Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
{Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1871-IX від 05.11.2021 }
{Частину другу статті 2 виключено на підставі Закону № 1871-IX від 05.11.2021 }
Відсутність реєстрації місця проживання не є само по собі доказом того, що особа не проживала зі спадкодавцем; відповідно до закону свобода пересування та вибір місця проживання не можуть бути підставою для обмеження прав, отже факт проживання може бути доведений іншими належними доказами.
Правовідносини: доведення факту спільного проживання при спадкуванні — значення реєстрації місця проживання як доказу
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. З огляду на положення наведеної норми Закону Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що відсутність реєстрації місця проживання відповідача за останнім місцем проживання спадкодавця є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не …
Відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним доказом того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини; факт постійного проживання може бути встановлений іншими належними і допустимими доказами та оцінений судом.
Правовідносини: спадкові відносини; встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини
Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.…
Для застосування положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України необхідно встановити фактичне місце проживання спадкодавця і спадкоємця; реєстрація місця проживання сама по собі не є вирішальною щодо постійного проживання і може бути спростована належними та допустимими доказами.
Правовідносини: спадкові правовідносини — встановлення факту прийняття спадщини (фактичне співмешкання як підстава для презумпції прийняття)
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до я…
Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця сама по собі не є доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини; факт прийняття спадщини шляхом постійного проживання має підтверджуватись іншими належними і допустимими доказами, які підлягають оцінці суду.
Правовідносини: спори про прийняття спадщини (визначення факту фактичного спільного постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем)
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця є підтвердженням того, що спадкоємець ОСОБА_2 не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3, яка була її матір`ю, на час відкриття спадщини. Апеляційний суд не дав належної оцінки довідці (а. с. 13) про проживання ОСОБА_3 в період з вересня 2012 року по жовтень 2014 року за адресою: АДРЕСА_1 та свідоцтву про смерть (а. с.…
Державна реєстрація місця проживання сама по собі не є беззаперечним доказом фактичного постійного проживання на момент смерті спадкодавця, якщо вона спростовується належними та допустимими доказами.
Правовідносини: Доказове значення реєстрації місця проживання у спорах про фактичне проживання та застосування презумпції прийняття спадщини.
Таким чином, державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті матері за адресою реєстрації, оскільки документально спростована належними та допустимими доказами, якими є зазначені вище довідки органу місцевого самоврядування.
Відсутність реєстрації місця проживання за адресою спадкодавця сама по собі не може вважатися доказом відсутності спільного фактичного проживання: така відсутність не є абсолютним підтвердженням, якщо інші належні і допустимі докази підтверджують фактичне проживання.
Правовідносини: спадкування; оцінка доказів постійного проживання
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом (постанова Верховного Суду від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17).