Користувачу надається право захисту об'єктів, що передані у користування, на рівні прав, визначених законодавством України щодо захисту прав власності. Користувач може вимагати повернення об'єктів, що передані у користування, з будь-якого чужого незаконного володіння, вимагати усунення перешкод з його використання і відшкодування збитків.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року N 3-рп/2002 ( v003p710-02 ) зазначено, що власність гарантує не лише права власників, а й зобов'язує, покладає на них певні обов'язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Враховуючи, що господарськими судами встановлений факт вчинення протиправних дій відповідачем, направлених на унеможливлення позивачем здійснювати своє право орендаря за договором оренди, термін дії якого не закінчився і який в установленому законом порядку достроково не припинений та не розірваний, суди підставно зобов'язали Товариство не чинити перешкоди Підприємству у користуванні спірним приміщенням.
Разом з тим, висновок суду апеляційної інстанції про відмову Підприємству у стягненні 24 307,61 грн. з Товариства є також обґрунтованим та відповідає нормам процесуального та матеріального права, які регулюють порядок застосування цивільно-майнової відповідальності у сфері господарських правовідносин.
Відповідно до статті 224 ГК України ( 436-15 ) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з абзацами 1-4 п. 1 ст. 225 ГК України ( 436-15 ) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При обрахуванні розміру збитків мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну вартість втраченого, можливість отримання грошових сум або ж інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.
Апеляційним господарським судом встановлено, що з наданого позивачем Аудиторського звіту не вбачається, що останній мав можливість отримати в зазначений ним період вказаний дохід, що б давало підстави вважати обґрунтованими доводи позивача про достовірний розмір упущеної вигоди, оскільки остання складається з врахуванням витрат на заробітну плату, витрат на сплату податків та обов'язкових платежів, інших матеріальних та прирівняних до них витрат.
Вказаний розрахунок позивачем не надано.
Позивач також не представив жодних доказів на підтвердження втрат нереалізованої продукції в зв'язку із неможливістю здійснення діяльності в орендованих приміщеннях, про які зазначав у своєму доповненні до позовної заяви, обґрунтовуючи розмір заявлених вимог. Водночас, сам факт не реалізації товару не тотожній поняттю втрати такого товару (знищення, зменшення його споживчих показників тощо), а тому не може бути збитками в розумінні ст. 224 ГК України ( 436-15 ), як не можуть вважатися збитками витрати, понесені позивачем на придбання спеціальних дозволів (ліцензій) на реалізацію товару.
Щодо стягнення з позивача його контрагентами в судовому порядку вартості одержаної та неоплаченої продукції з врахуванням штрафних санкцій із-за припинення діяльності в магазині-кафе, то позивач не подав жодних доказів, що такі суми санкцій ним були перераховані постачальникам, що не дає підстав вимагати їх відшкодування у даній справі.
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не довів (у розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) наявність та розмір збитків, в т.ч. упущеної вигоди, завданих відповідачем в зв'язку із порушенням прав позивача як користувача (орендаря за договором) орендованим майном; також не доведено період, протягом якого права позивача порушувалися, і причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача і збитками, а відтак апеляційний господарський суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права, дослідив всі обставини справи, пов'язані з нанесенням матеріальних збитків позивачу та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 2 березня 2007 року у справі N 18/23 залишити без змін, а касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія" та колективного підприємства "Сніжинка" - без задоволення.
Головуючий суддя О.Кот
Судді С.Владимиренко С.Шевчук