка). Крім того, зменшилася на 63,2 відсотка (з 19 закладів у 2018 році до семи закладів у 2022 році) кількість закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється кримськотатарською, молдовською та польською мовами. Кількість груп у таких закладах зменшилася з 60 груп у 2018 році до восьми груп у 2022 році, кількість дітей у 2018 році становила 21,4 відсотка, а у 2022 році - 16,9 відсотка. Кількість вихователів у закладах дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, з 2018 до 2022 року становила 99,1 відсотка (з 1814 осіб у 2018 році до 16 осіб у 2022 році). Якщо не враховувати вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється російською мовою, кількість вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється іншими мовами, зменшилася з 94 осіб у 2018 році до 12 осіб у 2022 році. Таким чином, 13,6 відсотка дітей припадає на одного вихователя у 2018 році, 11,3 відсотка - у 2022 році. Відмічена позитивна динаміка збільшення кількості вихователів закладів дошкільної освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, у 2018 році частка таких вихователів становила 44,8 відсотка, у 2022 році - 100 відсотків.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Серед закладів дошкільної освіти, які проходили опитування, у середньому лише у 12,3 відсотка закладів навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, більше половини закладів пропонують двомовну освіту (53,8 відсотка), 12,3 відсотка закладів дошкільної освіти мають цілісну програму етнокультурного розвитку, лише 3,1 відсотка закладів співпрацюють з громадськими організаціями національних меншин, 61,5 відсотка закладів організовують проведення культурно-просвітницьких заходів з популяризації толерантного ставлення до національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Загалом більше половини закладів дошкільної освіти (58,7 відсотка) не забезпечені необхідними навчально-методичними засобами для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Крім того, 24,1 відсотка закладів зазначають, що держава у більшості випадків сприяє забезпеченню закладів освіти навчально-методичними засобами для навчання мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Серед потреб майже шість з десяти закладів (56,9 відсотка) вказали на необхідність сучасних методичних розробок з оптимальним поєднанням вивчення державної мови і мов національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Відмічається позитивне ставлення до дітей, які навчаються в закладах освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, (76,5 відсотка). Найбільше вихователів закладів освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, використовують технології інтегрованого навчання (43,2 відсотка) та інтерактивні технології (36,4 відсотка). Використання у навчально-виховному процесі технологій діяльнісного навчання, які є основою нової української школи, становить 14,4 відсотка. Для проведення різноманітних етнокультурних заходів (33,3 відсотка) вихователі щомісяця долучають дітей, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 46,2 відсотка вихователів зазначили, що повністю або частково забезпечені навчально-методичною літературою для роботи в групах, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Частка вихователів, які надають перевагу навчально-виховному процесу в онлайн-форматі, становить 58,6 відсотка. Традиційний вид підвищення кваліфікації в інститутах післядипломної педагогічної освіти обирають 59,5 відсотка вихователів.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до дошкільної освіти та послуг з догляду за дітьми, зокрема за дітьми раннього віку, є:

недостатня спроможність органів місцевого самоврядування у створенні інклюзивних груп у закладах дошкільної освіти для забезпечення рівного доступу дітей з особливими освітніми потребами;

недосконалий механізм надання та використання зазначеної субвенції на інклюзивну освіту;

відсутність координації та стандартизованих моделей послуг для інклюзивно-ресурсних центрів, що призводить до різної якості послуг, які надаються по всій країні;

відсутність безбар’єрної інфраструктури для забезпечення доступу до послуг дошкільної освіти дітям з порушеннями опорно-рухового апарату;

“вигорання” педагогічних працівників (через збільшення кількості дітей з особливими освітніми потребами, які відвідують спеціальні заклади (групи в закладах), інклюзивні групи в закладах дошкільної освіти та недостатню підготовку педагогічних працівників і фахівців інклюзивно-ресурсних центрів для роботи з такими дітьми);

відсутність комплексного підходу до інтеграції дітей з особливими освітніми потребами та дітей із сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, як на рівні територіальної громади, так і в закладах дошкільної освіти, а також відсутність окремого підходу до охоплення освітніми послугами дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

відсутність в законодавстві чіткого механізму державного контролю (моніторингу) з виконанням територіальними громадами обов’язку стосовно надання доступу дітям до дошкільної освіти;

відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей, у закладах дошкільної освіти, насамперед на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії;

низький рівень оплати праці працівників закладів дошкільної освіти (190 євро на місяць), що призводить до нестачі молодих фахівців у сфері дошкільної освіти та загальної нестачі кадрів.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну також вплинуло на доступність дошкільної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей). Так, за даними дослідження “Порушене дитинство”, кількість дітей у школах у 2023 році зменшилася на 8 відсотків порівняно з 2021 роком. Із 3,9 млн. школярів приблизно 10 відсотків (приблизно 390 тис. учнів) проживають за кордоном та навчаються дистанційно. Незважаючи на зменшення кількості вчителів, загальне співвідношення учнів до вчителів залишається відносно низьким.

Проблеми безпеки впливають на способи навчання, у зв’язку з чим традиційна очна освіта часто недоступна через обстріли та інші обмеження. У 2023/24 навчальному році близько половини всіх школярів навчалися он-лайн або в змішаному форматі. Онлайн-навчання негативно впливає на дітей, позбавляючи їх соціальної взаємодії з однолітками та належної якісної освіти.

Водночас, незважаючи на певні виклики та бар’єри щодо рівного доступу всіх дітей до освіти, Україна на законодавчому рівні врегульовує питання надання підтримки всім категоріям дітей. Так, Законами України “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту” визначено, що всі здобувачі повної загальної середньої освіти отримують підручники та навчальні посібники безоплатно за кошти державного бюджету. За рахунок коштів державного бюджету закуповуються, зокрема, підручники для нової української школи, підручники рельєфно-крапковим шрифтом (шрифтом Брайля) для осіб з особливими освітніми потребами закладів загальної середньої освіти, підручники і посібники для осіб з особливими освітніми потребами (із зниженим зором, з інтелектуальними порушеннями, із зниженим слухом, з порушенням мовлення) закладів загальної середньої освіти.

У січні 2024 р. МОН разом з Мінцифри та Фундацією Олени Зеленської створили “Коаліцію девайсів”, яка має на меті об’єднання зусиль партнерів для забезпечення українських учнів і вчителів із вразливих категорій населення комп’ютерною технікою. Станом на липень 2025 р. учням та педагогічним працівникам передано 272694 девайси, із яких 171999 отримали учні, а 100695 - вчителі.

Також з метою надання підтримки дітям із найбільш уразливих категорій щодо доступу до освіти у 2025 році започатковано нову програму державної допомоги в Україні - “пакунок школяра”. Відповідно до Порядку надання одноразової грошової допомоги учням перших класів “Пакунок школяра”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2025 р. № 809 “Деякі питання надання одноразової грошової допомоги учням перших класів “Пакунок школяра” (Офіційний вісник України, 2025 р., № 62, ст. 4246), отримувачем одноразової грошової допомоги є один із батьків або інший законний представник, які є громадянами України, учня, якого зараховано у новому навчальному році до першого класу закладу освіти, що забезпечує здобуття початкової, базової середньої освіти, та який є громадянином України. Для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей, які залишилися без батьківського піклування, законним представником учня першого класу може бути уповноважений представник дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї, закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, особа, до сім’ї якої тимчасово влаштовано дитину, щодо якої встановлено факт відсутності батьківського піклування та яка постійно проживає на території України. Одноразова грошова допомога призначається на кожного учня першого класу закладу освіти та надається отримувачам у безготівковій формі виключно для придбання необхідних учню першого класу шкільного приладдя (канцелярських товарів), дитячого одягу та взуття у юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Станом на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 6935 шкільних автобусів, однак зберігається потреба ще у 1732 одиницях, включаючи 300 спеціальних автобусів для дітей на кріслах колісних. Найбільший дефіцит таких спеціальних транспортних засобів зафіксовано в Полтавській, Харківській, Хмельницькій, Чернівецькій, і Черкаській областях. Повна відсутність транспорту або обмежені можливості в інших регіонах, що зазнали впливу бойових дій, свідчать про значні регіональні диспропорції в забезпеченні права на доступ до освіти.

За оперативними даними МОН, на 1 червня 2025 р. в Україні функціонує 34050 інклюзивних класів, де навчаються 49324 учні з особливими освітніми потребами. Крім того, 264 спеціальні школи забезпечують навчання 32178 учнів, спеціальні класи у закладах загальної середньої освіти - 5939 учнів, а за індивідуальною формою (педагогічний патронаж) навчається 10621 учень. Найбільше дітей охоплено інклюзивною освітою в м. Києві, Дніпропетровській, Одеській, Київській та Львівській областях, тоді як у Луганській, Херсонській та Донецькій областях цей показник значно нижчий. Це свідчить про системні виклики, спричинені збройною агресією, що обмежує рівний доступ до якісної освіти для всіх дітей.

У Державному бюджеті України на 2024 і 2025 роки для надання корекційно-розвиткових послуг дітям з особливими освітніми потребами передбачено 304,6 млн. гривень щороку, що дало змогу здійснити адресне фінансування та забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, з урахуванням її особливих потреб.

З метою створення адаптованого середовища у закладах загальної середньої освіти запроваджено посаду асистента вчителя, який надає індивідуальну підтримку учням з особливими освітніми потребами. У 2024/25 навчальному році кількість асистентів учителів в інклюзивних класах становила 31169 осіб. Для комплексного супроводу залучаються фахівці команди психолого-педагогічного супроводу - логопеди, психологи, дефектологи, ерготерапевти та інші спеціалісти, які працюють у тісній взаємодії з педагогами та батьками, забезпечуючи інтегрований підхід до розвитку та навчання дитини.

Для забезпечення системного кваліфікованого психолого-педагогічного супроводу здобувачів освіти з особливими освітніми потребами в Україні утворено 706 інклюзивно-ресурсних центрів, з яких 680 функціонує. В умовах збройної агресії інклюзивно-ресурсні центри продовжують надавати послуги з проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку, корекційно-розвиткові послуги та здійснюють психолого-педагогічний супровід під час навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з числа внутрішньо переміщених осіб.

Незважаючи на те, що під час збройної агресії значна частина фахівців змінила місце проживання в межах України або виїхала за кордон, функціонуючі інклюзивно-ресурсні центри забезпечені педагогічними працівниками (вчителями-логопедами, вчителями-дефектологами, вчителями-реабілітологами, практичними психологами) на 84,5 відсотка (4040 осіб) загальної потреби.

На сьогодні все ще проблемним залишається питанням забезпечення в повному обсязі реалізації прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в інтернатних закладах на цілодобовому перебуванні, на здобуття освіти відповідно до рівня розвитку та потреб таких дітей.

Так, за результатами вжитих заходів з моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей Нацсоцслужбою виявлено порушення вимог Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 “Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю” (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), у частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в закладах освіти. Відповідно до рекомендацій інклюзивно-ресурсних центрів не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки.

Водночас виявлено порушення щодо дотримання прав тих дітей, що пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, але рекомендована програма навчання дитячим будинком-інтернатом не виконується, не забезпечено відвідування дитиною закладу освіти.

Також було встановлено інші порушення в частині надання соціальних послуг, створення належних умов для проживання/перебування вихованців у закладах.

За результатами дослідження “Бідність та нерівні можливості дітей в Україні” одним із проблемних питань для підлітків, які навчаються в останніх класах школи, значущим є отримання професійної освіти - 22,1 відсотка підлітків у містах (16-17 років) та 18,4 відсотка підлітків у сільській місцевості. До того ж кожна четверта дитина в сільській місцевості (а серед підлітків майже кожна третя) потерпає від неможливості придбати комп’ютер, хоча для середньостатистичного домогосподарства цей показник становить лише 11,5 відсотка.

Основними прогалинами у доступі до загальної середньої освіти є нерівномірне охоплення дітей у різних регіонах, особливо в сільській місцевості, на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або закриті для забезпечення безпеки.

Серед факторів, що призводять до виникнення прогалин, є територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови навчання для дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки.

Стан доступу дітей до позашкільної освіти в Україні залишається вкрай нерівномірним і значно погіршився через війну. Особливо уразливі діти, які проживають на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, у сільській місцевості без транспортного забезпечення, у сім’ях з числа внутрішньо переміщених осіб або перебувають у складних життєвих обставинах. Це створює ризики освітньої та соціальної ізоляції, що в майбутньому може посилити бідність таких дітей.

Кількість внутрішньо переміщених дітей у містах становить 186855 учнів, у сільській місцевості - 33492 учні. Тобто понад 84 відсотки усіх внутрішньо переміщених осіб - учнів навчаються у містах, що відображає концентрацію переміщених родин у великих населених пунктах та призводить до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру. Села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей.

Відповідно до моніторингового дослідження щодо сприяння задоволенню освітніх потреб національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проведеного державною науковою установою “Інститут освітньої аналітики” у 2023 році, виявлено загальну негативну тенденцію щодо кількості учнів, які навчаються або вивчають як предмет мову національної меншини (спільноти) України чи іноземну мову в закладах загальної середньої освіти, починаючи з 2018/19 навчального року. Для ряду таких мов, як англійська, болгарська та румунська, кількість учнів у закладах загальної середньої освіти збільшувалася до 2020/21 навчального року. На даний час кількість таких учнів значно скоротилася. Кількість учнів, які навчаються або вивчають молдовську мову, зменшилася на 1,2 відсотка (з 2018/19 до 2022/23 навчального року). Кількість учнів, які навчаються або вивчають угорську і німецьку мови, також зменшилася у 2021/22 та 2019/20 навчальному році відповідно. Збільшилася кількість учнів, які навчаються або вивчають як предмет польську та словацьку мови (на 29,2 та 1128,5 відсотка відповідно).

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

За чотири роки починаючи з 2018/19 навчального року МОН загалом рекомендовано для використання у класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 107 навчальних програм і 125 навчально-методичних посібників (жодного підручника не рекомендовано). Крім того, кількість навчальних програм скоротилася на 34 відсотки (з 50 одиниць у 2018/19 навчальному році до 33 одиниць у 2021/22 навчальному році), кількість навчально-методичних посібників - на 84,7 відсотка (з 59 навчальних програм у 2018/19 навчальному році до дев’яти навчальних програм у 2021/22 навчальному році). Крім рекомендованих МОН посібників, найбільша їх частка забезпечує навчально-виховний процес угорською (21,1 відсотка) та польською (18,1 відсотка) мовами. За кошти державного бюджету видано 1757 835 примірників підручників для використання у класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, проте їх кількість скоротилася в 3,5 раза і у 2021/22 навчальному році становила 229 087 примірників. Крім того, від загальної суми коштів, які за чотири роки виділялися з державного бюджету на друк підручників для класів (груп), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, найбільша їх частка виділена у 2018/19 навчальному році (32,7 відсотка), найменша у 2020/21 навчальному році (19,7 відсотка), у 2021/22 навчальному році спостерігається підвищення цього показника до 23,8 відсотка.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Серед випускників закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України (польська, молдовська, угорська, румунська, кримськотатарська, болгарська, німецька, словацька, російська), які складали зовнішнє незалежне оцінювання, національний мультипредметний тест з української мови з 2018 до 2021 року, більшість становили випускники закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснювався російською мовою. У 2022 році їх кількість зменшилася і зрівнялася з кількістю випускників закладів загальної середньої освіти, в яких навчально-виховний процес здійснюється іншими мовами (875 осіб).

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Майже половина закладів загальної середньої освіти (47,6 відсотка) пропонують учням двомовну освіту, лише 14,5 відсотка закладів мають цілісну програму етнокультурного розвитку, 20,7 відсотка закладів співпрацюють з громадськими організаціями національних меншин, зокрема найбільше відвідують заходи, організовані громадськими організаціями (13,2 відсотка), або організовують з ними спільні заходи в закладі освіти (11,9 відсотка). Більшість закладів (81,5 відсотка) організовують культурно-просвітницькі заходи з популяризації толерантного ставлення до національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Майже половина закладів загальної середньої освіти (49,6 відсотка) не забезпечені необхідними навчально-методичними засобами для організації навчання учнів мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, третина закладів (35,6 відсотка) зазначають, що держава у більшості випадків сприяє забезпеченню закладів освіти навчально-методичними засобами для навчання мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Більше половини закладів (54,2 відсотка) потребують сучасних комп’ютерних програм з вивчення державної мови в класах (групах), в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Три чверті вчителів (75,1 відсотка) відмічають позитивне ставлення до учнів закладів, в яких навчально-виховний процес здійснюється мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України, 63,5 відсотка вчителів зазначають, що в учнів, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, за останній рік підвищився рівень володіння українською мовою; 76,3 відсотка вчителів для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України використовують інтерактивні технології. Використання технологій діяльнісного навчання серед вихователів закладів дошкільної освіти та вчителів закладів загальної середньої освіти становить 29,2 відсотка.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Разом з тим лише двома особами (3,6 відсотка), відповідальними в департаментах (управліннях) освіти і науки за організацію навчання осіб, які належать до національних меншин (спільнот) та корінних народів України, зазначено про наявність звернень батьків (осіб, як їх замінюють) з питань організації в закладах дошкільної і загальної середньої освіти навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України у зв’язку з відмовою закладів освіти у відкритті класів (груп) для здійснення навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Представники департаментів (управлінь) освіти і науки (82,1 відсотка) констатували, що ні вчителі, ні вихователі не зверталися до них з питань організації навчально-виховного процесу мовами національних меншин (спільнот) та корінних народів України. Найбільшою проблемою, на думку представників департаментів (управлінь) освіти і науки, є відсутність навчально-методичного (12,5 відсотка) та дидактичного (7,1 відсотка) забезпечення.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

За даними Держстату, станом на початок тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим у 2013/14 навчальному році в загальноосвітніх навчальних закладах регіону навчалося 176419 учнів, з яких українською мовою здобували освіту 12694 учні, або 7,2 відсотка, кримськотатарською мовою - 5551 учень, або 3,15 відсотка, російською мовою - 157907 учнів, або 89,5 відсотка. У м. Севастополі загальна кількість учнів становила 33567 осіб, з яких 994 учні (3 відсотки) навчалися українською мовою, 32573 учні (97 відсотків) - російською мовою, кримськотатарська мова в статистичних показниках освітнього процесу була відсутня.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Так, з моменту тимчасової окупації Російською Федерацією Автономної Республіки Крим кількість учнів, які навчалися українською та кримськотатарською мовами, знизилася, що свідчить про системну реалізацію Російською Федерацією політики насильницької русифікації освітнього простору на тимчасово окупованих територіях України. Така політика передбачає повне витіснення української мови з навчального процесу, фрагментарне та переважно формальне включення кримськотатарської мови, а також цілеспрямоване формування російської ідентичності у молодого покоління. Це створює серйозну загрозу для збереження культурної і мовної самобутності кримськотатарського народу та є прямим порушенням норм міжнародного гуманітарного права і прав людини.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Зазначені порушення міжнародного гуманітарного права встановленні, зокрема, рішеннями міжнародних судових інстанцій.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Так, 25 червня 2024 р. Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі “Україна проти Росії (щодо Криму)”, визнавши Російську Федерацію відповідальною за систематичні порушення прав людини в Автономній Республіці Крим починаючи з 27 лютого 2014 року. Суд підтвердив незаконність затримання, катування, переслідування осіб та медіа, які використовують українську та кримськотатарську мови.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Європейський Суд з прав людини визнав Російську Федерацію відповідальною за численні порушення прав людини в Автономній Республіці Крим, включаючи право на освіту, зокрема за примусову зміну освітніх програм, закриття класів (груп), в яких навчально-виховний процес здійснюється українською і кримськотатарською мовами, тиск на педагогів і батьків та обмеження використання кримськотатарської мови.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

У рішенні від 31 січня 2024 р. Міжнародний суд ООН у справі щодо застосування Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації встановив, що Російська Федерація порушила свої зобов’язання, не забезпечивши право етнічних українців в Автономній Республіці Крим на освіту рідною мовою. Суд зафіксував катастрофічне скорочення кількості учнів, які навчаються українською мовою (понад 90 відсотків після 2014 року), та визнав це проявом дискримінації за мовною ознакою в освітній сфері.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів щодо ефективного доступу до безоплатної освіти, зокрема позашкільної та загальної середньої освіти (заходів, які спрямовані на навчання, розвиток, виховання або дозвілля дітей), є:

щодо доступу до шкільної освіти

відсутність у деяких закладах, що надають загальну середню освіту, оновленої матеріально-технічної бази, яка б надавала змогу стабільного очного навчання в умовах збройної агресії, а також відсутність захисних споруд цивільного захисту, споруд подвійного призначення, придатних для укриття дітей;

відсутність у достатній кількості шкільних автобусів з метою забезпечення територіальної доступності для реалізації права дитини на здобуття якісної освіти;

обмеження доступу до можливості навчатися українською мовою та здобувати освіту для дітей, які перебувають на тимчасово окупованій території України;

високий відсоток дітей, які змушені навчатися он-лайн або в змішаному форматі у зв’язку із збройною агресією, що призводить до соціальної ізоляції дітей;

відсоток дітей з особливими освітніми потребами у сільській місцевості вищий, ніж у містах, водночас у сільській місцевості більш обмежений доступ до спеціалістів та інклюзивних ресурсів, необхідних для забезпечення якісної освіти;

відсутній облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, а отже, відсутня інформація щодо роботи з такими дітьми для забезпечення надання їм освітніх послуг та доступу до позашкільних заходів;

у сільських місцевості питома вага дітей з інвалідністю у співвідношенні (відсоток) до загальної кількості учнів дещо вища, ніж, зокрема, у містах, що може свідчити про брак послуг з раннього втручання та реабілітації, через що інвалідність частіше фіксується пізніше;

відсутність електронної інформаційної взаємодії між системою “Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту” та інформаційними системами у сфері соціального захисту (зокрема органів опіки і піклування, служб у справах дітей) органів Національної поліції щодо повідомлення відповідним органам у разі пропуску дітьми занять у закладах освіти (систематичного невідвідування закладів освіти);

потреба в доступі до здобуття загальної середньої освіти дітей, які перебувають за кордоном, та реінтеграційних послугах за результатами їх повернення в Україну;

відсутній аналіз потреб дітей з особливими освітніми потребами в допоміжних засобах для здобуття спеціальної освіти;

порушення прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в частині реалізації права на освіту, зокрема не забезпечено навчання вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів в освітніх закладах. Не всі діти, які потребували проходження комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дитини, пройшли таку оцінку, та не щодо всіх дітей було подано документи керівниками закладів як законними представниками дітей для проведення такої оцінки, діти, які пройшли психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини та отримали висновок інклюзивно-ресурсних центрів, не отримують знань відповідно до рекомендованої програми навчання, не відвідують заклади освіти;

територіальні диспропорції у розподілі ресурсів і кадрового забезпечення, що створюють нерівні умови для навчання дітей у різних регіонах, а під час збройної агресії посилюються через руйнування освітньої інфраструктури, вимушену міграцію вчителів та учнів, а також обмежений доступ до закладів освіти у зонах підвищеної небезпеки;

велика кількість внутрішньо переміщених дітей, насамперед у великих населених пунктах, що призводять до додаткового навантаження на міську освітню інфраструктуру, села фактично не мають ресурсу для прийому великої кількості внутрішньо переміщених осіб, що створює ризики нерівності у доступі до навчання дітей із постраждалих регіонів;

щодо доступу до позашкільної освіти

нерівномірний доступ за регіонами. Діти з територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, фактично позбавлені можливості відвідувати заклади позашкільної освіти;

високий рівень дистанційного та змішаного навчання, що знижує ефективність соціалізації, розвитку комунікативних і творчих навичок;

обмежені можливості для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб;

відсутність доступу до позашкільної освіти у сільських територіальних громадах;

недостатнє врахування потреб дітей з інвалідністю або тих, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

Здорове харчування

Ефективний доступ до здорового харчування, зокрема доступ до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах освіти щодня, є також проблемою, яку має на меті розв’язувати Національний план.

Україна приєдналася до Глобального договору щодо інтеграції харчування (м. Париж, березень 2025 р., саміт Nutrition for Growth), який спрямований на вдосконалення національних підходів до харчування дітей та розвиток міжнародного партнерства.

У законодавстві врегульовано питання доступу до безоплатного пільгового харчування для найбільш уразливих категорій дітей. Так, Законом України “Про охорону дитинства” передбачено право на безоплатне або пільгове забезпечення дитячим харчуванням дітей грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, дітей грудного та раннього віку, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, або з числа внутрішньо переміщених осіб, або дітей з числа осіб, визначених у статті 10 - 1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (діти загиблих (померлих) ветеранів війни; діти загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України). Забезпечення дитячим харчуванням таких дітей здійснюється у разі, коли діти не забезпечуються безоплатним або пільговим харчуванням у закладах дошкільної освіти, шляхом формування наборів дитячого харчування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На сьогодні Кабінетом Міністрів України не затверджено відповідного порядку.

Право на безоплатне харчування мають такі категорії дітей, які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної чи фахової передвищої освіти: діти-сироти; діти, позбавлені батьківського піклування; діти з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах); діти з малозабезпечених сімей (сімей, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім’ї) та сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”; діти із сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, визначених у статтях 10 і 10 - 1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (частина третя статті 56 Закону України “Про освіту”), зокрема діти померлих учасників бойових дій, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах професійної, фахової передвищої та вищої освіти, до закінчення цих закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років; діти осіб, які загинули або померли внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у Революції Гідності, а також діти з сімей осіб, яким посмертно присвоєно звання Герой України за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народові, виявлені під час Революції Гідності; діти з сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до пункту 4 Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 “Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 30, ст. 1739) (далі - Порядок організації харчування), право на безоплатне харчування мають також діти з числа внутрішньо переміщених осіб; діти, які мають статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів; учні закладів освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також діти, евакуйовані із зони відчуження, діти, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, що проживали у зоні безумовного (обов’язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Також безоплатно харчуватися мають право діти інших категорій, визначених законодавством. Крім зазначених категорій дітей, яким на законодавчому рівні встановлено державні пільги на харчування, органи місцевого самоврядування відповідним рішенням можуть визначати також інші категорії дітей, які можуть отримувати безоплатне харчування (частина третя статті 56 Закону України “Про освіту”).

Відповідно до пункту 5 Порядку надання послуг з харчування вихованців у закладах дошкільної освіти, учнів у закладах загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, операції з надання яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 116 (Офіційний вісник України, 2011 р., № 12, ст. 518; 2025 р., № 63, ст. 4299), заклад загальної середньої освіти денної форми навчання за рішенням педагогічної ради може звільнити від плати за харчування 10 вихованців групи продовженого дня у повному обсязі; 15 - на 50 відсотків вартості. Заклад загальної середньої освіти може прийняти рішення про звільнення у повному обсязі від плати за харчування не більш як 25 відсотків чисельності групи продовженого дня учнів, які проживають у пришкільних інтернатах.

Також відповідно до пункту 11 частини першої статті 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи дітям надається гарантована державою компенсація та пільга з безплатного харчування учнів закладів загальної середньої, професійної освіти, студентів закладів фахової передвищої освіти, розташованих на територіях радіоактивного забруднення, а також дітям, які є особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи. Дітям, які не харчуються в зазначених закладах освіти, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 р. № 155 “Про порядок та розміри компенсаційних виплат дітям, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи” (Офіційний вісник України, 1997 р., числа 7, 8, с. 44).

Таким чином, державна політика у сфері організації харчування дітей у закладах дошкільної, загальної середньої, професійної освіти реалізується відповідно до законодавства, яке визначає норми, порядок та стандарти якості і безпечності продуктів, а також норми фізіологічних потреб дітей у харчуванні. Організація харчування забезпечується закладами освіти або залученими підприємствами. Засновники (органи місцевого самоврядування) та керівники закладів освіти несуть відповідальність за дотримання встановлених вимог.

На даний час в Україні впроваджується реформа системи шкільного харчування, у рамках якої прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 р. № 305 “Про затвердження норм та Порядку організації харчування у закладах освіти та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку”, якою визначено нові стандарти шкільного харчування, а також харчування в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку. Ці стандарти включають рекомендації щодо зниження вмісту цукру, солі та трансжирів у раціоні, обов’язок стосовно забезпечення харчування дітей з особливими дієтичними потребами (з непереносимістю глютену, лактози тощо) на підставі медичних довідок, а також норми і вимоги до раціону, режиму харчування, гігієнічних умов та контролю якості продуктів.

Водночас основними завданнями Стратегії реформування системи шкільного харчування є: забезпечення безпечного та якісного харчування учнів; модернізація харчоблоків; підвищення кваліфікації персоналу; популяризація культури здорового харчування.

В Україні всі учні початкових класів забезпечуються безоплатним гарячим харчуванням за рахунок коштів державного бюджету (2,8 млрд. гривень у 2025 році, що охоплює 1016,3 тис. учнів). Облік дітей, які користуються послугою, ведеться відповідно до Порядку організації харчування. На місцевому рівні органи місцевого самоврядування встановлюють пільги щодо оплати харчування дітей із багатодітних сімей, дітей з інвалідністю та інших категорій, які потребують соціальної підтримки. В межах Стратегії реформування системи шкільного харчування проводяться заходи з поетапного розширення категорій учнів, які забезпечені безкоштовним гарячим харчуванням.

За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. безкоштовне харчування отримують 63 відсотки учнів, безкоштовне гаряче харчування - 70 відсотків (1312771 учень). Це означає, що переважна більшість дітей принаймні частково охоплені шкільним харчуванням, але якісна та безкоштовна його складова залишається нерівномірною за регіонами. Так, високий рівень охоплення безкоштовним харчуванням (80 відсотків і більше) мають: Дніпропетровська (87 відсотків/90 відсотків), Донецька (100 відсотків/100 відсотків), Запорізька (97 відсотків/96 відсотків), Київська (88 відсотків/88 відсотків), Одеська (91 відсоток/90 відсотків), Сумська (85 відсотків/108 відсотків), м. Київ (52 відсотки/5 відсотків), Чернігівська (67 відсотків/84 відсотки) області. У областях (крім м. Києва, де велика різниця між показниками) спостерігається стабільне або повне охоплення безкоштовним гарячим харчуванням.

Із вересня 2025 р. передбачено забезпечувати харчуванням: учнів, які здобувають початкову освіту в закладах загальної середньо освіти на всій території країни; учнів, які здобувають базову середню освіту та профільну середню освіту в закладах загальної середньої освіти Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, за умови прийняття рішення про організацію харчування у цих закладах освіти та з урахуванням спроможності органів місцевого самоврядування забезпечити таке харчування.

За оперативними даними МОН, станом на 1 червня 2025 р. щодо загальної частки учнів, забезпечених харчуванням у закладах загальної середньо освіти, спостерігається така тенденція: в закладах загальної середньої освіти навчалося 3719139 учнів, із яких 2062632 (55 відсотків) забезпечені харчуванням. Це означає, що майже кожна друга дитина у школі не охоплена послугами з організації харчування.

Щодо регіональних диспропорцій, то високий рівень забезпечення харчуванням (понад 70 відсотків) спостерігається в: Івано-Франківській - 87 відсотків, Хмельницькій - 87 відсотків, Житомирській - 83 відсотки, Тернопільській - 79 відсотків, Волинській - 79 відсотків, Чернігівській - 76 відсотків, Чернівецькій - 73 відсотки, Вінницькій - 73 відсотки, Львівській - 72 відсотки, Черкаській - 74 відсотки, Рівненській областях - 74 відсотки. Це переважно західні та центральні області, де зберіглася мережа шкільних їдалень і місцеві органи виконавчої влади виділяють ресурси на безкоштовне харчування молодших класів та пільгових категорій. Показник цих регіонів перевищує у середньому український рівень (55 відсотків). Середній рівень забезпечення (40-65 відсотків) спостерігається в: Київській - 61 відсоток, Кіровоградській - 65 відсотків, Полтавській - 57 відсотків, Закарпатській - 51 відсоток, Миколаївській - 44 відсотки, Одеській областях - 42 відсотки та в м. Києві - 53 відсотки. Тут спостерігається змішана картина - у великих містах є школи з розвиненою інфраструктурою харчування, але також багато закладів, що працюють у приміщеннях без їдалень. Критично низький рівень (менше 25 відсотків) спостерігається у: Сумській - 21 відсоток, Харківській - 6 відсотків, Запорізькій - 9 відсотків, Херсонській - 0 відсотків, Донецькій - 0 відсотків, Луганській областях - 0 відсотків. Це переважно прифронтові або тимчасово окуповані території України, де заклади загальної середньої освіти пошкоджені або не мають доступу до стабільного електро- та водопостачання. Харчування часто не організовується взагалі або замінюється сухими пайками/передачею продуктів вдома. Діти, які навчаються дистанційно, фактично виключені з системи шкільного харчування, що створює ризики харчової нерівності.

Водночас за результатами здійснених Нацсоцслужбою заходів із моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей під час перевірки дитячих будинків-інтернатів було встановлено порушення прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані на цілодобове перебування у зазначені заклади, зокрема встановлено недотримання закладами вимог щодо організації харчування щодо забезпечення чотириразового, дієтичного харчування, виконання норм, дотримання якості харчових продуктів тощо, чим порушено норми Типового положення про дитячий будинок-інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 р. № 978 “Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю” (Офіційний вісник України, 2017 р., № 1, ст. 7), критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2020 р. № 185 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 880), постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 324 “Про затвердження натуральних добових норм харчування в інтернатних установах, навчальних та санаторних закладах сфери управління Міністерства соціальної політики” (Офіційний вісник України, 2002 р., № 12, ст. 592; 2012 р., № 7, ст. 249), Закону України “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів”.

Для підвищення якості харчування виконуються програми модернізації харчоблоків за рахунок державних субвенцій та коштів міжнародної технічної допомоги. У 2025 році передбачено: субвенцію місцевим бюджетам на харчування учнів початкових класів - 4836,2 млн. гривень; освітню субвенцію (спеціальний фонд) - 933,8 тис. гривень; кошти Всесвітньої продовольчої програми Організації Об’єднаних Націй - 151,4 млн. гривень. Також МОН разом із Всесвітньою продовольчою програмою Організації Об’єднаних Націй підписано договір про співпрацю на 2025/26 навчальний рік з метою забезпечення сталості програм шкільного харчування та розширення їх охоплення.

Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 20 грудня 2024 р. № 1456 “Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення харчуванням учнів закладів загальної середньої освіти” (Офіційний вісник України, 2025 р., № 5, ст. 372, № 84, ст. 5744), яка передбачає розширення можливостей фінансування та підвищення ефективності використання коштів субвенції. Тобто фінансування буде спрямовано на всі школи комунальної форми власності, де є учні початкових класів. Учні, які навчаються за індивідуальним навчальним планом (педагогічний патронаж), також отримуватимуть гаряче харчування, якщо вони перебувають у закладі освіти); удосконалено фінансовий механізм (послуги з харчування (кейтеринг або аутсорсинг) можуть надавати як приватні компанії, так і комунальні підприємства територіальної громади); передбачено обов’язкове співфінансування: 70 відсотків вартості харчування покривають кошти субвенції, а 30 відсотків - місцеві бюджети, міжнародна технічна допомога, благодійні внески або інші джерела, не заборонені законодавством.

Станом на 1 червня 2025 р. за оперативними даними МОН, в Україні функціонує 10493 заклади загальної середньої освіти, із яких: 7209 (69 відсотків) організовують харчування самостійно, 2038 (19 відсотків) - через аутсорсинг (зовнішніх постачальників), 1235 (12 відсотків) - через кейтеринг (доставку готових страв). Базова кухня (власна кухня, яка готує для інших закладів) діє у 7521 закладі загальної середньої освіти, “опорна кухня” - у 147, “фабрика-кухня”- у 19. Це свідчить, що більшість закладів загальної середньої освіти мають автономну систему організації харчування, але інфраструктура централізованого приготування їжі (“фабрикі-кухні”, “опорні кухні”) розвинена вкрай слабко - охоплює лише 1,6 відсотка усіх закладів загальної середньої освіти. Таким чином, самостійна організація харчування - переважаюча модель закладів загальної середньої освіти. У більшості областей понад 60 відсотків закладів загальної середньої освіти організовують харчування самостійно. Аутсорсинг поширений у великих містах і розвинених територіальних громадах.

Кейтеринг як нова, але ще не масова практика, найактивніше застосовується у центральних та західних регіонах, і він майже відсутній у східних областях.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до здорового харчування, у тому числі доступу до щонайменше одного здорового прийому їжі у закладах загальної середньої освіти щодня, є:

міські територіальні громади мають кращу організацію харчування, ніж сільські: відсутність у закладах загальної середньої освіти їдалень і транспортної доступності у сільських територіальних громадах обмежує можливість отримання гарячих страв;

централізовані системи (“фабрика-кухня”, “опорна кухня”) майже не розвинені - менше 2 відсотків закладів загальної середньої освіти мають сучасну логістичну модель, у містах переважає аутсорсинг і кейтеринг, тоді як у сільських територіальних громадах - власні кухні з обмеженими ресурсами; відсутність “фабрик-кухонь” поза м. Києвом та Київською областю свідчить про потребу в державній підтримці модернізації інфраструктури;

середній рівень охоплення харчуванням в Україні становить лише 55 відсотків, що є недостатнім показником для забезпечення права дітей на здорове та збалансоване харчування;

виклики, з якими зіткнулися територіальні громади під час організації харчування в закладах загальної середньої освіти, у зв’язку із збройною агресією, зокрема потреба у підвищенні кваліфікації відповідного персоналу та розповсюдження інформаційних матеріалів в частині варіантів адаптації раціонів у разі перебоїв з постачанням продуктів/електроенергії;

недотримання вимог до організації харчування у дитячих будинках-інтернатах, зокрема щодо чотириразового та дієтичного харчування, невиконання встановлених натуральних норм харчування та використання продуктів неналежної якості, порушення вимог безпечності та якості харчових продуктів, визначених законодавством та відсутність належного контролю;

застарілість обладнання їдалень (харчоблоків) у закладах загальної середньої освіти, а також інших закладів, у яких перебувають діти на цілодобовому влаштуванні.

Україна опинилася у глибокій демографічній кризі, народжуваність за останні роки зменшилася на третину, а тому сім’ї, які вирішують народити дитину в цих складних умовах, потребують підтримки від держави. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя Національної академії наук, на 1 січня 2022 р. чисельність населення України становила 41,6 млн. осіб. На серпень 2023 р. - 36,3 млн. осіб, зокрема на підконтрольних українській владі територіях - 31,5 млн. осіб. На кінець січня 2024 р. за кордоном через збройну агресію перебуває 4,9 млн. українців. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), через збройну агресію змінили місце свого проживання 4,8 млн. українських дітей, із них понад 2 млн. виїхали за межі країни.

Доступ до медичних послуг

Послуги з охорони здоров’я матері та новонароджених є важливими для забезпечення виживання та благополуччя дітей. У 2023 році народилося на 31 відсоток менше дітей, ніж у 2021 році. Хоча кількість дітей, які народжуються в Україні щороку, зменшувалася, потреби та виклики зросли. Так, зокрема, серед основних проблем у сфері доступу дітей до медичних послуг за результатами дослідження “Порушене дитинство” виявлено низький рівень охоплення дитячого населення вакцинацією. У 2016 році охоплення вакцинацією знизилося до одного з найнижчих рівнів у світі, а охоплення вакцинацією проти АКДС-3 становило 21,5 відсотка, а проти кору-2 - 31 відсоток. Хоча кількість дітей, які отримали другу дозу вакцини проти кору, зросла з 69 відсотків до 87 відсотків у 2022-2023 роках, вона залишалася нижчою за ідеальний рівень охоплення у 95 відсотків у 2023 році.

Так, на сьогодні в національному законодавстві у сфері охорони здоров’я передбачено підтримку сімей із дітьми на всіх етапах: від планування вагітності до народження та підтримки після народження дитини. Таким чином, держава забезпечує такі види підтримки:

допологова підтримка, що включає підтримку родини, - лікування безпліддя за допомогою допоміжних репродуктивних технологій (запліднення in vitro) - надання медичної допомоги подружній парі за методиками ДРТ; підтримку матері: ведення вагітності в амбулаторних умовах - динамічне спостереження за перебігом вагітності, що включає контроль стану здоров’я вагітних, повноти проведених обстежень, консультацій, проведення лікувально-профілактичних заходів, розроблення та виконання індивідуального плану ведення;

післяпологова підтримка:

для вагітної жінки: пологи - надання медичної допомоги при пологах черговою акушерською бригадою із забезпеченням створення умов для проведення партнерських пологів. Проведення ургентного та планового кесаревого розтину;

для новонароджених дітей: неонатальний скринінг - комплексне обстеження новонароджених, яке проводять для виявлення спадкової та вродженої патології у немовлят;

медичну допомогу новонародженим у складних неонатальних випадках - проведення інтенсивної терапії новонародженим;

для дітей віком до трьох років: медична реабілітація немовлят, які народилися передчасно та/або хворими, протягом перших трьох років життя, у тому числі катамнестичне спостереження;

медичну підтримку дитини до одного року і старше:

первинну медичну допомогу, у тому числі патронаж - здійснення медичного спостереження за здоровою дитиною;

амбулаторну допомогу - огляд та медичну допомогу дітям на амбулаторному рівні, у тому числі профілактичні огляди перед відвідуванням дитячого садка чи школи;

стаціонарну та хірургічну допомогу дітям - надання медичних послуг у разі госпіталізації дітей до закладу охорони здоров’я;

для родин, у яких народилася дитина з інвалідністю: щороку оплата реабілітації дитини за принципом “гроші ходять за людиною” 16-25 тис. гривень на дитину залежно від стану здоров’я дитини.

Порядок та періодичність проведення профілактичних медичних оглядів дітей від народження до чотирьох років, затверджений наказом МОЗ від 3 грудня 2024 р. № 2003, передбачає впровадження нових підходів до організації медичного спостереження дітей раннього віку, переклавши значну частину завдань із лікаря з надання первинної медичної допомоги на медичного працівника з медичного спостереження. Згаданий Порядок визначає спостереження за здоровою дитиною до чотирьох років.

Наказом МОЗ від 29 вересня 2025 р. № 1500 затверджені Методичні рекомендації щодо проведення оцінки стану розвитку дитини раннього віку. Такі рекомендації, що були розроблені МОЗ та Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), впроваджують в систему первинної медичної допомоги концепцію дбайливого догляду та піклування про дитину до 18 місяців шляхом забезпечення медичного спостереження та створення оптимальних умов для здорового гармонійного активного розвитку дитини в сприятливому безпечному середовищі за допомогою комплексної двокомпонентної моделі, яка включає визначений пакет універсальних послуг для всіх сімей (універсальний компонент) та розширену допомогу для сімей з виявленими ризиками та додатковими потребами (прогресивний компонент).

Доступ до проведення щеплень згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні забезпечений в повному обсязі для 100 відсотків дітей, зокрема для дітей, які перебувають в групі ризику бідності та соціального відчуження. Водночас відповідно до дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), проведеного у 2023 році, серед дітей ромської національності існують значні проблеми з імунізацією.

{Абзац шістнадцятий підрозділу розділу із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

У ряді регіонів, зокрема в тих, що постраждали від збройної агресії, відзначається зниження охоплення через переміщення населення, пошкодження медичної інфраструктури та обмежений доступ до медичних послуг. МОЗ не веде окрему статистику щодо охоплення медичними послугами дітей відповідно до групи вразливості.

За результатами вжитих Нацсоцслужбою заходів моніторингу та контролю за дотриманням прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на цілодобовому влаштуванні в дитячих будинках-інтернатах, було виявлено, що здебільшого закладами забезпечується надання медичної допомоги вихованцям. Переважною більшістю закладів згідно із законодавством забезпечено проведення відповідних реабілітаційних заходів, а також перегляд та виконання індивідуальних програм реабілітації. Разом з тим спостерігається тенденція до недотримання вимог законодавства під час залучення до працетерапії (заходу реабілітації, зазначеного в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю) вихованців деяких дитячих будинків-інтернатів. Не організовано належним чином культурно-дозвіллєву діяльність.

Збройна агресія вплинула на психічне здоров’я дітей. Так, у дослідженні HBSC (Поведінка школярів щодо здоров’я) 2018 році, проведеному за методологією Всесвітньої організації охорони здоров’я, 83 відсотки школярів віком 11-17 років заявили, що почуваються щасливими або дуже щасливими. У 2023 році цей показник знизився майже вдвічі, до 47 відсотків.

Так, у Спеціальній доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо доступу до освіти дітей та молоді з тимчасово окупованих територій України, підготованої у 2025 році, зазначається, що у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України в українських дітей значно підвищився рівень психологічних травм та стресових розладів, особливо це відзначається в дітей, які зазнали переміщення. Діти та молодь із тимчасово окупованих територій України переживають значний психологічний стрес через постійні загрози, насильство, порушення прав людини на тимчасово окупованій території тощо. Вони можуть ставати свідками або постраждалими внаслідок воєнних злочинів, зокрема обстрілів, депортації, фізичного насильства, катувань і втрати близьких. Усі ці фактори спричиняють розвиток різних психологічних травм і стресових розладів, які можуть мати довготривалі наслідки для психічного здоров’я дітей. Найчастішими незадоволеними потребами дітей, за словами батьків, є психологічна підтримка (349 з 504) та допомога в соціалізації їх дітей (408 з 504). Психологічні травми та стресові розлади можуть суттєво вплинути на когнітивний та емоційний розвиток дітей, тож залишається дуже важливим питання доступу до психологічної допомоги українських дітей.

На кінець 2024 року в Україні налічується понад 175 тис. дітей з інвалідністю. У зв’язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації в Україну ця кількість постійно зростає і, як наслідок, зростає попит на надання реабілітаційних послуг для таких дітей, а також забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Водночас Україна стикається з деякими викликами під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, щоб забезпечити зазначені послуги в повному обсязі. Так, за результатами дослідження, проведеного міжнародною правозахисною організацією Disability Rights International, 79,7 відсотка респондентів, які заявили, що мали доступ до реабілітаційних (або абілітаційних) послуг до збройної агресії, згодом втратили такий доступ, і лише 47,2 відсотка мали доступ через 10 місяців після початку збройної агресії. Майже половина повідомила про відсутність доступу до реабілітації (216). Чверть повідомила про відсутність доступу до доступного середовища, транспорту, допоміжних пристроїв, денного догляду та базової медичної допомоги.

Відповідно до аналітичного звіту “Доступ до реабілітаційних послуг для дорослих та дітей з інвалідністю” було виявлено такі проблемні питання щодо отримання реабілітаційних послуг дітьми з інвалідністю:

транспортна недоступність реабілітаційних послуг: 9,7 відсотка зазначили, що реабілітаційний заклад був у пішій доступності; 12,2 відсотка замовляли приватне таксі; 28,1 відсотка користувалися громадським транспортом; 33,2 відсотка - власним транспортом; 13,8 відсотка отримали транспортні послуги від установ. Понад 74 відсотки опитаних змушені самостійно добиратися до закладів, незважаючи на законодавчу вимогу забезпечення транспортування. Таким чином, реабілітаційні установи у сфері охорони здоров’я не дотримуються вимог щодо транспортного забезпечення;

дефіцит фахівців і якісних послуг (реабілітаційні заклади часто не мають ресурсів для роботи з різними видами інвалідності, зокрема для дітей із вадами зору, брак мультидисциплінарних команд у системі охорони здоров’я);

обмежена територіальна доступність і фізичні бар’єри: лише близько третини респондентів мали реабілітаційний заклад у своїй територіальній громаді, решта змушені долати значні відстані або взагалі не мають можливості дістатися до послуг; реабілітаційні установи фізично недоступні (немає пандусів, ліфтів, доступних туалетів, навігації для осіб із вадами зору чи інтелектуальними порушеннями);

відсутність належних умов перебування дітей під час реабілітації (немає послуг із проживання та харчування дитини і супроводжуючої особи під час проходження стаціонарної реабілітації, через це сім’ї або відмовляються від послуг, або змушені нести значні власні витрати).

Ще одним важливим та ефективним інструментом покращення життєдіяльності дітей з інвалідністю є забезпечення допоміжними засобами реабілітації. Важливо, що в Україні діти отримують ДЗР безкоштовно і в першочерговому порядку. Під час збройної агресії врегульовано питання взяття на облік, забезпечення, заміни та дострокової заміни допоміжних засобів реабілітації для мирних громадян України, які проживали безпосередньо в районах та у період проведення воєнних (бойових) дій або в районах, що піддавалися бомбардуванням, авіаударам та іншим збройним нападам, які втратили або зазнали пошкоджень документів чи засобів реабілітації.

Незважаючи на врегулювання механізму забезпечення дітей з інвалідністю ДЗР та надання їм безкоштовних послуг у пріоритетному порядку, зберігаються значні бар’єри у доступі до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації серед яких є: територіальна недоступність, нестача кваліфікованих фахівців, низька якість або неповнота надання послуг. Хоча більшість опитаних загалом задоволені якістю отриманих послуг, понад третина оцінює її лише частково позитивно, що вказує на нерівномірність доступу до забезпечення якісними допоміжними засобами реабілітації для дітей з інвалідністю в різних регіонах України.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до медичних послуг є:

виклики, зумовлені збройною агресією: руйнування або пошкодження медичної інфраструктури, переміщення населення і медичних працівників, ускладнений доступ до медичних послуг у прифронтових і звільнених районах, дефіцит медичних кадрів;

відсутність окремого обліку МОЗ щодо охоплення послугами дітей за групами вразливості, що ускладнює планування адресної допомоги;

низький рівень охоплення вакцинацією (у середньому лише 40-47 відсотків дітей отримують щеплення за календарем (далеко від цільового показника 95 відсотків;

фінансові бар’єри у сімей із дітьми, які належать до вразливих груп: 18 відсотків домогосподарств із дітьми не можуть оплатити послуги лікаря, 20 відсотків - купити ліки, 20 відсотків - оплатити лікування у стаціонарі;

організаційні та адміністративні проблеми, які виникають в закладах інституційного догляду, куди влаштовані діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування: відсутність ліцензій на медичну практику у частини закладів; відсутність декларацій з сімейними лікарями; порушення щодо інформованої згоди на лікування; неповне виконання індивідуальних програм реабілітації; недостатній контроль і моніторинг МОЗ та Нацсоцслужби за фактичним станом медичного обслуговування дітей у таких установах;

психологічні травми у дітей у зв’язку із збройною агресією: різке падіння відчуття щастя серед школярів (з 83 відсотків у 2018 році до 47 відсотків у 2023 році), високий рівень тривоги, депресії, посттравматичний стресовий розлад серед дітей-переміщених осіб і тих, хто пережив окупацію; найчастіші незадоволені потреби: психологічна підтримка (запит у 70 відсотків опитаних батьків), допомога в соціалізації дітей;

реабілітаційні послуги для дітей з інвалідністю надаються за рахунок коштів державного бюджету, водночас обмежена можливість щодо транспортної доступності (більшість змушена самостійно добиратися), відсутність пандусів, ліфтів, доступних туалетів, адаптованих приміщень, брак мультидисциплінарних команд і фахівців (логопедів, реабілітологів, психологів); відсутність умов для батьків під час проходження стаціонарної реабілітації (житло, харчування).

Належне житло та інфраструктурна доступність

Повномасштабне вторгнення та воєнні дії поглибили житлову кризу в Україні. Мільйони українців втратили свої домівки, змушені були тікати від збройної агресї та шукати прихисток у безпечніших регіонах країни чи за кордоном. За даними ООН, близько 7,7 млн. людей перемістилися в межах України, а за оцінками Міжнародної організації з міграції, - 3,7 млн. стали внутрішньо переміщеними особами. Станом на березень 2025 р. кількість внутрішньо переміщених осіб зросла до 4,6 млн. осіб.

За попередніми даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на кінець 2023 року загальна кількість зруйнованих або пошкоджених об’єктів житлового фонду становила близько 250 тис. будівель, із них 222,6 тис. - приватних (індивідуальних) будинків; 27 тис. - багатоквартирних будинків; 0,53 тис. - гуртожитків. За даними Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, в України пошкоджено 253008 об’єктів. З цих об’єктів понад 165 тис. можна обстежити, а 87 тис. немає можливості обстежити (через активні бойові дії, близькість до лінії фронту або окупацію територій). З них - понад 122 тис. пошкоджено, а майже 16,5 тис. - знищено.

Основним документом, який регулює питання забезпечення житлом громадян, зокрема за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами, є Житловий кодекс України, який було розроблено у 1983 році та введено в дію з початку 1984 року, який на сьогодні потребує перегляду та приведення у відповідність з новими викликами, пов’язаними із збройною агресією та соціально-економічною ситуацією в країні.

Згідно із статистичними даними, станом на 1 січня 2015 р. 657 тис. сімей перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов в органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях, що ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві (Міноборони, СБУ, служби розвідки, Національної поліції, Національної гвардії).

У результаті реалізації протягом кількох десятиліть Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, яка і на сьогодні продовжується, в Україні відсутні вільні квартири в комунальних житлових фондах соціального призначення та фондах житла для тимчасового проживання (98 відсотків житлового фонду - це житло, яке перебуває у приватній власності, і тільки 1,5 відсотка - соціальне житло (державна і комунальна власність).

Україна, насамперед територіальні громади, зіткнулися з безпрецедентними викликами, одним із яких є розв’язання житлової кризи, яку поглиблює збройна агресія Російської Федерації проти України. На сьогодні в Україні майже 4,6 млн. внутрішньо переміщених осіб, із них близько 2,5 млн. осіб не можуть повернутися до своїх домівок через пошкодження (знищення) житла або житло яких розташоване на тимчасово окупованих територіях чи на яких ведуться бойові дії. Близько 5,9 млн. осіб перебувають за кордоном, із яких: близько 60 відсотків планують повернутися в Україну.

З метою подолання житлової кризи та забезпечення доступу до належного житла тим, хто його потребує, Україною вживається ряд заходів, спрямованих як на зміну нормативно-правового регулювання, так і на надання фінансової підтримки для відновлення та придбання житла. Так, на сьогодні розроблено та зареєстровано у Верховній Раді України проект Закону України “Про основні засади житлової політики” (реєстраційний номер 12377), який спрямований на встановлення нових засад та напрямів, які визначатимуть житлову політику України, із метою створення можливостей та умов, за яких кожен матиме можливість вирішити житлове питання, набувши житло в оренду або у власність.

У березні 2022 р. з’явилася можливість подати інформаційні повідомлення про факт пошкодження та знищення внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, нерухомого майна громадян України з метою подальшого застосування механізму для поновлення порушених майнових прав осіб, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія), а навесні 2023 року почала працювати державна програма “єВідновлення”, у рамках якої українці, чиї домівки було пошкоджено чи знищено внаслідок збройної агресії, могли отримати сертифікати або гроші на відновлення чи купівлю нової домівки.

На початку лютого 2025 р. Рада Банку розвитку Ради Європи схвалила 150 млн. євро на житлові проекти. 100 млн. євро - на компенсацію за знищене житло в межах програми “HOME: Компенсація за знищене житло”, що існує у рамках програми “єВідновлення”, що дасть можливість близько 3000 сімей придбати нові оселі. І ще 50 млн. євро - на пільгове кредитування житла для внутрішньо переміщених осіб. Тобто ще 1460 родин зможуть отримати доступне житло за вигідними умовами (3 відсотки річних, 6 відсотків початкового внеску, до 30 років погашення). В рамках програми “єОселя” українці можуть взяти кредит на купівлю житла. У рамках програми вже надано 20510 кредитів.

Із 29 січня 2025 р. Мінсоцполітики впровадило нову програму субсидій для внутрішньо переміщених осіб, які не мають коштів на оренду житла. Субсидія на оренду житла доступна українцям, які виїхали з окупованих територій або із зон бойових дій і не мають власного житла в умовно безпечних регіонах України, або їх житло знищене чи непридатне для проживання. Субсидія розрахована на родини тих внутрішньо переміщених осіб, які витрачають на оренду понад 20 відсотків свого доходу. Крім цього, внутрішньо переміщеним особам надається субсидія на оплату житлово-комунальних послуг та придбання твердого палива і скрапленого газу за місцем фактичного проживання.

Також Мінсоцполітики пропонується для мешканців прифронтових територій з числа внутрішньо переміщених осіб створити окремий напрям - підтримка в рамках програми “єОселя” як стале забезпечення житлом. Це буде довгострокова iнвестицiя у власне житло через дiючу програму “єОселя”. Замiсть щомiсячної компенсацiї витрат на оренду держава спрямує кошти на покриття 70 відсотків першого внеску (що не перевищуватиме 30 відсотків вартості кредиту) та 70 відсотків щомісячної плати протягом першого року виплат за пiльговою iпотекою для визначених категорій осіб з числа мешканців прифронтових територій та внутрішньо переміщених осіб по всій території України. Така програма не обмежує можливість дофінансування осіб за кошти органів місцевого самоврядування або міжнародної технічної допомоги. Крім того, Мінсоцполітики через програму житлових субсидій забезпечує соціальний захист вразливих споживачів під час оплати житлово-комунальних послуг.

З метою підтримки сімейних форм виховання Мінсоцполітики:

відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2025 р. № 663 “Про внесення змін до Положення про порядок призначення житлових субсидій” (Офіційний вісник України, 2025 р., № 53, ст. 3679) переглянуто критерії надання житлових субсидій дитячим будинкам сімейного типу, прийомним сім’ям, а також багатодітним сім’ям, у яких проживають троє і більше дітей та у яких хоча б одна дитина перебуває під опікою/піклуванням, у частині можливості зазначеним категоріям надавати житлову субсидію;

передбачено субвенцію на придбання житла для дитячих будинків сімейного типу: у 2024 році за рахунок коштів державного бюджету було придбано житло для 57 дитячих будинків сімейного типу - на 314 млн. гривень. У 2025 році планується придбати житло для 124 дитячих будинків сімейного типу - на 833 млн. гривень.

Водночас наявна законодавча та нормативна база недостатня та недосконала, оскільки не забезпечує правових засад реалізації конституційного права кожного на житло, можливостей держави створити умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду, а особливо для громадян, які потребують соціального захисту, і яким гарантовано надання житла державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату.

Часто у таких домогосподарствах відсутні базові комунальні послуги, бракує побутових речей та техніки. Виникає нестача коштів для підтримання достатньо теплої температури у своєму житлі та для своєчасної та повної оплати орендних/іпотечних платежів чи оплати житлово-комунальних послуг. Такі чинники, а також пошкодження та руйнування житлової інфраструктури іноді призводять до вимушеного влаштування дітей у заклади інституційного догляду, що суперечить задекларованим державою пріоритетам розвитку сімейного виховання.

Також вважається, що дітей у ромської національної меншини існують системні бар’єри у доступності належного житла. Частина таких дітей є соціально ізольованими у територіальних громадах, де вони компактно проживають (сегреговане розселення). Існування таких поселень найчастіше супроводжується незадовільними житлово-побутовими умовами: вони часто характеризуються ізольованістю від інфраструктури та комунальних послуг, зокрема із водопостачання та вивезення побутових відходів, що створює незадовільні санітарні умови, завдає шкоди життю, здоров’ю та навколишньому природному середовищу.

За інформацією голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, напередодні вторгнення Російської Федерації на початку 2014 році в Автономній Республіці Крим проживало близько 300 тис. кримських татар, або 13 відсотків. З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну Автономну Республіку Крим вимушено покинули близько 50 тис. кримських татар у зв’язку із порушенням їх права на доступ до належного безпечного житла.

{Підрозділ розділу доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

Відповідно до статей 7, 32, 33 Закону України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” до повноважень місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування, зокрема, належать повноваження щодо захисту майнових та житлових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, в тому числі забезпечення таких дітей житлом, зарахування на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання, процедура ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також, зокрема, процедура взяття на облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на сьогодні визначені в статті 39 Житлового кодексу України.

За даними обласних, Київської міської держадміністрацій (військових адміністрацій), станом на 31 грудня 2024 р. загальна кількість дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, становить 42217 осіб.

У попередніх роках на придбання квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на квартирному обліку, виділялося фінансування: 2017 рік - квартири для 579 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2018 рік - 829 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2019 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1972 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2020 рік - надано грошову компенсацію на придбання 1750 квартир для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування; 2022 рік - 909 квартир придбано; 2023-2025 роки - фінансування на зазначений напрям не передбачено. Таким чином, незважаючи на законодавче право на забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, таке право фактично не реалізується, а черга майже не рухається, що свідчить про потребу в перегляді механізму забезпечення з урахуванням соціально-економічного стану в країні.

Також проблемним питанням є збереження житла за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами із їх числа. Законом України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” передбачено, що за дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, у якому вони проживали з батьками або іншими родичами до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідальність за збереження житла та повернення його дітям після завершення строку їх перебування в сім’ї опікуна або піклувальника, прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, несуть місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування, розташовані за місцезнаходженням такого нерухомого майна.

У разі коли в дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності або праві користування, або якщо повернення в це житло неможливе, то після досягнення дитиною 16-річного віку вона має право стати на квартирний облік і на соціальний квартирний облік за місцем свого походження або проживання до моменту встановлення опіки/піклування, влаштування в прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Заява про взяття на квартирний облік і соціальний квартирний облік може бути подана службі опікуном/піклувальником, прийомними батьками, батьками-вихователями, адміністрацією установи, де проживає дитина. Водночас не завжди законні представники дитини забезпечують своєчасне взяття на квартирний облік дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Також на сьогодні відсутнє достатнє регулювання майнових прав дитини у разі отримання нею у власність цінних паперів, у тому числі акцій, облігацій, чеків, сертифікатів, векселів, корпоративних прав, інших нематеріальних активів (гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, готівкові кошти), у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти, об’єктів незавершеного будівництва, об’єктів, які не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку. Питання вирішення дотримання майнових прав дитини в цьому разі може бути ускладнено відсутністю фінансової спроможності завершити роботи та провести належним чином державну реєстрацію. Опікуни/піклувальники, інші законні представники дитини часто не є експертами в цих сферах для якісного забезпечення прав дитини, а тому відсутність достатнього нормативно-правового регулювання у зазначеній сфері може призвести до звуження матеріальних прав дитини (наприклад неотримання доходу, роялті, дивідендів). Крім цього, відповідно до статті 74 Цивільного кодексу України якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що розташоване в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна. Однак, не врегульовано порядок щодо майна, яке розташоване за межами України.

Найбільшої підтримки потребують діти з тимчасово окупованих територій, прифронтових регіонів та діти із статусом внутрішньо переміщених осіб. Вони стикаються з руйнуванням житла, незахищеністю прав орендарів і орендодавців у взаємних відносинах, дискримінацією у сфері оренди житла, насамперед дискримінацією за складом сім’ї (наявності дітей), статусом внутрішньо переміщених осіб, регіональним походженням орендарів. Додатковими проблемами є брак фінансових ресурсів для сплати ринкової вартості оренди або придбання житла в кредит, що суттєво знижує впевненість у майбутньому та формує ризики посилення міграційних настроїв серед сімей з дітьми. Руйнування житлового фонду, пошкодження комунальної та енергетичної інфраструктури, сезонні фактори (зокрема настання холодної пори року) лише ускладнюють становище цих сімей. Також надмірна концентрація населення у відносно безпечних регіонах спричиняє проблеми з доступністю до належного житла.

Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами, крім зазначених проблем, також стикається з бар’єрами у доступі до належного житла. Соціальне житло, яке іноді надається територіальними громадами, здебільшого не є пристосованим до їх потреб. У багатьох територіальних громадах відсутня можливість отримати базові послуги за місцем проживання, що ще більше ускладнює їх соціалізацію та інтеграцію. Також в Україні відсутня послуга з облаштування житла для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю або компенсація за придбання засобів для облаштування.

Відповідно до статті 30 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” житло, займане особами з інвалідністю або сім’ями, у складі яких вони є, під’їзди, сходові майданчики будинків, у яких мешкають особи з інвалідністю, повинні бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також фіксованим зв’язком. Якщо будинок не обладнаний спеціальними засобами, у тому числі пандусом, така особа або її представник мають право звернутися до органу місцевого самоврядування, житлово-будівельного кооперативу, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, у віданні яких перебуває будинок, із заявою про встановлення пандуса. Водночас на сьогодні більшість багатоквартирних будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування.

Таким чином, серед основних бар’єрів та викликів ефективного доступу до належного житла є:

масштабні руйнування житлового фонду через збройну агресію (понад 250 тис. будівель зруйновано або пошкоджено, із них понад 27 тис. - багатоквартирних, у деяких містах знищено до 50 відсотків житлового фонду (дані Київської школи економіки, 2024 рік), значна частина об’єктів житла не підлягає обстеженню через окупацію чи бойові дії;

понад 4,6 млн. осіб залишаються внутрішньо переміщеними особами, із яких більшість не мають можливості повернутися додому;

застаріла нормативно-правова база, яка регулює питання забезпечення житлом громадян, у тому числі за рахунок держави, надання житла з житлового фонду місцевих рад, можливість безоплатної приватизації житла, побудованого за рахунок державних коштів за ринковими цінами;

критичний дефіцит соціального житла: 98 відсотків житлового фонду - приватна власність, лише 1,5 відсотка - соціальне житло (державна або комунальна власність), 657 тис. сімей стоять у черзі на поліпшення житлових умов;

відсутній єдиний фонд житла для тимчасового проживання, соціального житла, що унеможливлює оперативне реагування на потреби внутрішньо переміщених осіб, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

недостатнє фінансування програм житлового забезпечення: фінансування програм щодо забезпечення житлом за рахунок коштів державного бюджету для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, зупинено з 2023 року, 42 тис. дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа перебувають на квартирному обліку, але отримання житла фактично заблоковане;

обмежені ресурси державного та місцевих бюджетів для забезпечення безкоштовним житлом;

недостатнє законодавче врегулювання майнових прав дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування (власність, спадщина, об’єкти незавершеного будівництва, цифрові активи тощо);

бар’єри для дітей з інвалідністю: більшість житлових будинків не обладнані пандусами, сходовими підйомниками чи іншими допоміжними засобами для облаштування;

відсутні державні послуги/програми з облаштування житла для осіб з інвалідністю або компенсація за такі заходи;

соціальне житло часто не пристосоване до потреб маломобільних осіб, що перешкоджає інтеграції та самостійності дітей з інвалідністю;

сегреговані поселення ромської національної меншини, ізольовані від інфраструктури, без водопостачання та санітарії.

Визначення цільових груп дітей, які потребують підтримки

Основними цільовими групами дітей, на яких спрямований Національний план, є:

діти, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння в них;

діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування;

діти, які зазнали переміщення (з числа депортованих, примусово переміщених, евакуйованих або внутрішньо переміщених осіб);

діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами;

діти, які перебувають у контакті із законом.

Для оцінки ситуації щодо визначених цільових груп дітей, які потребують підтримки, наводяться статистичні дані (див. таблицю).

Таблиця. Ключові статистичні показники, пов’язані з цільовими групами дітей

Категорія дітей

Кількість дітей

Рік, за який надаються дані

Джерело даних

Діти, які перебувають у складних життєвих обставинах або мають найвищий ризик потрапляння в них

кількість дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, - 75349 дітей

дані станом на 30 вересня 2025 р.

Єдина інформаційно-аналітична система “Діти”

Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування

загальна кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували на первинному обліку в Україні станом на 30 червня 2025 р. становить 61041

станом на 30 червня 2025 р. - 14679 дітей перебуває на місцевому обліку з усиновлення (із яких 1556 дітей з інвалідністю), із яких перебувають у закладах та можуть бути усиновлені - 3601 дитина, влаштовано в сімейні форми виховання - 11078 дітей

станом на кінець II кварталу 2025 р., за даними Нацсоцслужби, у закладах на цілодобовому перебуванні перебуває 3901 дитина

з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, із них:

у закладах системи освіти - 1801 дитина;

у закладах системи охорони здоров’я - 553 дитини;

у закладах системи соціального захисту населення - 1366 дітей (із яких 45 дітей перебуває у малих групових будинках, які в Україні є формою альтернативного догляду та надають послугу з догляду та виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в умовах, наближених до сімейних;

у приватних закладах - 181 дитина

дані станом на 30 червня 2025 р.

статистичні дані щодо:

кількості дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на первинному обліку в Україні та можуть бути усиновлені, сформована з даних, що ведуться Державною службою у справах дітей;

кількості дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають в закладах інституційного догляду цілодобово, сформована із статистичної звітності Нацсоцслужби, що ведеться відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 р. № 843 “Деякі питання соціального захисту дітей, влаштованих на цілодобове перебування до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування” (Офіційний вісник України, 2021 р., № 66, ст. 4164)

Діти, які зазнали переміщення

19 546 дітей - кількість дітей, які депортовані або примусово переміщені внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України

дані станом на 13 жовтня 2025 р.

платформа “Діти війни”

4,6 млн. осіб - кількість внутрішньо переміщених осіб

дані станом на 1 вересня 2025 р.

оперативна інформація Мінсоцполітики

1448 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, - тимчасово переміщені (евакуйовані) за межі України у складі закладів

дані станом на 12 вересня 2025 р.

оперативна інформація Мінсоцполітики

Діти з інвалідністю та діти з особливими освітніми потребами

175350 - кількість дітей з інвалідністю

дані станом на кінець 2024 р.

оперативна інформація Мінсоцполітики

47 610 - кількість дітей з особливими освітніми потребами у 2024/25 навчальному році

дані станом на 1 січня 2025 р.

оперативні дані МОН

Діти, які перебувають у контакті із законом

322 - кількість дітей, які перебувають у конфлікті з законом

дані станом на 30 вересня 2025 р.

Єдина інформаційно-аналітична система “Діти”

Визначені цільові групи дітей є пріоритетними для забезпечення гарантій в рамках цього Національного плану.

Водночас визначений перелік груп дітей, які потребують підтримки, не є вичерпним, що підтверджується намірами та зобов’язаннями держави, викладеними у стратегічних документах та інших актах законодавства, а також забезпечується фінансуванням в рамках відповідних бюджетних програм.

Охоплення послугами цільових груп та підвищення обізнаності

З метою забезпечення широкого інформування населення, у тому числі дітей, молоді, батьків, інших законних представників дітей, працівників системи освіти, соціального захисту, охорони здоров’я, а також представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських об’єднань, інформацію про Національний план буде розміщено на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України та на офіційних веб-сайтах центральних і місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за виконання Національного плану, Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей (далі - Координаційний центр). Інформаційні повідомлення про Національний план та ключові напрями виконання Національного плану будуть поширені через офіційні сторінки у соціальних мережах центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також через онлайн-платформи громадських об’єднань, Координаційного центру.

Інформація щодо здійснення конкретних заходів, передбачених Національним планом, також буде поширюватися через відповідні заклади, установи та організації у соціальній, освітній, медичній та житловій сфері, що буде залежати від виду конкретного заходу Національного плану та відповідної цільової аудиторії, на яку він спрямований. Забезпечено розповсюдження інформаційних матеріалів серед освітян, соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи, представників служб у справах дітей, центрів надання соціальних послуг, закладів освіти та охорони здоров’я тощо. Також буде організовано цільове інформування дитячих і молодіжних організацій, громадських об’єднань, які працюють у сфері захисту прав дітей, щодо можливостей участі у виконанні заходів Національного плану, зокрема в частині громадського моніторингу його виконання.

До інформування населення про заходи Національного плану будуть залучені центральні органи виконавчої влади, обласні, Київська міська держадміністрації (військові адміністрації), органи місцевого самоврядування, а також громадські об’єднання, благодійні організації, медіа. Інформація про Національний план та заходи, що передбачені в ньому, буде представлена під час різних заходів, конференцій, семінарів, тренінгів, що стосуються сфери захисту прав дітей.

Заходи, фінансові ресурси та строки реалізації

Опис національних заходів, спрямованих на подолання бар’єрів у доступі дітей, які належать до найбільш вразливих категорій, буде визначено у плані заходів з виконання Національного плану.

Координатори системи забезпечення гарантій прав дитини

В Україні функціонує децентралізована модель управління, де центральні органи виконавчої влади забезпечують формування та реалізацію державної політики у відповідних сферах, а місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують виконання заходів, передбачених державними програмами, стратегіями, національними планами та іншими програмними документами в частині фінансування, організації доступу до інфраструктури та надання соціальних, освітніх, медичних та інших послуг дітям і сім’ям з дітьми.

Водночас, враховуючи результати національних та міжнародних досліджень у сфері оцінки стану захисту прав дітей в Україні, на сьогодні все ще є прогалини у міжвідомчій та міжрівневій взаємодії, які негативно впливають на надання послуг дітям та сім’ям з дітьми. Так, за результатами дослідження Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) “Ситуаційний аналіз становища дітей в Україні 2024”, встановлено проблему координації між державними органами, кожен із яких збирає власні дані, та відсутність уніфікованих інформаційних підходів, що ускладнює ефективний аналіз та планування у сфері охорони дитинства. Так, наприклад, за збір даних щодо запобігання насильству відповідають Нацсоцслужба та Національна поліція, аналіз цих даних свідчить про різну методику збору та відсутність верифікації за результатами збору між відомствами. Також існує проблематика застарілості підходів у здійсненні міжвідомчої співпраці.

На рівні надання послуг виявлено такі ключові проблеми: відсутність чітко розмежованих функцій та процедур координації між центральними і місцевими органами виконавчої влади; нерівномірність фінансових ресурсів і слабка спроможність місцевих органів забезпечувати комплексний пакет соціальних послуг; дублювання або, навпаки, розриви у наданні соціальних послуг.

Таким чином, система координації впровадження Європейської гарантії для дітей побудована з урахуванням заходів, які усунуть виявлені прогалини.

Відповідно до Рекомендації кожна держава-член із метою ефективного управління, моніторингу та звітності та належного врахування наявних національних структур повинна визначити національного координатора, який матиме відповідні компетенції, достатні повноваження та ресурси для координації впровадження Національного плану, включаючи постійну оцінку та моніторинг процесу впровадження (далі - національний координатор).

Національна рада з гарантій прав дитини - постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Кабінеті Міністрів України, що об’єднує представників Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, місцевих органів виконавчої влади, наукових установ, міжнародних організацій та організацій громадянського суспільства, дитячих та молодіжних організацій. Національна рада з гарантій прав дитини заслуховує та схвалює інформацію про стан виконання Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року для подання Європейській Комісії, Раді Європейського Союзу.

До координації впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні будуть долучені Офіс дітей та молоді “ДІйМО” - консультативно-дорадчий орган, утворений при Мінсоцполітики, член Національної ради з гарантій прав дитини, дитячі та молодіжні консультативно-дорадчі органи (за згодою).

Збір даних, моніторинг та оцінювання

Дані про дітей та їх становище у зв’язку з виконанням Національного плану будуть зібрані з використанням наявних інформаційно-комунікаційних систем центральних органів виконавчої влади на підставі результатів отриманих звітів від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також шляхом залучення до процесу науково-дослідних установ, незалежних організацій та експертів.

Очікувані результати виконання Національного плану

Загальна стратегічна мета та зниження бідності: головним очікуваним результатом є суттєве зменшення частки дітей, які перебувають у ситуації ризику бідності або соціального відчуження (зменшення щонайменше на 10 відсотків частки домогосподарств з дітьми, середньомісячний дохід яких нижчий за фактичний прожитковий мінімум). Це буде досягнуто завдяки впровадженню комплексного міжвідомчого підходу, що забезпечить ефективну координацію між соціальною, освітньою та медичною сферою. Крім того, очікується повне узгодження національних стандартів захисту прав дитини із стандартами Європейського Союзу в рамках євроінтеграційних процесів.

Рання освіта та догляд за дітьми: у сфері ранньої освіти та догляду ключовим результатом стане розширення доступності послуг раннього втручання для дітей до трьох - чотирьох років, особливо тих, хто має ризик затримки розвитку або проживає у вразливих сім’ях. Очікується значне зростання кількості територіальних громад, які надають ці послуги. У закладах загальної середньої освіти результатом буде подолання освітніх втрат, спричинених збройною агресією, та забезпечення 100 відсотків інклюзивного доступу до безпечного та якісного освітнього середовища, включаючи підтримку позашкільної освіти для дітей з числа внутрішньо переміщених осіб.

Доступ до медичних послуг: очікується забезпечення 100 відсотків охоплення всіх дітей із вразливих груп обов’язковими профілактичними медичними оглядами, зменшення частки дітей із незадоволеними потребами в медичному огляді або лікуванні (100 відсотків дітей, охоплених профілактичними медичними оглядами); більше або дорівнює 95 відсотків дітей віком від одного року вакциновані згідно з графіком. Критичним результатом є налагодження ефективної системи катамнестичного спостереження за новонародженими з групи ризику, а також суттєве розширення послуг психологічної та психосоціальної підтримки, спрямованих на відновлення ментального здоров’я дітей та їх батьків, які постраждали від наслідків збройної агресії.

Належне житло та інфраструктурна доступність: зменшення частки дітей, які перебувають під загрозою бідності або соціального відчуження, що проживають у домогосподарствах із надмірним навантаженням витрат на житло (щонайменше 20 відсотків сімей з дітьми із вразливих категорій забезпечені доступним житлом).

Доступ до соціальних та інших послуг у територіальній громаді для дітей, які перебувають під ризиком бідності та соціального відчуження: ключовим досягненням буде підвищення доступності соціальних та інших послуг у територіальній громаді (забезпечення 100 відсотків доступу до соціальних та інших послуг у територіальних громадах для дітей та сімей із дітьми, які їх потребують); зменшення частки дорослих (сімей із дітьми), які перебувають у ситуації ризику бідності, за фінансовим становищем домогосподарства (зменшення частки бідних сімей із дітьми: багатодітні сім’ї - на 5 відсотків, сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах на 5 відсотків, сім’ї з принаймні однією дитиною з інвалідністю на 1 відсоток, сім’ї внутрішньо переміщених осіб на 2 відсотки) збільшення частки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких реалізовано право на зростання в сімейному оточенні (збільшення частки дітей до 97 відсотків).

Правосуддя, дружнє до дитини, та безпека: результатом впровадження Національного плану стане створення нових Центрів захисту дитини (за моделлю Барнахус) та забезпечення доступу дітей, які є потерпілими від кримінального правопорушення або стали свідками його вчинення, до психологічної, правничої, соціальної, медичної та інших видів допомоги; підвищення рівня обізнаності дітей та їх законних представників щодо прав дитини та можливостей отримання безоплатної правничої допомоги.

Очікується, що зазначені заходи покращать доступ таких дітей до комплексної допомоги відповідно до їх потреб та забезпечать проведення процесуальних дій у дружньому до дитини середовищі, яке знижуватиме рівень занепокоєння, запобігатиме психологічній травматизації. Ці заходи сприятимуть формуванню сприятливого середовища для доступу дітей до правосуддя та захисту їх прав, а також підвищать рівень правової обізнаності дітей та їх законних представників через доступні інформаційні інструменти.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 19 листопада 2025 р. № 1558

ПОЛОЖЕННЯ

про Національного координатора з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні

1. Національний координатор з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні (далі - Національний координатор) є головою Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей, який є особою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України на виконання функцій з координації впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні.

2. Національним координатором може бути особа, яка є громадянином України, має вищу освіту та досвід роботи у сфері забезпечення прав та інтересів дітей.

3. Національний координатор у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства та цим Положенням.

4. Національний координатор провадить свою діяльність на громадських засадах.

5. Основними завданнями Національного координатора є:

підготовка інформації про стан виконання Національного плану щодо впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні на період до 2030 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 р. № 1558 “Про впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні” (далі - Національний план);

узгодження дій центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з питань виконання Національного плану;

проведення моніторингу та аналізу результатів виконання відповідальними суб’єктами завдань, передбачених Національним планом;

визначення потреб у фінансових ресурсах для забезпечення виконання Національного плану та сприяння їх залученню;

взаємодія з Європейською Комісією з питань впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей.

6. Національний координатор відповідно до покладених на нього завдань:

координує процес виконання Національного плану, вживає заходів до узгодження позицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів;

координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, підприємств, установ та організацій, громадських об’єднань з виконання Національного плану;

координує процес проведення консультацій з центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, підприємствами, установами та організаціями, громадськими об’єднаннями, щодо підготовки пропозицій до плану заходів з виконання уаціонального плану;

забезпечує проведення аналізу результатів виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями завдань, передбачених Національним планом;

координує процес визначення шляхів, механізму і способів вирішення проблемних питань, що виникають під час виконання Національного плану;

взаємодіє з Європейською Комісією, контактними особами у державах - членах Європейського Союзу та країнах - кандидатах на членство в Європейському Союзі з питань впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей;

забезпечує інформування громадськості через медіа про стан впровадження в Україні Європейської гарантії для дітей, а також про прийняття Кабінетом Міністрів України рішень із зазначених питань;

готує до представлення Національний план та огляд результатів його виконання на засіданнях Національної ради з питань гарантування прав дитини;

подає інформацію про стан виконання Національного плану до Національної ради з гарантій прав дитини;

забезпечує інформування про стан виконання Національного плану Європейської Комісії та Ради Європейського Союзу.

7. Національний координатор має право:

звертатися до центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування (за їх згодою) із клопотанням щодо вирішення питань, що належать до його компетенції;

одержувати в установленому порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів чи органів місцевого самоврядування (за їх згодою), підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію, документи і матеріали, що необхідні для виконання покладених на нього завдань;

залучати представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за їх згодою), підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також експертів, вчених та фахівців до опрацювання питань, що належать до його компетенції;

мати радника з питань впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні;

{Пункт 7 доповнено новим абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 653 від 20.05.2026 }

ініціювати утворення експертних та робочих груп, залучення представників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (за їх згодою), громадських об’єднань (за їх згодою), а також вчених та експертів, у тому числі іноземних (за їх згодою), до вирішення питань, що належать до його компетенції;

брати участь у засіданнях колегій міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час розгляду питань, що належать до його компетенції;

скликати наради з питань, що належать до його компетенції.

8. Національний координатор має бланк із найменуванням своєї посади.