Передумови розроблення Цільової комплексної програми розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки
Футбол - складова частина культурного життя суспільства, яка сприяє збереженню і зміцненню здоров'я, розвитку фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини, організації змістовного дозвілля.
Як соціальне явище, футбол відображає стан суспільства. Нині футбол набув такої значущості, якої він не мав, мабуть, ніколи в історії людства. Футбол значною мірою впливає на всі сторони життя людей - їх трудову діяльність, суспільні відносини, сферу споживання, дозвілля, освіти тощо.
Водночас футбол сам зазнає величезного впливу, зумовленого соціальними явищами і умовами суспільного життя. Спорт, і футбол зокрема, не тільки залежить від усієї соціальної структури суспільства, а і сам активно впливає на його різні сторони і сфери - політику, економіку, культуру. Футбольні матчі виконують соціальну функцію, як фактор стабілізації. Це стосується передусім розв'язання проблеми стримання агресивності, з якою доводиться мати справу будь-якому суспільству. Футбол є барометром соціальної напруженості, вельми чутливим до якнайменшого її підвищення, тобто барометром соціального клімату суспільства. Природно, це не є призначенням футболу, а лише однією з його соціологічних характеристик.
Протягом останніх років сталися серйозні зміни як у суспільстві, так і у спорті, і у футболі зокрема. Йдеться не тільки про організаційні зміни (поява ПФЛ, ПФК, асоціацій тощо), а й зовсім новий підхід до його розвитку, і передусім, до фінансування. Це зумовлено іншим політико-економічним устроєм суспільного життя, в основі якого лежать нові форми власності. Ситуація, що склалася у країні, висунула на порядок денний коло питань: у чому полягає специфіка футболу як особливої форми життєдіяльності людей; які конкретно соціальні функції виконує футбол; наскільки це місце і соціальні функції відповідають гуманістичним ідеалам і цінностям тощо.
На початку 90-х років у зв'язку із зміною соціальної ролі футболу як популярного видовища розпочався його поступовий перехід від любительського до професіонального, який завершився створенням ПФЛ. Ці зміни не могли не позначитися на економіці футболу. Перехід на професіональну основу призвів до скорочення державних асигнувань на футбол і пошуку нових джерел його фінансування.
З цим прийшло усвідомлення, що футбол як видовище, дедалі більше підкоряється законам, за якими розвивається бізнес. Тим часом соціально-економічна обстановка, що склалася у країні, штовхає скоріше до недооцінки футболу як складового фактора, що справляє виховний вплив на всі верстви населення і особливо на молодь. Тенденції ослаблення інтересу молодих людей до занять фізичною культурою, зокрема футболом, на наш погляд, є однією з причин прогресування наркоманії, алкоголізму, проституції, зростання злочинності серед молоді. Залишаються незадоволеними біологічні потреби дітей, учнівської і студентської молоді у руховій активності. Внаслідок цього 80 відсотків дітей і підлітків мають відхилення у фізичному розвитку, 74 відсотки молодих людей - у стані здоров'я.
Значне зниження рівня життя, наслідки Чорнобильської катастрофи, порушення екологічної рівноваги, гіподинамія призвели до різкого погіршення фізичного розвитку людей і стану їх здоров'я. Спостерігається тенденція до зниження середньої тривалості життя, яка в Україні є значно нижчою, ніж у світі. Утричі збільшилася захворюваність на гіпертонію, у 2,4 раза - на стенокардію, на 30 відсотків - на інфаркт міокарду. Постає питання: а чи не дуже легковажно ставимося ми до футболу, вважаючи його лише засобом розваги? Із середовища популярних футболістів молодь обирає зразки для наслідування. За рівнем благополуччя і класності футбольної команди судять про якість управління суспільно важливими процесами на місцях. На вищому спортивному рівні футбольні поєдинки працюють на престиж націй і держав. Все це свідчить про те, що футбол повинен бути одним з основних об'єктів державної політики як фактор виховання молоді і оздоровлення всіх верств населення країни і як фактор зростання міжнародного авторитету України. Вкладаючи гроші у футбол, держава виявить турботу не тільки про виховання футбольної зміни, а і створить умови для виведення дітей і підлітків з вулиці (підвалів, підворіть тощо). Замість сигарет, алкоголю і наркотиків вони візьмуться за м'яч, підуть на спортивний майданчик - у найбільш доступні місця для занять фізичною культурою і спортом. З'явиться надія на здоров'я майбутніх поколінь. То чи можна зіставити витрати фінансові, моральні, часові, пов'язані з перевихованням тих, хто вже поринув у "чарівності" легкого життя, з витратами на організацію фізкультурно-оздоровчих занять? Крім того, специфіка занять футболом унікальна своєю універсальністю. У ході занять прищеплюється дух колективізму. Заняття футболом комплексно впливають на розвиток фізіологічних можливостей організму і фізичних здібностей. Навіть початковий рівень занять футболом закладає базу для занять іншими видами спорту.
Державна політика підтримки футболу повинна спрямовуватися: на реалізацію програми розвитку футболу в країні; вияв повсюдної уваги до дитячо-юнацького футболу; на державне стимулювання розвитку футболу за допомогою пільгової податкової політики, пільгового фінансування і кредитування; на забезпечення функціонування жорсткої системи контролю і оцінки всієї системи футболу.
Оскільки участь держави у регулюванні системи футболу незначна, дуже погіршилися кількісні та якісні показники, а саме: за станом на 1991 рік кількість осіб, що займаються футболом у дорослих командах (включаючи команди майстрів), становила 250 тис. чол., за станом на 1 жовтня 1996 р. - близько 125 тис. чол.; кількість юних футболістів у 1991 році досягала 217 тис., а у 1996 році - 92 260.
Особливу стурбованість викликає нинішній стан матеріально-технічної бази. Намітилася тенденція різкого зменшення кількості футбольних полів. У 1991 році в Україні налічувалося 19640 полів, у 1996 році - тільки 6816. Не налагоджено виробництво вітчизняного спортивного обладнання, інвентаря та екіпіровки.
Під загрозою руйнування перебуває досить ефективна в минулому система підготовки кваліфікованих футболістів. Швидкими темпами зменшується кількість спеціалізованих шкіл: у 1991 році їх було 912, у 1996 - 623. Практично всі школи ледь животіють через відсутність коштів на їх утримання. Значно скоротилася кількість національних змагань і навчально-тренувальних зборів. Висококваліфіковані фахівці і футболісти переходять в інші сфери діяльності, виїжджають на роботу за кордон. Так, у 1991 році працювало 9879 тренерів, у 1996 році - 4089, і кількість їх продовжує зменшуватися. Основна причина відпливу кадрів криється у відсутності престижу професіональної діяльності тренера, особливо у дитячо-юнацькому футболі.
Незадовільно розвивається сільський футбол. Причини полягають насамперед у відсутності матеріально-технічної бази. На 53 села припадає один стадіон, на 25 сіл - один спортивний зал, 60 відсотків сіл взагалі не мають спортивних споруд. Як наслідок, тільки троє дітей із ста мають можливість займатися у ДЮСШ. Криза в українському футболі сьогодні посилює його відставання на світовому рівні. Залишити футбол віч-на-віч з його проблемами - означає втратити цілу галузь, яка ще п'ять років тому прославляла Україну, і приректи значну частину підростаючого покоління на відставання у фізичному розвитку і погіршення здоров'я, а отже, на неповноцінне майбутнє.
Аналіз кризових тенденцій у нинішньому футбольному господарстві дав змогу визначити проблеми, на розв'язання яких і спрямована Цільова комплексна програма розвитку футболу в Україні на 1997-2002 роки.