ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
28.01.2003 Справа N 12269
Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів у складі: <...>, розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" на постанову Вищого господарського суду України від 06.11.2002 р. у справі за позовом Акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" до Херсонського обласного дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення 11548057,30 грн., ВСТАНОВИВ:
10 червня 2002 р. АКАБ "Україна" звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонського обласного ДП ДАК "Хліб України" про стягнення заборгованості за векселями, виданими відповідачем.
Ухвалою господарського суду Херсонської області від 14.06.2002 р. позовну заяву повернуто без розгляду на підставі п. 4 ст. 63 ГПК України ( 1798-12 ), з посиланням на те, що до позовної заяви не додано доказів сплати державного мита у встановленому порядку.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.04.2002 р. апеляційна скарга АКАБ "Україна" повернута без розгляду на тих самих підставах.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2002 р. залишено без змін ухвалу господарського суду Херсонської області від 14.06.2002 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2002 р.
03.01.2002 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою АКАБ "Україна" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2002 р. Скарга мотивується виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників АКАБ "Україна" Дмитраша О.З. та Олексійчук О.П., які висловились на підтримку касаційної скарги, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Залишаючи без змін ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив з того, що позивач в порушення положень Указу Президента України "Про Державне казначейство" ( 335/95 ) від 27.04.95 р. та встановленого Державним казначейством України порядку сплати державного мита під час подання позовної заяви та апеляційної скарги сплачував державне мито за місцем знаходження платника, а не за місцем знаходження господарських судів.
Проте з такими висновками погодитись не можна на таких підставах.
Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Згідно зі ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" від 21.01.93 р. N 7-93 ( 7-93 ) державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, а також за дії, пов'язані з одержанням охоронних документів (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності, і за дії, пов'язані з підтриманням чинності патентів на сорти рослин, та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, яке зараховується до Державного бюджету України.
Таким чином, законом закріплено, що державне мито сплачується до Державного бюджету України, незалежно від місця знаходження господарського суду та платника.
Довідками відділення Державного казначейства у Шевченківському районі м. Києва від 17.05.2002 р. N 01-14/1512 та від 10.07.2002 р. N 01-14/1887 підтверджено надходження коштів до Державного бюджету України за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги.
Отже, приймаючи постанову про залишення без змін ухвал судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України порушив право позивача на звернення до суду по захист порушених інтересів, передбачених ст. 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
За таких обставин, постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 111-17, 111-18, 111-19, 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу АКАБ "Україна" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 6 листопада 2002 р., ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.07.2002 р. та ухвалу господарського суду Херсонської області від 14.06.2002 р. скасувати, а справу передати на розгляд по суті до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.