За особами з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, які проходять професійне навчання з урахуванням індивідуальної програми реабілітації, якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше одного року, зберігається середній заробіток за попереднім місцем роботи";
20) у тексті Закону слова "Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю" в усіх відмінках замінити словами "державна установа, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю" у відповідному відмінку.
3. Частину третю статті 22 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 22, ст. 171; 2023 р., № 21, ст. 85) доповнити абзацом третім такого змісту:
"Для осіб, зазначених у частині першій статті 30 Закону України "Про зайнятість населення", виплата допомоги по безробіттю здійснюється протягом строку, визначеного для проходження підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації".
4. У Законі України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 49-51, ст. 376 із наступними змінами):
1) частину першу статті 30 викласти в такій редакції:
"1. Пенсія по інвалідності призначається у разі встановлення особі інвалідності, за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону";
2) у статті 36:
абзац перший частини першої викласти в такій редакції:
"1. Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається зазначеним у частині другій цієї статті членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії у разі встановлення III групи інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та зазначеним у частині другій цієї статті членам сім’ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника";
абзац перший частини другої викласти в такій редакції:
"2. Члени сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника";
3) частину першу статті 37 викласти в такій редакції:
"1. Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного члена сім’ї, зазначеного у частині другій статті 36 цього Закону, - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше членів сім’ї, зазначених у частині другій статті 36 цього Закону, - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками";
4) у частині першій статті 38 слова "вважається непрацездатним" замінити словами "має право на таку пенсію";
5) у статті 45:
абзац третій пункту 3 частини першої викласти в такій редакції:
"Смерть особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, чи визнання її померлою у встановленому законодавством порядку надає зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону членам сім’ї такої особи право на звернення для отримання пенсії у зв’язку з втратою годувальника на загальних підставах, передбачених цим Законом";
в абзаці другому частини другої слова "непрацездатним членам сім’ї" замінити словами і цифрами "зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону членам сім’ї";
6) у частині другій статті 48 слово "непрацездатні" виключити;
7) у частині першій статті 52 слово "непрацездатним" виключити.
5. У Законі України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 2-3, ст. 36 із наступними змінами):
1) у статті 1:
у частині першій:
абзац другий виключити;
абзаци четвертий, одинадцятий і тринадцятий викласти в такій редакції:
"інвалідність - міра втрати здоров’я у зв’язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист";
"реабілітація осіб з інвалідністю - система реабілітаційних заходів для осіб з інвалідністю, що проводяться у формах, визначених цим Законом";
"реабілітаційні заходи - комплекс психологічних, педагогічних, професійних, фізкультурно-спортивних, соціальних заходів та заходів у сфері охорони здоров’я, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації і медичними виробами";
абзаци сімнадцятий, тридцятий і тридцять перший виключити;
доповнити новим абзацом такого змісту:
"допоміжний засіб реабілітації - будь-який зовнішній продукт (включаючи пристрої, обладнання, прилади чи програмне забезпечення), спеціально вироблений або загальнодоступний, основною метою якого є підтримка або поліпшення функціонування організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності особи і таким чином сприяння її добробуту. Допоміжні засоби реабілітації також використовуються для запобігання виникненню порушень та вторинних станів здоров’я";
після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:
"Терміни "особа з інвалідністю" та "робоче місце особи з інвалідністю" вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;
2) у статті 4:
в абзаці шостому слова "послугами медичної реабілітації, санаторно-курортним оздоровленням на підставі висновків лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів" замінити словами "реабілітаційною допомогою у сфері охорони здоров’я, реабілітаційними послугами на підставі індивідуального реабілітаційного плану";
в абзаці сьомому слова "реабілітаційними послугами на підставі висновків лікарсько-консультативних комісій закладів охорони здоров’я" замінити словами "реабілітаційною допомогою у сфері охорони здоров’я, реабілітаційними послугами на підставі індивідуального реабілітаційного плану";
3) абзац другий частини першої статті 5 викласти в такій редакції:
"забезпечує координованість системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність реабілітаційних заходів, а також доступність допоміжних засобів реабілітації і медичних виробів, реабілітаційних послуг, відповідність їх потребам особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю";
4) абзац одинадцятий статті 9 виключити;
5) статтю 39 виключити.
6. Частину третю статті 16 Закону України "Про соціальні послуги" (Відомості Верховної Ради України, 2019 р., № 18, ст. 73) доповнити пунктом 4 такого змісту:
"4) за місцем роботи отримувача соціальних послуг, у тому числі під час працевлаштування на новому місці роботи".
II. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2026 року, крім підпункту 6 пункту 2 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня набрання чинності законом України про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування підприємств/підприємців трудової інтеграції осіб з інвалідністю, підприємств захищеного працевлаштування.
2. До прийняття законів України про внесення змін до деяких законів України щодо передачі адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України та про внесення змін до Податкового кодексу України щодо передачі адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування органам Пенсійного фонду України адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюють податкові органи.
Під податковими органами розуміються центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, його територіальні органи.
На період адміністрування податковими органами внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю (з дати початку і до дати припинення адміністрування з одночасною передачею цієї функції Пенсійному фонду України та його територіальним органам) окремі норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 21, ст. 252 із наступними змінами) діють у такій редакції:
1) у статті 18 - 2:
частини п’ятнадцята - шістнадцята:
"Роботодавці/платники внеску мають право:
безоплатно отримувати від податкових органів у межах їхньої компетенції інформацію, необхідну для виконання обов’язків, покладених на роботодавця щодо нарахування, обчислення та сплати внеску;
безоплатно отримувати від податкових органів у межах їхньої компетенції консультації та роз’яснення щодо прав і обов’язків роботодавця/платника внеску, порядку сплати внеску;
оскаржувати у встановленому законом порядку рішення податкового органу та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Роботодавці/платники внеску зобов’язані:
своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника внеску;
вести первинні облікові документи для визначення кількісного складу працівників, документи, пов’язані з нарахуванням та виплатою заробітної плати (винагород), документи про нарахування, обчислення та сплату внеску і зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
допускати посадових осіб податкового органу до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати внеску за наявності направлення та/або наказу про проведення перевірки та наявності посвідчень осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки;
подавати звітність про нарахування, обчислення та сплату внеску в розмірах, визначених відповідно до цього Закону, до податкового органу за основним місцем обліку платника внеску у строки та в порядку, встановлені цим Законом. Форма, за якою подається звітність про нарахування, обчислення та сплату внеску, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік у податковому органі як платник внеску;
виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом";
частини дев’ятнадцята - двадцята:
"Адміністрування внеску здійснюють податкові органи, до завдань яких належать забезпечення збору внеску, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою внеску.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до покладених на нього завдань:
бере участь у прогнозуванні надходжень коштів від сплати внеску, який здійснюється державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю;
забезпечує збір та ведення обліку надходжень від сплати внеску;
здійснює контроль за додержанням роботодавцями/платниками внеску вимог цього Закону щодо правильності нарахування, обчислення, повноти і своєчасності сплати внеску;
взаємодіє у встановленому законодавством порядку із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю;
здійснює інші функції, передбачені законодавством";
після частини двадцятої доповнити новою частиною такого змісту:
"Функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, у частині забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю:
здійснює координацію діяльності податкових органів;
затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції податкових органів;
прогнозує, аналізує надходження внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю;
узагальнює практику застосування положень цього Закону в частині адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю, розробляє проекти нормативно-правових актів".
У зв’язку з цим частини двадцять першу - тридцять шосту вважати відповідно частинами двадцять другою - тридцять сьомою;
частини двадцять друга і двадцять третя:
"Податкові органи з метою виконання функції адміністрування внеску мають право:
отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців/платників внеску відомості про нарахування, обчислення і сплату внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання податковими органами функцій, передбачених цим Законом;
проводити перевірки щодо правильності нарахування, обчислення та сплати внеску роботодавцями/платниками внеску; запитувати та вивчати під час таких перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, штатний розпис, копії документів, що підтверджують інвалідність працівників, інші документи, пов’язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою внеску; отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час проведення такої перевірки. Документальні та камеральні перевірки проводяться у порядку, встановленому Податковим кодексом України;
вимагати від керівників та інших посадових осіб роботодавців/платників внеску усунення виявлених порушень цього Закону щодо нарахування, обчислення та сплати внеску;
вилучати у встановленому законодавством порядку у роботодавців/платників внеску копії документів, що підтверджують заниження розміру внеску;
застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом;
стягувати з платників внеску несплачені суми внеску;
здійснювати інші функції, передбачені законодавством.
Податкові органи з метою виконання функції адміністрування внеску зобов’язані:
надавати Кабінету Міністрів України безоплатно інформацію про показники сплати внеску. Перелік показників сплати внеску, порядок та строки інформування визначаються Кабінетом Міністрів України;
здійснювати контроль за дотриманням роботодавцями/платниками внеску вимог цього Закону щодо нарахування, обчислення та сплати внеску;
надавати роботодавцям/платникам внеску безоплатно в усній та письмовій формі консультації з питань застосування положень цього Закону щодо нарахування, обчислення та сплати внеску, роз’яснювати їхні права та обов’язки;
за вимогою платників внеску проводити звірку сум нарахування та сплати ними внеску";
частини двадцять шоста і двадцять сьома:
"Обчислення внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, облікових документів для визначення кількісного складу працівників, бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), що враховуються для визначення розміру середньомісячної заробітної плати (винагороди), з якої відповідно до цього Закону вираховується внесок.
Порядок нарахування, обчислення і сплати внеску визначається цим Законом, у частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику";
частина тридцять третя:
"Платники внеску складають звіти про нарахування, обчислення та сплату внеску за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного кварталу, до податкових органів та сплачують внесок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання звіту";
2) стаття 20 - 1:
" Стаття 20 - 1 . У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати внеску, передбаченого статтею 18 - 2 цього Закону, до платника внеску застосовуються фінансові санкції.
У разі самостійного виявлення платниками внеску несплачених або несвоєчасно сплачених сум внеску такі платники зобов’язані обчислити такі внески і сплатити їх з нарахуванням пені у порядку та розмірах, визначених цією статтею.
Суми внеску, несвоєчасно нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені цим Законом (далі - недоїмка), стягуються з нарахуванням пені та із застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам внеску вимогу про сплату недоїмки до Електронного кабінету платника в електронній формі, а платникам внеску, у яких кількість працівників становить від восьми до двадцяти п’яти (включно), - за їхнім вибором у паперовій формі.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник внеску зобов’язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату недоїмки в порядку, встановленому цим Законом та з урахуванням принципів адміністративної процедури, визначених Законом України "Про адміністративну процедуру", або в судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату недоїмки подається безпосередньо до податкового органу, який прийняв вимогу про сплату недоїмки, у письмовій формі протягом 10 робочих днів, що настають за днем її отримання платником внеску.
Податковий орган не пізніше наступного робочого дня з дня отримання скарги передає (надсилає) її разом з матеріалами справи для розгляду до податкового органу вищого рівня.
Не підлягають оскарженню зобов’язання із сплати внеску, самостійно визначені платником.
У разі якщо платник внеску узгоджує суму недоїмки шляхом оскарження вимоги про сплату внеску в судовому порядку, він має право оскаржити її до суду протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання платником внеску вимоги про сплату внеску, з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу.
Податковий орган, який розглядає скаргу платника внеску, зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання цим органом скарги, та надіслати його платнику внеску невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття, на адресу платника внеску поштою з повідомленням про вручення або надати платнику внеску під розписку. Керівник податкового органу (його заступник або уповноважена особа) може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та у письмовій формі повідомити про це платника внеску не пізніше, ніж за три робочі дні до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою не надсилається платнику внеску протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника податкового органу (його заступника або уповноваженої особи), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.
Порядок узгодження суми недоїмки встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
У разі якщо згоди з податковим органом не досягнуто, платник внеску зобов’язаний сплатити суми недоїмки, штрафів та нарахованої пені протягом 10 робочих днів з дня надходження рішення відповідного податкового органу або оскаржити вимогу в судовому порядку.
Порядок обміну інформацією між податковими органами та органами державної виконавчої служби визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику.
Вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення суми недоїмки виконується органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом.
За рахунок сум, що надходять від платника внеску або від органів державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник внеску має несплачені суми недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
Податковий орган накладає на платника внеску штрафи у таких розмірах:
за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) внеску - у розмірі 7 відсотків своєчасно не сплачених сум;
за донарахування податковим органом або платником несвоєчасно нарахованого внеску - у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого внеску;
за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування внеску - у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пеня, передбачена цією статтею, нараховується з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
У разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки нарахування пені зупиняється з дня подання скарги до податкового органу або позову до суду.
Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цією статтею, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цією статтею, підлягають сплаті платником внеску протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного рішення.
Зазначені суми зараховуються на рахунки, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування внеску. Платник внеску у визначений цією частиною строк має право оскаржити таке рішення в адміністративному порядку або до суду з одночасним обов’язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято таке рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення податковим органом, який розглядає скаргу, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов’язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Дія положень цієї статті щодо порядку, строків та процедури оскарження вимоги про сплату недоїмки поширюється також на процедуру оскарження рішень податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів.
Рішення, дії та бездіяльність адміністративних органів можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Рішення (крім вимоги про сплату недоїмки та рішення про нарахування пені та/або застосування штрафів), дії та бездіяльність оскаржуються у порядку, встановленому Законом України "Про адміністративну процедуру".
Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених цією статтею, є виконавчим документом.
У разі якщо платник внеску не сплатив зазначені в рішенні про нарахування пені та/або застосування штрафів суми протягом 10 робочих днів з дня надходження відповідного рішення, не оскаржив рішення в адміністративному порядку, а також не повідомив у зазначений строк податковий орган про оскарження рішення до суду, таке рішення передається органам державної виконавчої служби в порядку, встановленому законом.
Суми штрафів та нарахованої пені за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати внеску стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки.
Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату недоїмки, якщо їх застосування пов’язано з виникненням та сплатою недоїмки.
Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення".
3. Установити, що на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та до останнього числа останнього місяця кварталу, в якому воєнний стан буде припинено чи скасовано, розмір внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю встановлюється на рівні 50 відсотків розміру, визначеного статтею 18 - 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
4. До приведення актів законодавства у відповідність із цим Законом їх положення застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
5. Нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону.
Адміністративно-господарські санкції та пеня за їх несвоєчасну сплату зараховуються до державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та використовуються відповідно до статті 11 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Нараховані, але не сплачені роботодавцями до дати введення в дію цього Закону адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня адмініструються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зараховуються до державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та підлягають використанню відповідно до статті 11 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
6. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом внести зміни до Положення про Державну податкову службу України щодо тимчасового покладення на Державну податкову службу України та її територіальні органи функцій з адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю.
7. Кабінету Міністрів України передбачити у проекті Державного бюджету України на 2026 рік видатки, необхідні для забезпечення додаткового фінансування Державної податкової служби України та її територіальних органів у частині здійснення функцій з адміністрування внеску на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю.
8. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:
подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію цього Закону;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
доручити центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності, протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону, зокрема державні стандарти обладнання (облаштування) робочого місця для різних видів втрати функціонала.