ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
25.11.2003 Справа N 4210
Вищий господарський суд України, розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "І" на ухвалу господарського суду Житомирської області від 28 лютого 2003 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2003 року в справі N 4210 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "І" до відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції про визнання недійсною постанови від 7 лютого 2003 року державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Житомирської області від 28 лютого 2003 року "...", залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2003 року "...", в прийнятті позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "І" до відділу Державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції про визнання недійсною постанови від 7 лютого 2003 року державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 29 січня 2003 року господарського суду Житомирської області у справі N 11/2370 відмовлено на підставі пункту 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ).
Ухвала та постанова мотивовані тим, що зазначена постанова державного виконавця не є актом, який відповідно до статті 12 ГПК України ( 1798-12 ) підлягає визнанню недійсним у позовному провадженні господарського суду.
Судом апеляційної інстанції також зазначено, що з огляду на вимоги частини 5 статті 24 та статті 85 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) господарським процесуальним законом, зокрема статтею 121-2 ГПК України ( 1798-12 ), встановлено спеціальний порядок оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.
Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення судами двох інстанцій норм процесуального права, а саме статті 121-2 ГПК України ( 1798-12 ). На думку скаржника, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не підпадає під визначення дії органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.
Вказаною постановою відповідач зобов'язав позивача виконати наказ господарського суду, а не рішення господарського суду, встановив строк для добровільного виконання наказу господарського суду та фінансові санкції, що їх також не встановлено у рішенні суду, що застосовуватимуться в разі невиконання позивачем наказу у встановлений відповідачем строк. З огляду на це, скаржник вважає, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є офіційним документом, який, зокрема, породжує у боржника нові обов'язки, крім встановлених рішенням господарського суду, тому вказана постанова за своєю природою є актом ненормативного характеру, що підлягає визнанню недійсним на підставах, передбачених законом, у порядку позовного провадження відповідно до статті 12 ГПК України ( 1798-12 ).
Скаржник у своїй скарзі наводить й інші доводи, з яких, на його думку, оскаржувані судові акти підлягають скасуванню.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 ГПК України ( 1798-12 ) до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах про визнання недійсними актів на підставах, зазначених у законодавстві. Наведена норма носить загальний характер.
Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
З огляду на приписи статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) (у редакції до 28 серпня 2003 року) постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження - це юридичне оформлена сукупність дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду, які складаються з прийняття до виконання виконавчого документа і відкриття виконавчого провадження. Відповідно до частини 5 названої статті постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.
Колегія суддів погоджується з висновком двох судів про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу від 29 січня 2003 року господарського суду Житомирської області у справі N 11/2370 не є актом у розумінні статті 12 ГПК України ( 1798-12 ), оскільки в силу названої норми юридичним актом є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.
Залишаючи оскаржувані судові акти у даній справі без змін, колегія суддів зважає і на те, що відповідно до статті 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) та статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження можуть бути оскаржені у встановленому порядку згідно з вимогами закону.
Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 24, 26, 27, 32, 36, 37, 39 та ін. Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) та в порядку, визначеному статтею 85 цього Закону (в редакції до 28 серпня 2003 року).
Порядок оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів встановлений статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ), відповідно до якої зазначені дії не можуть оскаржуватися в порядку позовного провадження.
Оскільки скарга подається на дії (бездіяльність) державного виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення у конкретній справі, скарга розглядається в межах цієї справи. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала (частина 3 статті 121-2 ГПК України ( 1798-12 ).
За таких обставин суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про те, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження не є актом, який підлягає визнанню недійсним у позовному провадженні, і обгрунтовано відмовили у прийнятті позовної заяви у даній справі на підставі пункту 1 статті 62 ГПК України ( 1798-12 ).
Враховуючи викладене, та керуючись статтями 111-5, 117, 111 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "І" залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2003 року в справі N 4210 - без змін.