Як зазначено у статті 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 10 лютого 2000 року по справі N 6/95 визнано недійсним договір купівлі-продажу акцій від 30 вересня 1998 року, укладений між закритим акціонерним товариством "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс" та Фондом майна Автономної республіки Крим і останній зобов'язаний повернути закритому акціонерному товариству "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс" кошти, які він одержав згідно з договором. Виходячи з цього у відповідача виникло зобов'язання повернути грошові кошти, отримані за недійсним правочином.
Таким чином, вказівка Вищого господарського суду України стосовно застосування до спірних правовідносин положень статей 1166 та 1173 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) є необґрунтованою, оскільки зобов'язання щодо відшкодування інфляційних втрат та сплати 3% річних виникло не з факту заподіяння шкоди, а з факту визнання рішенням суду договору не дійсним і застосування до сторін встановлених актами цивільного законодавства правових наслідків недійсності договору.
Діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Не спростовано Вищим господарським судом України і висновок судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення витрат в сумі 12000 грн. на користь позивача в рахунок оплати послуг адвоката. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій особа, що представляла позивача має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю, з нею укладалась угода на надання юридичної допомоги і вона приймала участь в чотирьох судових засіданнях.
За таких обставин, незаконна постанова касаційного суду підлягає скасуванню, а постанова суду апеляційної інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Агрокомплекс" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2005 року у справі N 2-4/11319-2004 року - скасувати.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2005 року залишити в силі.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.