СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
11.04.2002
(Витяг)
7 липня 2000 р. М. звернулась у суд із позовом до відділу державної виконавчої служби Прилуцького районного управління юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, посилаючись на те, що вироком суду від 13 листопада 1998 р. постановлено стягнути з засудженого Ч. на її користь 3 тис. 128 грн. матеріальної і 2 тис. грн. моральної шкоди, проте на стадії виконання вироку виконавчою службою було невірно визначено розмір щомісячних платежів, які мали утримуватись із заробітку засудженого Ч., і допущено зволікання при проведенні виконавчих дій. Тому позивачка просила стягнути з відповідача 659 грн., які він своєчасно не стягнув із заробітку Ч., та відшкодувати заподіяну їй неналежним виконанням вироку суду моральну шкоду на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ).
Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 4 вересня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 10 листопада 2000 р., в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі К. просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких підстав.
Згідно з ч.2 ст. 86 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Суд, залишаючи позов без задоволення, виходив з того, що він не має можливості вирішити позов по суті, оскільки позивачка не оскаржила в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ), незаконні дії державної виконавчої служби. Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він суперечить нормам процесуального і матеріального права.
Так, положення ст. 86 Закону "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) надає право стягувачу звернутися до суду з позовом у разі невиконання рішення суду. Відповідальність юридичної особи може застосовуватись як при неможливості виконання рішення внаслідок непроведення нею стягнення коштів з боржника, так і при утрудненні у зв'язку з цим його виконання. Наявність вини у невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК ( 1501-06 ).
Що ж до відшкодування моральної шкоди, то для застосування ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) закон не зобов'язує позивача попередньо оскаржувати дії державного виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка порушила питання про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ). За таких обставин суд повинен був вирішити спір по суті заявлених вимог залежно від їх доведеності відповідно до вимог ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ).
Оскільки зазначені порушення норм процесуального і матеріального права призвели до неправильного вирішення спору, судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ), рішення Прилуцького міського суду від 4 вересня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах Чернігівського обласного суду від 10 жовтня 2000 р. скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 2003 р.