Практично не розрізняються і напрями використання коштів у разі істотного їх зростання. Пріоритет надається поліпшенню поточного споживання - харчування, одяг та взуття, лікування. Бажання спрямувати додаткові кошти на інвестиції дещо частіше спостерігається в тих, хто ототожнює себе із середнім класом, але різниця з іншими групами є досить невеликою. Це віддзеркалює насамперед низький рівень споживання та недостатнє задоволення основних потреб широких верств населення. Водночас дається взнаки зневіра в можливості накопичення заощаджень, сформована протягом тривалого періоду економічної кризи та інфляції.
Наведений аналіз потреб та вподобань різних соціально-економічних груп населення є ознакою достатньо потужного потенціалу формування середнього класу в Україні.
2.3. Населення з високим рівнем освіти
Передумовою створення середнього класу є високий рівень професійно-освітньої підготовки населення.
Випуск фахівців вищими навчальними закладами, тис. осіб
------------------------------------------------------------------
| 1990 | 1996 | 2000 | 2001 | Темп
| | | | | зростання за
| | | | | 1990-2001 рр., %
--------------------+------+------+------+------+-----------------
Усього | 365,5| 341,5| 417,2| 460,3| 125,9
--------------------+------+------+------+------+-----------------
За галузями знань: | | | | |
| | | | |
економіка, комерція | | | | |
та підприємництво | 44,5| 67,9| 118,6| 135,6| 304,5
| | | | |
право | 3,4| 12,8| 28,9| 33,4| 988,7
| | | | |
інженерні | | | | |
спеціальності | 116,1| 115,6| 122,2| 122,0| 105,0
------------------------------------------------------------------
Незважаючи на економічні труднощі, випуск фахівців з вищою освітою в 1990-2001 рр. збільшився на 26%. Проте викликають занепокоєння тенденції різкого збільшення підготовки економістів, юристів, менеджерів при стабільних темпах випуску фахівців технічних спеціальностей. Це може обернутися істотними загрозами в майбутньому. Слід ураховувати, що серед основних показників розвитку освіти фахівці ООН за важливістю виділяють питому вагу студентів, які вивчають природничі та технічні науки, математику, обчислювальну техніку.
Висока професійно-освітня підготовка полегшує адаптацію фахівців до ринкового середовища, зокрема з точки зору формування свого добробуту та адекватної поведінки. Наявність вищої освіти у 2,3 раза знижує ризик настання бідності та в 1,6 раза підвищує ймовірність отримання середніх доходів, значною мірою впливає і на спосіб життя, зокрема споживчу поведінку.
За міжнародними стандартами, до середнього класу належать переважно особи з високою професійно-освітньою підготовкою, яка гарантує їм високий попит на ринку праці. Це, у свою чергу, зумовлюється підвищенням ролі інтелектуальної власності у формуванні людського капіталу та соціального статусу індивіда в сучасному суспільстві, науково-технологічним характером нинішнього етапу соціально-економічного розвитку.
В Україні такі переваги дає тільки вища освіта. Про це свідчать значно вищі рівні зайнятості та добробуту осіб з такою освітою. Наша держава відзначається досить високими показниками насиченості економіки кваліфікованими кадрами.
Водночас здобуття вищої освіти ще не гарантує сьогодні зайнятості та добробуту. Непоодинокими є випадки звернень до центрів зайнятості вчорашніх випускників вищих навчальних закладів та наступної їх перекваліфікації. За офіційними даними, понад 50 тис. випускників українських вузів не можуть працевлаштуватися за набутою спеціальністю, тому значна їх частина вимушено використовується не за призначенням. За даними обстежень, не за спеціальністю працює 70% осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних та технічних, 46% - біологічних, агрономічних та медичних наук, 76% - прикладних наук і техніки.
Освітній склад зайнятого населення віком від 25 років у 2001 р. ( n0003100-02 )
З підвищенням рівня освіти зростають вимоги індивіда до умов праці та її оплати, збільшуються витрати, пов'язані з перепідготовкою робочої сили, а період пошуку прийнятної роботи стає тривалішим. У разі тимчасового зупинення основної діяльності підприємства (що може затягнутися на невизначений строк) кадри низької кваліфікації досить швидко знаходять собі нове місце роботи, тоді як високоосвічений персонал переважно йде у вимушені відпустки, що сприяє зростанню прихованого безробіття.
Високоосвічене населення зосереджене переважно у великих містах (49,6% дорослих жителів, у Києві - 62,3%). На селі вищу освіту має лише кожний четвертий.
Тільки 20% дорослого населення країни вважає наявність вищої освіти вирішальним чинником входження до середнього класу (у Києві цей показник становить 39%, серед керівників підприємств та підприємців - 34, фахівців з вищою освітою - 47, службовців середньої ланки з вищою освітою - 26%). Водночас ідентифікує себе із середнім класом 43,3% осіб з вищою освітою.
Наявність вищої освіти значною мірою впливає і на погляди щодо способу життя, зокрема споживчої поведінки. Так, значно більшою серед осіб з вищою освітою є частка тих, хто робить заощадження - 14% проти 6% серед людей, які не мають навіть середньої освіти. Населення з вищою освітою витрачає більшу частину коштів (навіть за їх обмеженості) на навчання своїх дітей. Серед тих, хто за допомогою банківських кредитів будує собі житло, особи з вищою освітою становлять близько 90%.
2.4. Населення з високим соціальним статусом
За міжнародними стандартами, до середнього класу належать насамперед професіонали, фахівці та технічні службовці, керівники, законодавці та державні службовці. З 20,2 млн. зайнятих в економіці України такий статус мають майже 8 млн. осіб. Основну їх частину становлять фахівці (близько 3 млн.) та керівники різного рівня (1,5 млн.). Практично всі вони є найманими працівниками і дуже часто забезпечують собі прийнятний рівень життя за рахунок доходів від додаткової роботи, переважно без реєстрації. Незареєстрована економічна діяльність, яка є додатковим джерелом доходів населення, найбільше поширена в сільському господарстві (67,2% від усіх зайнятих), торгівлі (32,9%) та будівництві (16,7%).
Із середнім класом ідентифікує себе переважна більшість керівників підприємств та установ, підприємців (83%), фахівців технічного або гуманітарного профілю з вищою освітою (70%), службовців середньої ланки з вищою освітою (60%), учнів та студентів (69%).
Склад населення з високим соціальним статусом, % ( n0003100-02 )
2.5. Ядро середнього класу в Україні
Як зазначалось у попередніх розділах, із середніми верствами суспільства ідентифікують себе від 32 до 45% дорослого населення. Більший оптимізм виявляють чоловіки - переважно через свої вищі індивідуальні доходи - та молодь з властивими їй сподіваннями на краще майбутнє.
Розподіл дорослого населення за самоідентифікацією у 2001 р., % *
-----------------------------------------------------------------
| | Усе |Чоловіки|Жінки|Населення у віці, років|
| |населення| | |-----------------------|
| | | | |18-28|29-49| 50 і |
| | | | | | | старші |
|--------------+---------+--------+-----+-----+-----+-----------|
|Еліта | 1 | 1 | 1 | 1 | 1 | 1 |
|--------------+---------+--------+-----+-----+-----+-----------|
|Середній клас | 45 | 47 | 43 | 64 | 54 | 27 |
|--------------+---------+--------+-----+-----+-----+-----------|
|Бідні | 50 | 49 | 52 | 30 | 41 | 68 |
|--------------+---------+--------+-----+-----+-----+-----------|
|Не визначились| 4 | 3 | 4 | 5 | 4 | 2 |
|--------------+---------+--------+-----+-----+-----+-----------|
|Разом | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
-----------------------------------------------------------------
___________ * За даними Українського інституту соціальних досліджень та Центру "Соціальний моніторинг", узагальненими за результатами опитування 2020 респондентів.
Ідентифікація середнього класу, проведена на підставі аналітичних оцінок, одночасно за середнім рівнем доходів, вищою освітою та високим соціальним статусом дає нижчий показник - 12,3% населення країни. Це можна вважати своєрідним ядром уже сформованого середнього класу. Крім того, ще приблизно в 40-45% населення є потенційні можливості входження до середнього класу - це особи, які мають належну освіту, професійну підготовку, бажання працювати і самостійно, без сподівань на будь-яку допомогу, забезпечувати прийнятний рівень життя собі і своїй родині. Завдання законодавчої та виконавчої влади - глибше осягнути інтереси та потреби цих верств населення і сприяти піднесенню тих сфер економіки, які спроможні забезпечити їх переміщення до середнього класу.
Склад середніх верств населення ( n0003100-02 )
2.6. Регіональні відмінності у формуванні середнього класу
Особливості соціально-економічного та демографічного розвитку окремих регіонів України зумовлюють нерівномірність формування середнього класу та потенціалу його розвитку. Найвища концентрація середнього класу спостерігається в столиці, де відповідні доходи має понад 40% населення, вищу освіту - 62%, високий професійний статус - 19% і 48% ідентифікують себе із середнім класом. Відповідно ядро цього класу становить 21% населення міста. Найменшим такий прошарок є у Вінницькій, Волинській, Миколаївській, Сумській, Херсонській та Чернівецькій областях, де частка населення з відповідними доходами становить 11-16%, вищою освітою - 31-37%, з високим професійним статусом - 8-12%, з відповідною самоідентифікацією - 32-45%.
Диференціація середнього класу за регіонами ( n0003100-02 )
Отже, можна говорити про сформування в Україні п'яти територіальних груп за ознакою концентрації середнього класу.
Розподіл населення за місцем проживання та ознаками середнього класу, 2000 р., % *
----------------------------------------------------------------
Регіони | Частка населення
|-------------------------------------------
|із середніми|з вищою|з високим |яка іденти-
| доходами |освітою|соціальним|фікує себе
| | |статусом |із середнім
| | | |класом
--------------------+------------+-------+----------+-----------
Перша | | | |
Київ | 40,37 | 62,32 | 19,28 | 47,60
--------------------+------------+-------+----------+-----------
Друга | | | |
Дніпропетровська, | | | |
Донецька, | | | |
Запорізька, | | | |
Івано-Франківська, | | | |
Київська, | | | |
Львівська, | | | |
Одеська, | | | |
Полтавська, | | | |
Харківська | 22,07 | 41,02 | 11,36 | 25,68
--------------------+------------+-------+----------+-----------
Третя | | | |
АР Крим | 16,84 | 46,37 | 10,27 | 25,70
--------------------+------------+-------+----------+-----------
Четверта | | | |
Житомирська, | | | |
Закарпатська, | | | |
Кіровоградська, | | | |
Луганська, | | | |
Рівненська, | | | |
Тернопільська, | | | |
Хмельницька, | | | |
Черкаська, | | | |
Чернігівська | 21,13 | 33,55 | 10,15 | 29,96
--------------------+------------+-------+----------+-----------
П'ята | | | |
Вінницька, | | | |
Волинська, | | | |
Миколаївська, | | | |
Сумська, | | | |
Херсонська, | | | |
Чернівецька | 14,21 | 33,57 | 9,76 | 35,82
----------------------------------------------------------------
___________ * Розраховано за даними обстеження умов життя 10 тис. домогосподарств, проведеного протягом 2000 р. Держкомстатом України та спеціальних обстежень 30 тис. осіб віком 15-70 років, проведеного в грудні 2001 р. Держкомстатом України та Фондом підтримки прогресивних реформ.
3. Чинники та політика розвитку середнього класу
Політика формування середнього класу в Україні потребує істотного коригування системи пріоритетів соціально-економічного розвитку. Протягом останніх 10 років соціальна політика вимушено зводилася переважно до надання мінімальної допомоги соціально вразливим верствам населення. Економічне зростання забезпечує фундамент для переорієнтації соціальної політики, насамперед на підтримку працюючого населення, забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати, захист інтелектуальної власності і зміцнення на цих засадах становища висококваліфікованої робочої сили та на підтримку підприємництва. У поєднанні з подоланням надмірної диференціації доходів населення це створить передумови для формування середнього класу.
Зміни соціальної структури мають завершитися формуванням громадянського суспільства з потужним і численним середнім класом, який у перспективі охоплюватиме, як в усіх розвинених країнах, 55-60% населення, сприяючи істотному зниженню частки людей з доходами нижчими за прожитковий мінімум. Становлення середнього класу передбачає формування нової моделі споживання, яка відповідатиме гідному рівню життя і стимулюватиме економічну (трудову та підприємницьку) активність. Такий стандарт добробуту включає: якісне житло, високу забезпеченість товарами довготривалого користування, доступність якісної медичної допомоги, освіти, побутового обслуговування тощо.
3.1. Узагальнюючі позиції
Процес становлення середнього класу в Україні потребує реалізації послідовних і цілеспрямованих заходів як у соціальній, так і в економічній сферах, які передбачають:
- збереження високих темпів економічного зростання з одночасною протидією посиленню економічної нерівності населення. Відповідно Уряд повинен запровадити систему захисту прав дрібних інвесторів, підвищувати персональну відповідальність керівників за своєчасну виплату заробітної плати, добиватися зміни ідеології та ставок оподаткування малого та середнього бізнесу, забезпечити активну його підтримку, розвиток самозайнятості населення. Коригування системи соціальних трансфертів має забезпечити поступове подолання глибокої диференціації доходів населення;
- проведення активної антиінфляційної політики як важливого чинника зміцнення економічних позицій середніх (і бідних) верств населення;
- зміну податкової політики, зокрема вилучення з бази оподаткування коштів, спрямованих на інвестиції (в освіту, соціальне страхування, медичне обслуговування, будівництво житла тощо), що сприятиме подоланню патерналістських очікувань населення, а відтак психологічній адаптації до ринкового середовища;
- детінізацію економіки та доходів, яку слід проводити дуже виважено і помірковано, з урахуванням того, що тіньовий сектор сьогодні, по-перше, реально забезпечує пропозицію ряду товарів та послуг, яких немає на зареєстрованому ринку, а по-друге, є одним з основних джерел доходів широких верств населення, включаючи ті, що реально претендують на входження до середнього класу;
- реформування політики доходів з забезпеченням випереджаючих темпів зростання реальної заробітної плати, відновлення її професійно-кваліфікаційної диференціації, усуненням необґрунтованих міжгалузевих диспропорцій. Держава має здійснювати регулювання оплати праці в приватній сфері шляхом участі в переговорах із соціальними партнерами. Необхідно забезпечити практичне втілення принципів Концепції дальшого реформування оплати праці в Україні ( 1375/2000 );
- збільшення попиту на робочу силу з одночасним прискореним усуненням штучного утримування на підприємствах надлишкової робочої сили, що в поєднанні з економічними процесами створює передумови для збільшення зайнятості. Це передбачає активізацію зусиль у розвитку малого та середнього бізнесу, приватного мікропідприємництва та самозайнятості як основних джерел створення нових робочих місць;
- реформування сфери освіти з максимальним наближенням її якості до світових стандартів;
- завершення пенсійної реформи, необхідність якої зумовлюється як соціальними, так і економічними чинниками. Система пенсійного забезпечення має перетворитися з тягаря для економіки на один з рушіїв прискорення її розвитку, стабільне джерело доходів літніх людей та довгострокових інвестицій.
3.2. Реформування соціально-трудових відносин
Основним напрямом створення численного середнього класу є забезпечення максимально повної зайнятості економічно активного населення за умови високої продуктивності праці. Збільшення заробітної плати забезпечить підвищення платоспроможного попиту на товари та послуги як важливого чинника зростання виробництва, створення ефективних мотивів і стимулів до праці, підвищення її якості та продуктивності, створення умов для реформування соціальної сфери (передусім пенсійного та медичного страхування) з метою зменшення державних витрат і формування потенційного джерела інвестицій.
Відповідно до затвердженої Указом Президента Концепції дальшого реформування оплати праці в Україні ( 1375/2000 ) Верховна Рада України має внести необхідні зміни до податкового законодавства, Урядові необхідно прийняти відповідні нормативні акти і розробити механізми, які б забезпечили випереджаючі темпи зростання реальної заробітної плати порівняно з темпами зростання ВВП, збільшення питомої ваги оплати праці у витратах на виробництво і подолання штучного знецінення вартості робочої сили. Дальше реформування оплати праці має органічно поєднуватися з загальним процесом ринкових трансформацій, передусім у податковій, грошово-кредитній, фінансовій, банківській системах, сфері соціального захисту, з дальшою стабілізацією національної грошової одиниці, детінізацією економіки, а також з проведенням адміністративної реформи.
3.3. Пріоритетний розвиток освіти як основного напряму інвестицій у людський капітал
Необхідною умовою і метою модернізації системи освіти, основним чинником її дальшого розвитку має стати забезпечення єдності освіти і науки в процесі підготовки та перепідготовки кадрів.
Швидкі темпи структурних зрушень у сучасній економіці та старіння знань, набутих під час первинної професійно-освітньої підготовки, зумовлюють необхідність запровадження системи неперервної освіти або освіти протягом усього життя людини з забезпеченням зв'язку між загальною середньою, професійно-технічною та вищою освітою, оптимізацією системи перепідготовки та підвищення кваліфікації, створенням інтегрованих навчальних планів та програм.
Міністерство освіти і науки має забезпечити державні гарантії високих стандартів якості освіти (через акредитацію та ліцензування) в усіх навчальних закладах незалежно від місця їх розташування та форми власності; Міністерство праці та соціальної політики - невідкладно визначитися з перспективними потребами економіки у фахівцях вищої кваліфікації конкретних професій і сформувати відповідне державне замовлення, а Міністерство освіти і науки на тендерних засадах - розмістити його виконання у вищих навчальних закладах; Міністерство фінансів та Міністерство освіти і науки - визначити потреби в бюджетному фінансуванні та забезпечити виділення необхідних коштів.
Фінансування професійної освіти має здійснюватися за рахунок як бюджетних коштів, так і інших джерел, зокрема цільових кредитів. У зв'язку з цим Міністерству фінансів і Національному банку необхідно розробити механізми надання кредитів населенню та їх погашення. Високі результати навчання можуть стати підставою для часткового погашення суми кредиту ще до початку трудової діяльності. Іншим джерелом коштів для оплати професійної освіти мають стати гранти, що надаватимуться державними та недержавними структурами переможцям олімпіад, конкурсів тощо. Верховній Раді та Державній податковій адміністрації слід внести зміни до податкового законодавства щодо вилучення з бази оподаткування доходів фізичних і юридичних осіб коштів, спрямованих на інвестиції в освіту.
Набуття професійної освіти за рахунок бюджету має передбачати (згідно з розподілом) обов'язкове відпрацювання молодими фахівцями трирічного (або іншого) періоду після завершення навчання.
Одне з завдань реформування освіти - забезпечити усунення виявів корупції на всіх етапах професійно-освітньої підготовки.
3.4. Захист інтелектуальної власності
Стратегічним завданням у цій сфері є істотне нарощування інтелектуального потенціалу держави, удосконалення його якісної структури, створення механізмів надійного захисту прав інтелектуальної власності.
Верховній Раді та Уряду необхідно прийняти відповідні нормативно-правові акти, забезпечити гармонізацію системи національного законодавства з нормами та принципами міжнародного права, зокрема Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності ( 981_018 ) та директивами Ради ЄС щодо охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Міністерству фінансів і Національному банку слід розробити механізми державного стимулювання та фінансової підтримки інноваційної діяльності за рахунок бюджетних коштів, пільгового кредитування, надання цільових грантів на реалізацію державних пріоритетних програм та проектів, систему заходів індивідуального та колективного заохочення науково-дослідної та винахідницької діяльності.
3.5. Сприяння розвитку підприємництва
Аналіз міжнародного досвіду свідчить, що прискорення розвитку малого і середнього підприємництва потребує активної та цілеспрямованої державної підтримки, зокрема щодо систем кредитування, оподаткування, регулювання тощо. Головними напрямами цієї політики є запровадження адаптованого до потреб сучасного ринку регулювання господарських відносин, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації конституційного права на здійснення підприємницької діяльності.
Верховній Раді та Уряду необхідно вжити заходів для подолання суперечливості та неповноти чинних нормативно-правових актів. Державна регуляторна політика має забезпечувати системність, послідовність та врахування думки громадськості, узгодженість у процесі розробки та видання нормативних актів, а також подолання практики незаконних поборів.
3.6. Розвиток соціального страхування та запровадження пенсійної реформи
Невідкладним і соціально значущим завданням є розвиток системи страхування, яка, з одного боку, запобігає втраті доходів населенням унаслідок хвороби, безробіття тощо, а з іншого - сприяє накопиченню страховими компаніями значних коштів, створюючи цим потужне джерело інвестицій.
Невід'ємною складовою цієї системи має стати пенсійне страхування, яке б охоплювало три види накопичувальних систем - реформовану солідарну, новостворену обов'язкову та розвинену добровільну. Солідарна система запобігатиме бідності літніх людей шляхом перерозподілу частини коштів Пенсійного фонду на користь тих, хто отримував низькі доходи. Обов'язкова накопичувальна система забезпечить додаткові надходження за рахунок коштів, які працюючі вноситимуть до Накопичувального пенсійного фонду. Добровільна накопичувальна система розрахована на людей, які хочуть і можуть відкласти більші заощадження на старість. У рамках недержавної накопичувальної системи фінансуються і дострокові пенсії.
У кінцевому підсумку особи похилого віку, які все життя чесно працювали і сплачували податки та внески до пенсійних фондів, зможуть жити відповідно до суспільних стандартів і стати частиною середнього класу.
Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової системи, усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне - позитивного впливу на умови життя і добробут людей.
3.7. Формування громадянського суспільства
Перспективи розвитку сучасного середнього класу в Україні тісно пов'язані з формуванням громадянського суспільства, становленням самодіяльних та самоврядних організацій. Саме середній клас у розвинених демократичних країнах становить соціальну основу переважної більшості скільки-небудь впливових політичних партій та громадських організацій. Завдяки інституціям громадянського суспільства представники середнього класу забезпечують здійснення й захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Першочергове завдання влади - налагодження постійної продуктивної взаємодії між структурами громадянського суспільства і державою.
Політика становлення середнього класу має передбачати передусім запровадження конструктивного діалогу влади з інститутами громадянського суспільства з метою реального і безпосереднього включення представників середнього класу в опрацювання і здійснення стратегії соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку, їх активної участі в управлінні державними справами.
Потребує теоретичного і практичного опрацювання досвід країн зрілої демократії щодо можливостей делегування громадським організаціям частини владних повноважень. Водночас держава повинна всебічно сприяти тому, щоб політичні партії та громадські організації представляли інтереси середнього класу і тим самим забезпечували його провідну роль у різних сферах суспільного життя - економіці, політиці, культурі тощо.
* * *
Політика створення середнього класу є наріжним каменем побудови стабільного демократичного суспільства, де не буде масштабної глибокої бідності, корупції та розкрадання державної власності. Кожна людина, сплачуючи податки, відчуватиме себе гідним членом суспільства, чиї права надійно захищені законодавством і в чиїх інтересах діє державна влада.
Економічні відносини України і Російської Федерації у стратегічній перспективі
Оптимізація економічних відносин з Росією - одне з пріоритетних завдань України. Обидві держави залишаються значною мірою взаємозалежними з ресурсної та технологічної точок зору, мають розгалужену мережу багатосторонніх економічних зв'язків, прагнуть до цивілізованої інтеграції у світовий економічний простір. Особливості глобального і національного розвитку потребують від України і Росії формування своїх відносин у стратегічній перспективі саме на економічному фундаменті, максимально використовуючи насамперед взаємний потенціал, міжрегіональне співробітництво та взаємозв'язки з міжнародними економічними організаціями.
Невідкладні проблеми, що стоять перед обома країнами, - насамперед необхідність структурної перебудови національних економік та забезпечення сталого їх зростання - схожі, але водночас є і певні відмінності, пов'язані з особливостями ринкових перетворень та механізмів подолання кризи. В окремих випадках українські і російські товаровиробники перетворилися на реальних конкурентів у тих сегментах ринку, які раніше поглинали всю (або значну частку) їхньої продукції. Існує певна розбіжність інтересів і у сфері енергопостачання. Діють і деякі інші чинники, що стримують розширення та поглиблення економічних відносин.
Отже, потрібна активізація співпраці саме в тих сферах, де взаємні інтереси збігаються, і пошук компромісних взаємовигідних варіантів там, де виникають розбіжності.
1. Економічна взаємодія (1991-2001 р.)
1.1. Основні здобутки і втрати
За десять років існування суверенних держав їхні економічні відносини пройшли непростий шлях, на якому втрат було, на жаль, більше, ніж здобутків. Унаслідок економічно невиважених кроків у міждержавній політиці, наростання кризових явищ у національних економіках, недосконалості законодавства тощо з 1993 р. значними темпами скорочувалися фізичні обсяги взаємної торгівлі. Зокрема, у 1993 р. Україна експортувала до Російської Федерації втричі менше, ніж у 1991 р. прокату чорних металів і тракторів, удвічі - сталевих труб та вантажних автомобілів, у 20 разів - мінеральних добрив, на порядок менше обладнання для металургійної та нафтопереробної промисловості.
На 1994 р. припадає різке скорочення українського експорту продукції військово-промислового комплексу (ВПК), автобусів, легкових автомобілів, побутової техніки, інших товарних груп, що зумовило 40-50% падіння обсягів промислового виробництва в Україні за цей період. Скорочення експорту до Росії тривало й надалі, хоча й нижчими темпами. Зокрема, через хронічні неплатежі з боку РФ в Україні, як і в решті країн СНД, згортаються високотехнологічні виробництва і припиняється виготовлення багатьох видів продукції, що імпортує російський ВПК. З цієї причини наявна в межах СНД кооперація з виробництва озброєнь становить усього 20% від рівня 1990 р. Значно зменшився експорт у Росію металургійної продукції. Тільки за 1997 р. поставки чавуну скоротились на 60%, сталевих труб - на 85, залізної руди - на 70%.
Зовнішня торгівля, млн. дол. США
----------------------------------------------------------------------------
| 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Обсяг | | | | | | | |
зовнішньої | | | | | | | |
торгівлі, | | | | | | | |
усього |22661,1|32418,8|37995,3|37516,6|32563,7|28154,8|33166,2|36732,9
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії |10766,5|15709,3|18037,6|15119,5|12532,2|10357,7|11572,2|11751,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Експорт |11606,4|15735,4|19147,4|18970,3|16457,2|15195,5|18059,3|19809,4
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 4346,1| 7224,1| 8910,9| 6936,6| 5155,2| 4564,7| 5564,7| 5741,0
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Імпорт |11054,7|16683,4|18807,9|18546,3|16106,5|12959,3|15106,9|16923,5
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 6240,4| 8485,2| 9126,7| 8182,9| 7377,0| 5793,0| 6007,4| 6010,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Сальдо | +551,7| -948,0| +339,5| +424,0| +350,7|+2236,2|+2952,4| 2885,9
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії |-2074,3|-1261,1| -215,8|-1246,3|-2221,8|-1228,3| -442,7| -269,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Обсяг | | | | | | | |
зовнішньої | | | | | | | |
торгівлі | | | | | | | |
товарами, | | | | | | | |
усього |21017,4|29219,1|32004,2|31359,9|27313,0|23427,7|28528,5|32039,8
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії |10414,8|13947,0|14394,0|11560,9| 9969,8| 7988,6| 9340,5| 9493,0
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Експорт |10272,1|13166,8|14400,8|14231,9|12637,4|11581,6|14572,5|16264,7
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 4065,4| 5697,9| 5577,4| 3723,0| 2905,5| 2396,4| 3515,6| 3679,5
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Імпорт |10745,3|16052,3|17603,4|17128,0|14675,6|11846,1|13956,0|15775,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 6349,4| 8249,1| 8816,6| 7837,9| 7064,3| 5592,2| 5824,9| 5813,5
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Сальдо | -473,2|-2885,5|-3202,6|-2896,1|-2038,2| -264,5| +616,5| +489,6
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії |-2284,0|-2551,2|-3239,2|-4114,9|-4158,8|-3195,8|-2309,3|-2134,0
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Обсяг | | | | | | | |
зовнішньої | | | | | | | |
торгівлі | | | | | | | |
послугами, | | | | | | | |
усього | 1643,7| 3199,7| 5951,1| 6156,7| 5250,7| 4727,1| 4637,7| 4693,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 351,7| 1762,3| 3643,6| 3558,6| 2562,4| 2369,1| 2231,6| 2258,1
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Експорт | 1334,3| 2568,6| 4746,4| 4738,4| 3819,8| 3613,9| 3486,8| 3544,7
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 280,7| 1526,2| 3333,5| 3213,6| 2249,7| 2168,3| 2049,1| 2061,5
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Імпорт | 309,4| 631,1| 1204,5| 1418,3| 1430,9| 1113,2| 1150,9| 1148,4
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | 71,0| 236,1| 310,1| 345,0| 312,7| 200,8| 182,5| 196,6
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
Сальдо |+1024,9|+1937,5|+3542,1|+3320,1|+2388,9|+2500,7|+2335,9|+2396,3
------------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------+-------
у т. ч. з | | | | | | | |
Росії | +209,7|+1290,1|+3023,4|+2868,6|+1937,0|+1967,5|+1866,6|+1864,9
----------------------------------------------------------------------------
За десять років істотно зменшився й імпорт з Росії. Це стосується насамперед комплектуючих для машинобудівних підприємств; більш як утричі зменшився імпорт нафти. Погіршилася структура імпорту з Росії: якщо раніше частка енергоносіїв у його обсязі не перевищувала 30%, то тепер вона зросла до 60%.
Збільшення українського експорту в Росію почалося у 2000 р. За рік він зріс майже на 46,7% (до 3,5 млрд. дол. США). Ця тенденція тривала і у 2001 р., хоча її темпи сповільнилися, оскільки експорт зріс лише на 4,7%.
Дуже тривожить тенденція скорочення обміну продукцією обробної промисловості, що є однією з причин руйнації високотехнологічних виробництв в Україні.
Унаслідок цього значно погіршилася товарна структура українського експорту: з нього майже зникла продукція високих ступенів обробки, в експорті став переважати сировинний характер.
Частка окремих товарних груп в експорті з РФ до України в 1991 та 2001 рр. ( n0003100-02 )
Частка окремих товарних груп в імпорті з РФ до України в 1991 та 2001 рр. ( n0003100-02 )
В останні роки економічні відносини України з РФ почали набувати ознак стабільності. Вони стають менш заполітизованими, більше підпорядковуються спільним інтересам. Активізується на взаємовигідних засадах співробітництво в аерокосмічній галузі, нафтопереробній промисловості та енергетиці, суднобудуванні. Значної динаміки набуває співпраця в металургійному комплексі, хімічній промисловості, транспортному машинобудуванні. Відчутно пожвавився розвиток регіональних зв'язків.
Безумовним досягненням стало врегулювання проблеми заборгованості за російський газ, яка протягом майже семи років негативно впливала на загальний стан та атмосферу економічної співпраці: це якраз той випадок, коли обидві сторони зуміли зробити крок назустріч одна одній.
Урегулювання деяких боргових проблем, як і прорив у ряді сфер спільної діяльності, рельєфніше висвітлили потенціал співробітництва між обома державами. Україна має насамперед відповісти на російський інтелектуальний виклик у розробці та впровадженні економічно ефективної законодавчої бази, формуванні сприятливого економічного середовища тощо.
1.2. Передумови стратегічного партнерства: економічний контекст
Стабільні партнерські відносини з Росією - органічна складова процесу інтегрування України в Європу. При цьому стратегія економічного партнерства має будуватися на фундаменті спільних інтересів, а не залежностей. Росія є найбільш торговим партнером України, але таким же важливим партнером є для РФ Україна, причому в найпріоритетніших галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС та ефективність інтегрування у світову систему господарства.
Заради своїх взаємних інтересів обидві країни мають зосередити зусилля на імплементації досягнутих домовленостей, що дасть змогу перейти від декларацій до практичних і прагматичних форм співробітництва із взаємним урахуванням своїх життєво важливих інтересів. Ідеться про взаємний розвиток:
- ринків збуту;
- співробітництва в енергетичній сфері (розвиток єдиної енергетичної системи; забезпечення енергоносіями, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);
- транспортної мережі;
- спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;
- фондових ринків та процесів взаємоінвестування;
- спільного ринку трудових ресурсів;
- регіонів, спільних зон господарської діяльності, контактних територій зі створенням зовнішнього поясу економічної підтримки українських інтересів у Росії і російських в Україні.
Водночас ефективність реалізації спільних економічних проектів істотно залежатиме від рівня взаємодії з ЄС та іншими міжнародними структурами, формування раціональних економічних відносин у межах СНД, від виходу на ринки третіх країн з продукцією спільних високотехнологічних виробництв (військово-технічної, авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної та інших галузей).
Держава має активно сприяти зовнішньоекономічній діяльності господарюючих суб'єктів на "російському напрямі". При цьому головними критеріями підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики мають бути:
- збільшення обсягів експорту товарів та послуг (будівництво, транспорт, телекомунікації, туризм тощо);
- збереження позитивної динаміки сальдо зовнішньої торгівлі;
- поліпшення структури експорту та імпорту;
- підвищення конкурентоспроможності традиційних видів українського експорту;
- просування на російський ринок принципово нових товарів;
- створення сприятливих умов для інвестицій;
- захист внутрішнього ринку від масованого імпорту російських товарів, аналоги яких у достатніх обсягах виробляються в Україні.
2. Пріоритетні напрями економічного співробітництва
2.1. Співробітництво в енергетичній сфері
Енергетика - галузь, де в українсько-російських відносинах накопичилося найбільше проблем. Але вона ж має і найбільший потенціал для взаємовигідної співпраці.
Протягом десяти попередніх років був у широкому вжитку міф про практично повну залежність України від російських енергоносіїв. Справді, Росія є головним постачальником енергоресурсів в Україну, але ця залежність далеко не одностороння. І річ не лише в тім, що Україна має розвинену інфраструктуру транспортування на зовнішні ринки російських нафти, газу, аміаку.
Українські нафтопереробні заводи (НПЗ) будувалися для переробки саме російської нафти, щоб забезпечити високу ефективність експорту нафтопродуктів до Європи. Їхні потужності повністю забезпечували потреби України і практично весь колишній союзний експорт цієї продукції. Ефективність кооперації в даній сфері визнає і російський капітал, який з року в рік нарощує свою присутність в українській нафтопереробці.
Російські нафтові компанії стали власниками двох українських нафтопереробних заводів, зокрема найбільшого в Україні - ЛиНОСу, активно розширюють мережу автозаправних станцій, що свідчить про їхні довгострокові плани на українському ринку. Приватизація ними НПЗ в Україні дала змогу повніше їх завантажувати і забезпечила конкурентоспроможність вироблених нафтопродуктів.
На жаль, Росією запроваджений такий порядок експорту нафти в Україну, за якого компаніям-експортерам не повертається ПДВ і з них стягується експортне мито.
Обидві країни взаємозалежні і в атомній енергетиці. Російське АТ "Концерн ТВЕЛ" щорічно постачає Україні тепловиділяючі збірки на загальну суму 200-250 млн. дол. США. Власна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно-енергетичного комплексу України в обладнанні, матеріалах, приладах, решта поставляється з Росії, країн СНД та Заходу. Водночас 20% уранової сировини, що надходить до РФ, видобувається в Україні (45% - у Казахстані, 10% - в Узбекистані).
Взаємозалежність у газовій сфері не обмежується наданням Україною послуг з транзиту російського газу до Європи. Вона сама залишається великим споживачем російського природного газу (понад 30% усього російського експорту цих ресурсів).
Нині пропускна спроможність газотранспортної системи України на вході (східний та північний напрямки) становить 290 млрд. куб. м на рік, на виході (західний напрямок) - 170 млрд. куб. м на рік, у т. ч. на західних кордонах - 140 млрд. куб. м. За попередніми оцінками, у 2001 р. Україна забезпечила транзит 124,4 млрд. куб. м російського природного газу на експорт. Йому належить домінуюче місце в забезпеченні потреб Європи в енергоносіях - 30% на європейському ринку, а для окремих країн Центральної Європи - 100%.
Європейський попит на природний газ зростає, і можна очікувати істотного збільшення його експорту з Росії та країн Каспійського регіону. Проте реалізація російських проектів прокладання нових трубопроводів в обхід України вже до середини наступного десятиліття може призвести до зменшення транзиту газу через нашу територію до 60-70 млрд. куб. м на рік, а відтак до скорочення доходів України від газотранзиту на суму близько 1,2 млрд. дол. США.
Збереження позицій у цій сфері значною мірою залежатиме від поліпшення технічного стану газотранспортної системи, активності урядової політики, ефективності зусиль Міністерства палива та енергетики і НАК "Нафтогаз України" в укладанні довгострокових договорів про транзит газу в Європу та участі Росії в проектах розширення потужностей української газотранспортної системи.
Не меншої уваги потребують і питання нафтового транзиту. Серйозним викликом українському проекту Євроазійського нафтотранспортного коридора є намагання Росії активізувати процеси транспортування нафти північним шляхом. Зокрема, уже наприкінці 2001 р. введено в дію першу чергу Балтійської трубопровідної системи, що дасть можливість експортувати через порт Приморськ (Ленінградська область) на балтійський ринок 12 млн. т нафти на рік.
У 2001 р. завершено будівництво нафтопроводу "Тенгіз-Новоросійськ" Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), що створило передумови для зменшення транзиту казахстанської нафти через Одеський термінал та Феодосійську нафтобазу. Гострою і невідкладною є для України необхідність узгодження з російським урядом та міжнародними трейдерами каспійської нафти проблеми активного використання можливостей нафтопроводу "Одеса-Броди" для транспортування нафти з басейну Чорного моря до Центральної та Західної Європи.
Українська сторона висловила готовність підтримати пропозицію російського ВАТ "АК Транснефть" про інтеграцію нафтопроводів "Дружба"-"Адрія" за умов збереження обсягів транзиту нафти територією України, а також відмови Росії від будівництва другої черги нафтопроводу "Суходольна-Родіонівська", уведення якої в дію може повністю "осушити" діючу на цей час ділянку нафтопроводу на Новоросійськ, що проходить через територію України.
Можливість такого розвитку подій потребує від МЗС, Міністерства палива та енергетики (НАК "Нафтогаз України") активізації зусиль для забезпечення завантаження українських нафтопроводів.
2.2. Збалансування експортно-імпортного потенціалу
У 2001 р. близько третини українського загального зовнішньоторговельного обороту товарів і послуг припадало на Російську Федерацію. Структура українсько-російських торговельних відносин певною мірою залишається заручницею колишнього єдиного народногосподарського комплексу СРСР. Протягом останніх 10 років взаємна торгівля була незбалансованою: у 1997-1999 рр. український експорт товарів до РФ покривав лише 41-47% нашого імпорту з Росії.
Це, крім усього іншого, зумовлювало від'ємне сальдо торгівлі товарами.
Якщо в 1999 р. експорт товарів з України покривав лише 43% їх імпорту з Росії, то у 2000 р. цей показник зріс до 60%. Покриття експортом імпорту підвищилося до 64%.
Найперспективнішими напрямами співробітництва сьогодні є енергетичне та транспортне машинобудування, суднобудування, радіоелектроніка, виробництво засобів зв'язку, приладобудування і електротехніка, автомобілебудування і металургійна промисловість.
Сальдо зовнішньої торгівлі України в 1991-2001 рр. ( n0003100-02 )
Більшість підприємств важкого та енергетичного машинобудування зберегла основні виробничі зв'язки з російськими партнерами і сьогодні має реальні можливості економічної співпраці з ними в таких пріоритетних напрямах:
- модернізація гірничо-металургійного комплексу, вугільної галузі та машинобудівних заводів Росії;
- спільна з організаціями Мінатому Росії розробка концепції та реалізації проекту енергоблоку АЕС з реакторами ВВЭР-1500 і турбіною виробництва ВАТ "Турбоатом" (м. Харків) потужністю 1500 МВт, 1500 об/хв;
- спорудження на території обох країн нових АЕС та постачання парових турбін для модернізації вже діючих, оснащення машинних залів АЕС Росії сучасними автоматизованими системами управління ("Турбоатом", "Моноліт");
- організація спільного виробництва конкурентоспроможних газотурбінних та парогазових установок для енергетики Росії, України, країн СНД;
- оновлення рухомого складу (вантажні вагони, цистерни, трамваї) та колійної техніки.
У суднобудівній промисловості активно розвиваються процеси інтеграції національних виробництв, збільшуються обсяги взаємних поставок обладнання та матеріалів за рахунок розширення кооперації та створення спільних підприємств з будівництва і ремонту суден.
Пріоритетом у галузі суднобудування є дальший розвиток інвестиційного, науково-технічного та інноваційного співробітництва і кооперації, насамперед у виробництві, постачанні та сервісному обслуговуванні газотурбінної техніки, а також спільних розробок, освоєнні і запровадженні на водному транспорті високоефективних газотурбінних двигунів нового покоління за участю потужного науково-виробничого комплексу в складі ВО "Зоря" та НВП "Машпроект" (м. Миколаїв).
З 1996 р. поновлюється співпраця в радіоелектроніці, виробництві засобів зв'язку, приладобудуванні та електротехніці. Зростають обсяги поставок до Росії електронної техніки для авіакосмічної галузі, спецтехніки, продукції електротехнічної промисловості та приладобудування. Передбачено заходи щодо координації промислової політики у створенні та виробництві електронної техніки, спеціального технологічного обладнання, а також забезпеченні технічної бази інформатизації, захисту авторських прав та інтелектуальної власності.
Пріоритетними напрямами співпраці в цих галузях є:
- відродження виробництва мікроелектронних компонентів і вузлів сучасної НВЧ та оптоелектроніки шляхом створення російсько-українського холдингу "Електронна промисловість";
- створення транснаціональної компанії - виробника матеріалів для потреб сонячної енергетики шляхом об'єднання найбільших українських та російських виробників монокристалічного кремнію сонячної чистоти;
- спільні розробки спеціального технологічного обладнання з вирощування та обробки функціональних матеріалів для електроніки;
- співробітництво в електромашинобудуванні для потреб електроенергетики та паливно-енергетичного комплексу;
- розвиток та модернізація телефонних мереж з використанням спільно створеної цифрової системи комутації С-32.
Поки що залишаються проблемними питання співпраці з Росією в автомобілебудуванні. Ринок нових автомобілів в Україні значною мірою орієнтований на Росію внаслідок пільгового для неї режиму (експорт автомобілів без митних платежів). У 2000 р. частка імпорту легкових автомобілів з РФ в Україні в загальному обсязі їх імпорту становила 66,2%, за 2001 р. - близько 61%. Вони завозяться з Росії в таких кількостях і на таких умовах, що це завдає шкоди українським виробникам.
Це створює серйозні труднощі для розвитку національного автомобілебудування, а тому потребує додаткових заходів, зокрема щодо тимчасового встановлення обґрунтованих квот на імпорт легкових автомобілів з Росії. Водночас не виключається активізація співробітництва в реалізації таких завдань:
- створенні екологічно безпечних типів автомобілів;
- сертифікації, стандартизації та підвищенні якості продукції галузі;
- здійсненні новітніх науково-конструкторських розробок.
Важливою передумовою дальшого розвитку співробітництва в металургійній галузі є потреба Російської Федерації в оновленні магістральних та розподільних трубопроводів (при загальній довжині газопроводів у 520 тис. км понад 60% потребує заміни; із 46 тис. км магістральних нафтопроводів - 75%). Для спільного вирішення зазначеної проблеми могла б бути перспективною ідея створення українсько-російського консорціуму.
Загальному розвитку торговельних взаємин має сприяти реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі згідно з досягнутими домовленостями та укладеними угодами, а в перспективі - формування спільного ринку; створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для обох країн умов.
2.3. Перспективи інвестиційного співробітництва та формування спільних фінансово-промислових груп
Російська Федерація посідає п'яте місце за обсягом прямих іноземних інвестицій в Україну. Наприкінці 2001 р. їх обсяг становив 295,1 млн. дол. США, або 6,7% від загальної суми. Переважною формою здійснення таких інвестицій є створення спільних українсько-російських підприємств (72,9% капіталу).
Спільними перешкодами на шляху залучення прямих іноземних інвестицій є: нестабільність та недосконалість законодавства, надмірний податковий тягар; низький рівень споживання, зумовлений недостатністю доходів громадян.
З урахуванням таких негативних чинників для поліпшення інвестиційного клімату необхідно забезпечити стабільність нормативно-правової бази, прозорість адміністративно-господарської діяльності, створювати реальні умови для збільшення доходів населення, ефективніше протидіяти економічній злочинності.
У той час як світова економіка інституційно розвивається в руслі транснаціоналізації, в Україні процес створення транснаціональних промислово-фінансових груп (ПФГ) ще не набув належних масштабів. За час дії Закону "Про промислово-фінансові групи в Україні" ( 437/95-ВР ) не створено жодної з таких груп. Водночас досвід Росії засвідчує, що транснаціональні корпорації формувалися там на базі фінансово-промислових груп із залученням до них (за принципом доцільності) підприємств з країн СНД. Створенню ФПГ в Росії приділяється значна увага на рівні законодавчої та виконавчої влади. Унаслідок цілеспрямованої державної політики в побудові корпоративно-коопераційного каркаса економіки було створено 83 діючих ФПГ, у т. ч. 9 міждержавних та 5 транснаціональних. Цей досвід треба уважно вивчати і застосовувати в Україні, зокрема, при створенні спільних з Росією фінансово-промислових груп.
2.4. Науково-технічне та інноваційне співробітництво
Входження обох країн у сучасний світовий економічний простір неможливе без активного розвитку високих технологій та інновацій. Це ті сфери співробітництва, де ми маємо підстави очікувати синергетичний ефект партнерства з проривом на принципово нові рівні.
Інтелектуальний потенціал України і Росії дає можливість визначити такі пріоритетні сфери співробітництва:
- дослідження космічного простору, астрономія та астрофізика;
- медицина і медична техніка, дослідження в галузі біотехнології і сільського господарства, біоінженерія та генетика;
- ресурсо- та енергозберігаючі, екологічно безпечні технології, нові джерела енергії;
- нові матеріали і хімічні речовини;
- екологія і раціональне природокористування;
- інформаційні та нові виробничі технології (лазерні, прецизійні, механотронні, плазмові, системи автоматизованого проектування й управління);
- нанофізика, наноелектроніка і нанотехнології;
- перспективні види транспорту та їхнє забезпечення.
Для активізації співпраці в науково-технічній та інноваційній сферах доцільно:
- переглянути пріоритети з концентрацією фінансових ресурсів на важливих для обох країн напрямах науково-технічного розвитку;
- сприяти на державному рівні створенню міждержавних промислово-фінансових груп для реалізації інноваційно спрямованих програм та проектів; сприяти взаємному використанню обладнання науково-дослідних установ;
- поглиблювати співпрацю в дослідженні та використанні космічного простору в мирних цілях; здійснювати підтримку підприємств космічної галузі у створенні спільних структур для просування продукції на світовий ринок; спільно інтегруватися в міжнародні космічні програми (створення міжнародної космічної станції, проект "Попередження" та ін.).
Реальним прискорювачем високотехнологічного розвитку має стати Програма науково-технічного співробітництва на 1998-2007 рр. Однак через брак коштів раніше визначені завдання не виконано у встановлені терміни. З 2000 р. ситуація змінюється на краще: українська сторона вперше фінансово підтримала десять проектів. Водночас укладено додатково чотири угоди про реалізацію проектів з нанофізики та наноелектроніки на загальну суму 200 тис. грн.
Слід і надалі нарощувати обсяги фінансування спільних розробок. Зокрема, у контексті реалізації Програми співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору на 1998-2007 рр. необхідно підтримати зусилля спільного підприємства "Космотрас" у використанні міжконтинентальних балістичних ракет військового призначення РС-20 у мирних цілях (зокрема, запусків конверсійної ракети-носія "Дніпро" з комерційними супутниками). Доцільно також укласти конкретні тристоронні (Україна-Росія-Казахстан) угоди, пов'язані з Програмою "Дніпро".
2.5. Стан, напрями та перспективи розвитку військово-технічного співробітництва
Військово-технічне співробітництво (ВТС) України і Росії набуває дедалі більшого прагматизму. Україна з її високим технологічним та кадровим потенціалом, розгалуженою мережею коопераційних зв'язків, сформованою ще за часів СРСР, потенційно готова до масштабного розширення співпраці в цій сфері. Уже сьогодні близько 100 підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) України експортують свою продукцію в Росію, а понад 70% постачальників комплектуючих для українських підприємств розташовані в Росії.
Саме розвиток ВТС дає змогу реалізувати багатопланове завдання: збереження високотехнологічних виробництв, кваліфікованих кадрів та робочих місць; отримання коштів для структурної і технологічної перебудови виробництв; підтримання боєздатності і можливості модернізації озброєння та військової техніки (ОВТ) у Збройних силах України.
У цій сфері пріоритетним є розширення співробітництва в таких напрямах:
- розроблення, виробництво та збут на внутрішньому і зовнішньому ринках продукції авіаційно-космічної галузі;
- виробництво звичайних видів озброєнь;
- проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, пов'язаних зі створенням нових зразків озброєнь, а також модернізації та ремонту ОВТ;
- знищення та утилізація боєприпасів і зразків ОВТ, що підлягають скороченню.
Ураховуючи наявні проблеми політичного та економічного розвитку обох країн, а особливо - увагу у світі до посилення ВТС України і Росії, необхідно:
- усувати розбіжності політичного характеру між Україною,
Росією та іншими країнами СНД у сфері ВТС з наданням пріоритету економічним питанням; передбачити на законодавчому рівні можливість самостійної співпраці окремих підприємств ОПК різних країн, що виробляють однотипні зразки ОВТ; підвищувати ефективність державного контролю за роботою ОПК та у сфері ВТС;
- удосконалювати договірну базу діяльності на світових ринках зброї для послаблення взаємної конкуренції; працювати на ринках зброї спільно, використовуючи для цього інтелектуальний та виробничий потенціали обох країн; підтримати ініціативу Росії і провести з нею та іншими країнами СНД переговори щодо можливості спільної участі в євроатлантичних проектах у сфері безпеки;
- розгортати нову кооперацію з країнами СНД, передусім з Росією, у виробництві ОВТ та іншої високотехнологічної продукції; законодавчо передбачити спрощену процедуру поставок до Росії та інших країн СНД комплектуючих для ОВТ; прискорити створення спільних фінансово-промислових груп у сфері ОПК.
Здійснення цих та інших заходів дасть можливість піднести військово-технічне співробітництво між обома країнами на якісно новий рівень, зробить його ефективним інструментом проведення обома країнами політики в цій важливій сфері.
2.6. Стратегічні питання реалізації транзитних переваг
Україні належить особливе місце в системі трансконтинентальних перевезень. Російські товаропотоки через територію України становлять 65% від транзитних перевезень традиційними видами транспорту. Водночас українсько-російське співробітництво в цій сфері виявилося досить уразливим у частині дотримання вимог міжнародного та національного законодавств. Даються взнаки неузгодженість у трактуванні положень міждержавних угод, ігнорування інтересів іншої сторони, дублювання контрольних функцій, установлення необґрунтовано високих цін на митні процедури.
До зазначеного слід додати зволікання з уведенням єдиного збору на кордоні, численні бюрократичні перепони при оформленні транзитних перевезень, недосконалість порядку надання фінансових гарантій на перевезення транзитних підакцизних вантажів, низьку швидкість доставки вантажів.
Негативні наслідки поглиблюються кримінальною обстановкою, відсутністю комплексного обслуговування на шляху транзиту, недосконалістю та нестабільністю правових норм, що регулюють транзитні перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування, неприєднанням України до Міжнародної конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордоні ( 995_267 ).
Усе це реально загрожує значним скороченням обсягів транзитних перевезень.
Реалізація нещодавно прийнятого Закону України "Комплексна програма утвердження України як транзитної держави у 2002-2010 рр." ( 3022-14 ) потребує:
- формування правових засад розвитку міжнародного транзиту в Україні;
- поетапного переходу на принципи міжнародної транспортної та митної політики в галузі транзиту вантажів;
- приведення технічного стану міжнародних транспортних коридорів, терміналів та пунктів пропуску через державний кордон до рівня, що відповідав би міжнародним техніко-експлуатаційним, комерційним та екологічним вимогам;
- упровадження нових технологій перевезень вантажів та їх пропуску через кордони, розвитку системи змішаних (комбінованих) перевезень, чіткішої координації діяльності всіх учасників транзитних перевезень;
- створення та застосування економічних механізмів стимулювання розвитку транзиту.
Водночас необхідно забезпечити погодження транзитної політики Російської Федерації стосовно України.
Ключовою є проблема раціонального використання значних резервів пропускної та переробної спроможності обох держав, у т. ч. на ділянках міжнародних транспортних коридорів. Зокрема, як засвідчує аналіз, залізничні транспортні коридори мають можливість пропускати удвічі більші, ніж тепер, вантажопотоки, автомобільні - удвічі-втричі.
Технічні можливості морських портів України дають змогу щорічно переробляти 120 млн. т вантажів і перевозити наземним та водним транспортом 60-70 млн. т транзитних вантажів. Однак цей потенціал використовується лише на 50%. Більше того, згідно з Федеральною програмою модернізації транспортної системи Росії, передбачається розвиток її власних портів на Чорному та Балтійському морях і повна переорієнтація на них за період до 2010 р. зовнішніх вантажопотоків. Частка російських портів у загальному обсязі переробки власних зовнішньоторговельних вантажів збільшилася з 62% у 1997 р. до 74,3% у 2000 р., а частка України зменшилася відповідно з 11% до 8,6%.
Для залучення транзитних вантажопотоків до портів України Кабінету Міністрів слід опрацювати практику щорічного запровадження наскрізних тарифів на російські транзитні перевезення в напрямку всіх портів. Також потребують узгодження умови плавання українських суден внутрішніми водними шляхами Росії та умови використання Керч-Єнікальського каналу. Міністерству закордонних справ та Міністерству транспорту України необхідно продовжувати роботу щодо налагодження взаємодії з російською стороною в організації транспортного процесу в Азовському морі та Керченській протоці.
У сфері автотранзиту відносини певним чином ускладнюються рішенням Міністерства транспорту Росії щодо запровадження для українських перевізників дозвільної системи перевезень вантажів із (в) третіх країн (на автоперевізників інших країн СНД, крім Грузії, ця система не поширюється). Відповідно Міністерству транспорту України спільно з МЗС треба активізувати роботу щодо зняття такого роду дискримінаційних обмежень або добиватися збільшення дозволів на міжнародні перевезення в Росію.
Стратегічним напрямом співпраці в транспортно-комунікаційній сфері є спільні дії на міжнародному просторі для реалізації транзитних переваг, насамперед у таких питаннях:
- посилення координації діяльності митниць в організації спільного огляду вантажів, спрощення процедур митного та інших видів контролю;
- розширення транспортного та митного співробітництва в розбудові транспортних коридорів для прискорення доставки вантажів та ефективнішого використання транспортної інфраструктури України російськими вантажовласниками;
- подовження транспортних коридорів територіями України і Росії до основних регіонів, де формуються експортні та транзитні вантажопотоки.
Для залучення додаткових транзитних потоків необхідно запровадити стандарти якості, сервісу та часу транзитних перевезень, провести інвентаризацію транзитних маршрутів, розробити їхні паспорти та визначити "вузькі місця", ранжувати проекти розбудови міжнародних транспортних коридорів за ступенем їх готовності.
2.7. Регіональне та прикордонне співробітництво
Міжрегіональне співробітництво - це не тільки данина сучасним інтеграційним процесам у світі, а й потужний каталізатор економічного розвитку обох країн. У 1995 р. було зроблено перші кроки в налагодженні співробітництва між Брянською, Гомельською (Білорусь) та Чернігівською областями у вирішенні спільних екологічних проблем. А тепер між суб'єктами Російської Федерації та областями України укладено близько 200 угод про співробітництво, які активно реалізуються на рівні господарських та підприємницьких структур. Ці відносини знайшли дальшу конкретизацію в Програмі міжрегіонального та прикордонного співробітництва України і Російської Федерації на 2001-2007 рр., документах Харківських бізнес-форумів 2000-2001 рр.
Дальшому розширенню взаємовигідних зв'язків між областями України та регіонами Російської Федерації сприяло б укладення міжурядової угоди про основні механізми реалізації міжрегіонального співробітництва. Було б доцільно перенести акценти у двосторонній торгівлі на міжрегіональний рівень, надавши регіонам більше прав у зовнішньоекономічній діяльності. Водночас міжрегіональне економічне співробітництво потребує державної підтримки, зокрема розробки та реалізації спеціальних програм.
Активізації розвитку прикордонного співробітництва може і має посприяти створення міждержавних міжрегіональних вільних економічних зон (ВЕЗ). На значний позитивний ефект дає підстави розраховувати створення:
- міждержавного єврорегіону "Полісся" в прикордонних областях Білорусі, Росії та України (це розширило б можливість вирішення проблем міста Славутича, де вже функціонує ВЕЗ);
- єврорегіону "Донбас" у трикутнику Донецьк-Ростов-Маріуполь; до цього єврорегіону разом з Донецькою областю, де створено більше 10 ВЕЗ, могла б увійти Луганська область;
- міждержавної міжрегіональної ВЕЗ "Слобожанщина" з центром у Харкові, що має сталі і розгалужені зв'язки з промисловими підприємствами Російської Федерації.
2.8. Співробітництво з питань "детінізації" економіки
Протягом 1991-2000 рр. тінізація економічних відносин в Україні набула значних масштабів. Це негативно впливає на міжнародний імідж держави, обмежує можливості ефективного управління економікою, створює підґрунтя для зростання злочинності та корупції. Розширенню масштабів тіньової економіки сприяли застосування бартерних операцій, низька платіжна дисципліна, відсутність дієвих механізмів погашення заборгованостей.
Особливого поширення набули такі тенденції в українсько-російських економічних відносинах, значною мірою відображаючи прагнення суб'єктів господарювання вижити в несприятливому макроекономічному середовищі, у т. ч. за допомогою міжнародних чинників. Відповідно об'єднані зусилля в подоланні тіньової економіки мають спрямовуватися на забезпечення умов для підтримки легальної, ефективної підприємницької діяльності і товарообміну, а з іншого боку - ефективної протидії недобросовісності та порушенням у сфері зовнішньоекономічних відносин, взаємодопомоги у виявленні комерційних і фінансових схем, застосування яких завдає шкоди економікам обох країн.
2.9. Взаємодія з міжнародними економічними інституціями
Зволікання зі вступом України до СОТ неминуче призвело б до її торговельно-економічної ізоляції від країн не тільки Західної та Центральної Європи, а й Східної Європи та Балтії. Зокрема, за експертними оцінками, тільки внаслідок інтеграції країн Центральної і Східної Європи й Балтії до Євросоюзу та ізоляції України через її неприєднання до СОТ утрати від зменшення українського експорту товарів можуть становити щонайменше 700 млн. дол. США. А в разі, якщо Росія вступить до СОТ значно раніше України, вони будуть набагато більшими.
Слід мати на увазі, що членами СОТ уже є більшість країн світу і в перспективі вони будуть взаємодіяти за спільними правилами. Це означає, що держави, які не входять до СОТ, змушені будуть у відносинах з її членами в односторонньому порядку керуватися вимогами цієї організації, не маючи можливостей для захисту своїх інтересів.
Оскільки ця проблема є спільною для України і Росії, то розв'язувати її було б варто на скоординованій основі.
Висновки і пропозиції
Ключовим завданням оптимізації українсько-російських відносин в економічній сфері є узгодження інтересів та гармонізація підходів обох сторін до головних напрямів, шляхів і механізмів розбудови цих стосунків.
Україна має виходити з необхідності використання своїх конкурентних переваг та послаблення негативних чинників, у т. ч. пов'язаних з потужнішим потенціалом Російської Федерації.
Слід зосередити увагу на стратегічних напрямах, визначених Договором та Програмою економічного співробітництва на 1998-2007 рр., зокрема дальшому поглибленні виробничої кооперації, удосконаленні режимів вільної торгівлі, поетапному формуванні спільного ринкового простору.
Основний акцент необхідно перенести на розвиток тих сфер співробітництва, які сприяють економічному зростанню України, захисту її національних інтересів, зміцненню економічної безпеки.
Нова ситуація, що склалася в українсько-російських відносинах, обумовлює такі шляхи реалізації наших зовнішньоекономічних інтересів на перспективу:
- створення умов для розвитку довгострокового економічного співробітництва в пріоритетних галузях;
- забезпечення економіко-правової бази для повнішого використання вітчизняного науково-технічного потенціалу, виробничих потужностей, у т. ч. шляхом збільшення збуту продукції на ринку Росії, поглиблення коопераційних зв'язків між підприємствами обох держав, активізація інвестиційного співробітництва;
- повернення позицій, утрачених українськими суб'єктами господарювання в Росії, що передбачає активізацію зусиль промислових та комерційних структур, поновлення попередніх і встановлення нових коопераційних зв'язків з російськими підприємствами, істотне розширення участі суб'єктів господарювання України в інвестиційних проектах, що здійснюватимуться в Росії;
- реалізація в повному обсязі режиму вільної торгівлі та усунення перешкод на шляху просування українських товарів на російські ринки, зокрема через укладення нової двосторонньої угоди про вільну торгівлю;
- створення транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп, спільних виробничих та банківських структур із забезпеченням вигідних для України умов;
- остаточне вирішення питань, пов'язаних з відносинами власності на об'єкти колишнього СРСР згідно з Угодою від 15 січня 1993 р.
Алгоритм дій на російському напрямі має базуватися на застосуванні нових комплексних підходів до двосторонніх відносин, які відповідали б сучасним політичним реаліям, а також пріоритетним інтересам нашої держави, пов'язаним з європейською інтеграцією.
При цьому слід виходити з нагальної потреби гармонізації стратегічних підходів з основними тенденціями внутрішнього розвитку України та головним напрямом її зовнішньої політики - інтегруванням у європейські та світові економічні структури; ураховувати необхідність подолання в українсько-російських відносинах контрпродуктивної між створеним політичним фундаментом і економічними реаліями.
Зважаючи на близькість або збіг інтересів України і Росії, у процесі переговорів на всіх рівнях має переважати орієнтація на досягнення основних цілей при збереженні неконфронтаційності у двосторонніх відносинах.
За таких умов актуалізується потреба в розробці комплексу зовнішньоекономічних дій України, які б диверсифікувалися за різними напрямами співробітництва. Вони мають поєднувати всебічні засоби впливу на російську сторону, реалізацію стратегічних положень на коротко- та середньотермінову перспективу, а також на третю сторону - держави СНД та Заходу.
Стратегія економічних відносин України з РФ має бути спрямована на досягнення таких результатів та цілей:
- забезпечення стабільності і прогнозованості двосторонніх відносин в економічній сфері;
- посилення політичної підтримки використання економічного потенціалу двосторонніх відносин для сприяння реформам в Україні;
- створення сприятливих умов для сталого економічного зростання та утвердження структурно-інноваційної моделі розвитку економіки України;
- вироблення і запровадження надійного механізму забезпечення України енергоносіями;
- активізація співпраці у військово-технічній сфері;
- запровадження режиму вільної торгівлі;
- забезпечення необхідних економічних та політичних передумов для реалізації євроінтеграційних устремлінь України.
З урахуванням стратегічних завдань України необхідно продовжити пошук шляхів ефективнішого використання відносин з Росією для розв'язання ключової на даний момент проблеми - забезпечення економічного зростання. Це потребує вдосконалення торговельно-економічного співробітництва, захисту стратегічно важливих сфер української економіки, використання можливостей російського ринку.
У контексті пов'язаних із цим превентивних заходів необхідно забезпечити:
у сфері законодавства:
- гармонізацію законодавчих та інших нормативних актів обох країн, що регламентують створення та функціонування господарських структур;
- усунення перешкод у процесі взаємного інвестування;
- гармонізацію податкових сфер двох країн;
- збалансованість переліків та ставок акцизної бази відповідно до світової практики;
- реалізацію програми торговельно-економічного співробітництва на регіональному рівні;
в інституціональній сфері:
- взаємовигідний розвиток товарних ринків, розширення присутності України на російському ринку капіталів, товарів та послуг шляхом формування і розвитку прямих економічних і торговельних відносин на всіх рівнях, зокрема спеціалізації та кооперації технологічно пов'язаних підприємств у розробленні та випуску наукоємної продукції;
- укладення міжурядової угоди щодо порядку захисту суб'єктів господарювання на ринках обох країн від недобросовісних партнерів та вироблення спільної системи запобігання виходу на зовнішні ринки недобросовісних суб'єктів господарювання;
- розроблення двосторонньої програми організації та проведення маркетингових досліджень для створення спільної інформаційної системи у сфері зовнішньоторговельної діяльності;
- створення інформаційно-консалтингових центрів в обох країнах з повною базою даних про комерційні заявки та пропозиції, законодавчі та нормативно-правові акти для надання послуг суб'єктам господарської діяльності обох країн;
- створення в Москві під егідою Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України постійно діючого інвестиційного центру України для встановлення ділових контактів з російськими та іноземними фінансовими структурами, презентації пріоритетних інвестиційних проектів та сприяння в їх реалізації.
У сфері управління має забезпечуватися ефективний контроль за підготовкою та імплементацією узгоджених з Росією комплексних заходів для усунення прямих та непрямих обмежень у торговельно-економічних зв'язках.
Для реалізації національних економічних інтересів на російському напрямі необхідно:
На короткотермінову перспективу:
1. Міністерству закордонних справ, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України - використати російський досвід ініціативної і гнучкої тактики переговорів з країнами - членами СОТ щодо створення передумов для укладання відповідних угод та вдосконалення нормативно-правової бази згідно з вимогами цієї організації. Здійснювати моніторинг та зіставлення темпів реалізації намірів України і Росії щодо вступу до СОТ з прогнозуванням його наслідків для розвитку двосторонніх відносин та коригуванням національної економічної стратегії і тактики.
2. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству палива та енергетики України - поновити переговорний процес з розробки щорічних балансів попиту і споживання найважливіших видів продукції, у т. ч. паливно-енергетичних ресурсів, як основи для укладання довгострокових міжурядових угод про обсяг виробництва (видобутку) та постачання сировини і товарів.
3. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству палива та енергетики України - вивчити комплекс питань, пов'язаних з транзитом через територію України російського природного газу, зокрема в частині застосування європейської тарифної політики та монетизації відносин у цій сфері. Запровадити загальноприйняту європейську схему, за якою російські енергоносії закуповувалися б європейськими споживачами на східному кордоні України.
4. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству промислової політики України активізувати переговори з Російською Федерацією щодо розширення виробничої кооперації з уточненням положень двосторонньої угоди та використанням усіх преференцій, передбачених Ашгабатською угодою 1993 р. (у контексті реалізації положень статей 1 та 3), та поверненням до укладення міжгалузевих угод про кооперовані поставки.
5. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству палива та енергетики України ініціювати спільне з російською стороною вирішення питань, пов'язаних з поновленням практики укладання щорічних або довгострокових міжурядових угод про торговельно-економічне співробітництво. Ці угоди мають передбачати взаємне звільнення поставок найважливіших видів продукції від стягування експортних мит, усіх податків і зборів, забезпечуючи при цьому прозорі схеми взаєморозрахунків.
6. Кабінету Міністрів, Міністерству закордонних справ, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству промислової політики України забезпечити досягнення домовленості про усунення штучних бар'єрів у товарообміні, незастосування спеціальних санкцій при імпорті українських товарів через запровадження партнерської практики врегулювання спірних питань між товаровиробниками обох країн.
У контактах з російською стороною відстоювати гарантований доступ українських товарів (зокрема сталевих труб, кукурудзяного крохмалю, етилового спирту, горілчаних та кондитерських виробів) на російський ринок згідно з відповідними директивами Уряду України шляхом запровадження системи імпортних квот з урахуванням інтересів українських продуцентів.
7. Кабінету Міністрів України зажадати від керівників робочих груп Координаційної ради з реалізації Програми економічного співробітництва між Україною і Російською Федерацією на 1998-2007 рр. безумовного виконання у встановлені терміни заходів у рамках двосторонньої співпраці за всіма напрямами економічного співробітництва, і насамперед завершення підготовки до підписання проектів запланованих міжурядових угод.
8. Державній податковій адміністрації забезпечити укладення з відповідними структурами Російської Федерації двосторонньої угоди про обмін загальною інформацією, відомостями про сумнівні операції, що здійснюються суб'єктами підприємництва, надання правової допомоги у справах, пов'язаних з відмиваннями доходів, одержаних злочинним шляхом. Активізувати співпрацю в цих питаннях у рамках Координаційної ради керівників органів податкових і фінансових розслідувань країн СНД.
На довготермінову перспективу:
1. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції спільно з науковими установами розробити прогнози розвитку довгострокової торговельно-економічної кон'юнктури з метою вироблення стратегії та прийняття оперативних рішень щодо нормалізації товарообміну, запобігання та усунення загроз економічній безпеці України.
2. Кабінету Міністрів, Міністерству закордонних справ, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України організувати постійний моніторинг реалізації зовнішньоекономічної політики Росії, включаючи можливості перегляду її відносин з країнами СНД (у т. ч. Україною), на предмет вибіркового запровадження режимів найбільшого сприяння.
3. Кабінету Міністрів створити спеціальну міжвідомчу робочу групу для вивчення та узагальнення процесів перегрупування країн-учасниць СНД та прогнозування можливого їх впливу на розвиток українсько-російських відносин.
4. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Фонду державного майна надавати пріоритет реалізації спільних проектів, участі українських суб'єктів господарювання в акціонуванні російських підприємств або придбанні контрольних пакетів їхніх акцій, створенні ПФГ у провідних галузях народногосподарського комплексу.
5. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству транспорту, Міністерству палива та енергетики України забезпечити дієвий контроль за реалізацією домовленостей з Росією щодо ефективного функціонування транспортних коридорів, формування тарифної політики на транспорті, диференціації тарифів за видами сполучень, вантажів та відправлень.
6. Кабінету Міністрів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству промислової політики України провести підготовку до роботи з укладання довгострокових контрактів на постачання в Російську Федерацію продукції машинобудівного комплексу для оновлення застарілого та зношеного технологічного обладнання і машин, які свого часу були вироблені і поставлені до Росії українськими підприємствами.
7. Кабінету Міністрів, Міністерству закордонних справ, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції прискорити переговорний процес з російською стороною щодо розширення присутності та співпраці на ринках третіх країн (особливо оборонної продукції, технічно складних і капіталоємних виробів). Забезпечити в максимально стислі строки проходження необхідних для цього процедур.
8. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції і Торгово-промисловій палаті України систематично готувати пропозиції стосовно найбільш привабливих та перспективних напрямів товаропотоків українського експорту до Росії.
9. Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Торгово-промисловій палаті, Міністерству закордонних справ України вжити заходів з активізації участі українських суб'єктів господарювання в здійсненні представницьких функцій на російському ринку (тендери, реклама, виставково-ярмаркова діяльність, семінари, конференції, "круглі столи" тощо). Передбачити можливість проведення "агресивної" маркетингової політики з метою завоювання відповідних секторів російського ринку.
10. Кабінету Міністрів України визначити посадову особу, відповідальну за координацію дій виконавчої влади у сфері українсько-російських відносин. Удосконалити державний інституціональний механізм контролю за прийняттям і виконанням двосторонніх договорів та угод. Активізувати роботу Змішаної українсько-російської комісії із співробітництва.