КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
20.10.2005
(Витяг)
У червні 2001 р. Я. звернувся до суду з позовом до С.О., С.К., С.А. про усунення перешкод у користуванні квартирою у м. Львові шляхом їх виселення.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що набув право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15 лютого 2001 р. із С.О. Згідно з умовами вказаного договору відповідачі до 15 травня 2001 р. повинні були звільнити квартиру від свого майна, виписатися з неї й оплатити комунальні послуги, проте вказані умови не виконали.
Під час розгляду справи С.О. звернулася до суду із зустрічним позовом до Я. про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири. Обґрунтовуючи свої вимоги, С.О. посилалася на те, що договір купівлі-продажу було укладено з метою приховати іншу угоду - договір застави. Договір купівлі-продажу вона уклала на прохання свого сина С.А., який є власником приватного підприємства "Сад" (далі - ПП), що мало кредитні зобов'язання перед "Укрсоцбанком". Я. надав ПП позику для погашення кредитного боргу підприємства. Вказану суму позики, яка разом з іншими витратами становила 12 тис. доларів США, С.А. зобов'язувався повернути до 15 травня 2001 р. З метою забезпечення повернення йому грошових коштів Я. запропонував переоформити на нього право власності на квартиру, що й було зроблено. При цьому грошей за квартиру вона не отримувала, оскільки вони були перераховані на рахунок ПП.
Любомльський районний суд Волинської області рішенням від 7 травня 2003 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 5 листопада 2003 р., у задоволенні позову Я. відмовив; зустрічний позов С.О. до Я. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири задовольнив.
На зазначені судові рішення до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга Я., в якій порушено питання про їх зміну по суті справи без передачі її на новий розгляд та міститься посилання на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги С.О., суди виходили з того, що договір купівлі-продажу спірної квартири є удаваною угодою, оскільки приховує іншу угоду - договір застави цієї квартири за договором позики, укладеним між С.А. та Я. на суму 12 тис. доларів США. У цьому договорі майновим поручителем виступила С.О. Тому спірна квартира згідно зі статтями 1, 20, 21 Закону від 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII ( 2654-12 ) "Про заставу" (далі - Закон) у разі неповернення боргу до 15 травня 2001 р. за письмовою розпискою від 15 лютого 2001 р. мала бути зворотно відчужена, чого зроблено не було.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені всупереч зібраним доказам, чим порушені норми процесуального права, та не відповідають нормам матеріального права.
Відповідно до ст. 58 ЦК ( 1540-06 ) 1963 р. удаваною є угода, що укладається сторонами з метою приховати іншу угоду, яку вони дійсно мали на увазі. Тобто обидві сторони при цьому діють свідомо для досягнення однієї мети - приховати іншу угоду, яку вони дійсно мали на увазі, а тому суд повинен установити, яку саме угоду сторони мали намір приховати, укладаючи договір купівлі-продажу.
Згідно зі ст. 1 Закону ( 2654-12 ) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань.
Суди встановили, що між С.О. та Я. ніяких зобов'язань як перед, так і після укладення договору купівлі-продажу спірної квартири не було і немає.
Посилання судів на розписку від 15 лютого 2001 р. як на підтвердження удаваної угоди не співвідносяться зі змістом цієї розписки.
Так, зі змісту зазначеної розписки вбачається, що Я. зобов'язався у випадку повернення йому грошей до 15 травня 2001 р. здійснити зворотне відчуження спірної квартири на користь С.А. Тобто не на користь продавця квартири - С.О., а на ім'я іншої особи - С.А.
Суди не перевірили зміст зобов'язання та не з'ясували, хто зі сторін його не виконав, а висновки судів, зроблені на підставі цієї розписки, не відповідають її змісту та фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 336 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Я. задовольнила: рішення Любомльського районного суду Волинської області від 7 травня 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 5 листопада 2003 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.