СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
09.09.2003
(Витяг)
У вересні 2002 р. відкрите акціонерне товариство з газопостачання та газифікації "Київоблгаз" (далі - ВАТ) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про оскарження дій відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - Відділ ДВС) щодо винесення постанови від 18 липня 2002 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою позивача про примусове виконання визнаної претензії.
Господарський суд м. Києва ухвалою від 14 жовтня 2002 р. відмовив у прийнятті цієї позовної заяви на підставі п.1 ст. 62 ГПК ( 1798-12 ) як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 27 січня 2003 р. зазначену ухвалу скасував, посилаючись на статті 8, 121-2 ГПК ( 1798-12 ), а справу передав на розгляд Господарського суду м. Києва.
Вищий господарський суд України постановою від 15 квітня 2003 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2003 р. залишив без зміни.
14 серпня 2003 р. Верховний Суд України порушив провадження за касаційною скаргою Відділу ДВС, в якій ідеться про скасування постанови Вищого господарського суду України від 15 квітня 2003 р. На обгрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування норм процесуального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм права.
Проаналізувавши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Залишаючи без зміни постанову апеляційного суду, суд касаційної інстанції не звернув увагу на те, що скарги на відмову державних виконавців у відкритті виконавчого провадження за визнаними претензіями не підлягають розгляду в господарських судах України.
Статтею 121-2 ГПК ( 1798-12 ) передбачено право, зокрема, стягувача на оскарження дій чи бездіяльності органів і державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів. У розглядуваному ж випадку позивач оскаржував постанову державного виконавця про відмову в порушенні виконавчого провадження за визнаною претензією.
Відповідно до гл. 31-Г ЦПК ( 1502-06 ) учасники виконавчого провадження та особи, яких залучають до проведення виконавчих дій, оскаржують рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду загальної юрисдикції.
Посилання судів апеляційної та касаційної інстанцій на ч.5 ст. 8 ГПК ( 1798-12 ), якою встановлено, що коли у відповіді про визнання претензії не повідомляється про перерахування визнаної суми, то через 20 днів після її отримання така відповідь є підставою для примусового стягнення заборгованості державною виконавчою службою у порядку, встановленому Законом від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження", не може спростувати правильності висновку господарського суду першої інстанції про непідвідомчість господарському суду позову про оскарження стягувачем відмови у порушенні виконавчого провадження за визнаною претензією.
Таким чином, ухвала Господарського суду м. Києва від 14 жовтня 2002 р. про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п.1 ст. 62 ГПК ( 1798-12 ) як такої, що не підлягає розгляду в господарських судах України, є законною.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного Суду України касаційну скаргу Відділу ДВС задовольнила, постанову Вищого господарського суду України від 15 квітня 2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 січня 2003 р. скасувала, ухвалу Господарського суду м. Києва від 14 жовтня 2002 р. залишила без зміни.