1. Зобов’язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, можуть на вибір сторін зобов’язання регулюватися:
1) особистим законом однієї зі сторін зобов’язання на момент здійснення вибору права;
2) правом держави місця проживання однієї зі сторін зобов’язання на момент здійснення вибору права;
3) правом, що обрано сторонами зобов’язання або застосовується відповідно до закону для регулювання майнових відносин сторін зобов’язання;
4) правом, що обрано сторонами зобов’язання або застосовується відповідно до закону для регулювання припинення шлюбу або окремого проживання сторін зобов’язання;
5) правом держави суду, що обрано сторонами для цілей провадження у конкретній справі про зобов’язання щодо утримання.
2. Вибір права, передбачений частиною першою цієї статті, здійснюється шляхом укладення угоди в письмовій формі. Угода про вибір права, що укладається в Україні, підлягає нотаріальному посвідченню.
Вибір права відповідно до пунктів 1-4 частини першої цієї статті не застосовується до зобов’язань щодо утримання малолітніх, неповнолітніх дітей, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.
Вибір права відповідно до пункту 5 частини першої цієї статті має бути здійснений сторонами зобов’язання до відкриття провадження у відповідній справі з урахуванням вимог статті 77 цього Закону.
3. Угода про вибір права, яка призводить до явно несправедливих або нерозумних наслідків для будь-якої із сторін, є нікчемною, крім випадків, коли на момент її укладення сторони повністю усвідомлювали значення, зміст і наслідки їхнього вибору";
5) статтю 68 викласти в такій редакції:
" Стаття 68. Відмова від утримання, заперечення вимоги про утримання
1. Право особи на відмову від утримання визначається правом держави місця проживання цієї особи.
2. Вимога особи про утримання (крім вимог про утримання батьками дітей та вимог про утримання, що виникають зі шлюбних відносин) може заперечуватися особою, яка зобов’язана надати утримання, на тій підставі, що обов’язку щодо утримання не існує ні згідно з правом місця проживання особи, яка зобов’язана надати утримання, ні згідно з правом їхнього спільного особистого закону, якщо таке право існує".
2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.