ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.02.2005 Справа N 30/206
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Ходаківської І.П.
суддів: Савенко Г.В., Яценко О.В.
розглянувши касаційне подання Прокуратури Дніпропетровської області
на постанову від 30.08.04 Дніпропетровського апеляційного господарського суду
у справі N 30/206 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Орлівщинської сільської ради
до Позашкільного навчально-виховного закладу "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір"
про стягнення заборгованості по орендній платі за землю
за участю представників сторін:
Генеральної прокуратури України Савицька О.В.
позивача: не з'явились
відповідача: не з'явились
В зв'язку з відрядженням судді Першикова Є.В. справа розглядається колегією суддів у складі: головуючий Ходаківська І.П., судді: Савенко Г.В., Яценко О.В.
За згодою сторони відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні від 24.02.05 були оголошені лише вступна та резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.) від 05.07.04 позов задоволено, визнано недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки від 25.11.99, укладений між Орлівщинською сільською радою та Позашкільного навчально-виховного закладу "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір", стягнуто з відповідача заборгованість по орендній платі в сумі 142474,29 грн. Рішення мотивовано обгрунтованістю позовних вимог.
Постановою колегії суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі: головуючого Шуби І.К., суддів: Чимбар Л.О., Голяшкіна О.В. від 30.08.04 рішення місцевого господарського суду скасовано, визнано недійсним з моменту його укладення договір оренди земельної ділянки, укладений між Орлівщинською сільською радою та Позашкільного навчально-виховного закладу "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір", відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по орендній платі.
Прокуратура Дніпропетровської області звернулась до Вищого господарського суду України із касаційним поданням на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, вважаючи, що дана постанова прийнята внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а тому просить постанову апеляційного господарського судускасувати, рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши касаційне подання Прокуратури Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність застосування норм матеріального і процесуального відзначає наступне:
Господарським судом при розгляді справи встановлено, що 29 липня 1999 року Новомосковською районною радою прийнято рішення N 8-13/XXIII "Про надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування (на умовах оренди) під дитячий оздоровчий табір. Пунктом 1 цього рішення передбачено відвести у тимчасове користування позашкільному навчально-виховному закладу "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір", під дитячий оздоровчий табір площею 10,0 га, а пунктом 2 доручено голові Орлівщанської сільської ради укласти з відповідачем угоду на тимчасове користування землею (на умовах оренди).
25 листопада 1999 року між Орлівщанською сільською радою народних депутатів с. Орлівщина Новомосковського району Дніпропетровської області та позашкільним навчально-виховним закладом "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір", м. Дніпропетровськ укладено договір оренди земельної ділянки.
Згідно договору оренди земельна ділянка площею 10,0 га передається в оренду з метою несільськогосподарського використання для обслуговування дитячого оздоровчого табору.
Заступник прокурора звернувся з позовм про стягнення заборгованості по орендній платі на підставі договору в розмірі 142474,29 грн. за період з 01.02.2001 року по 01.02.2004 року.
Господарським судом при розгляді справи було встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у вигляді грошової плати у гривнях в розмірі 39971,70 грн за один рік (п.2.3 Договору).
Розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках, передбачених пунктом 2.3 договору, в тому числі у разі збільшення розмірів ставки земельного податку. Періодичність внесення орендної плати - два рази на рік рівними частинами. Розрахунки закінчуються на пізніше 30 червня і 31 грудня.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України "Про плату за землю" ( 2535-12 ), Законом України "Про оренду землі" ( 161-14 ), Земельним кодексом України ( 2768-14 ) та іншими нормативними актами.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Оскільки предметом розгляду справи є стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за землю, а орендна плата може бути стягнена за угодою, яка відповідає вимогам законодавства, суд правомірно зазначив про необхідність оцінити укладену сторонами угоду на предмет її відповідності вимогам закону.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) договір оренди земельної ділянки посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням.
Згідно п.8 договору оренди земельної ділянки договір набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації в Орлівщанській сільській раді.
Господарським судом при розгляді справи було встановлено, що договір не містить реєстраційного номеру та не посвідчений нотаріально, проти чого не заперечував і позивач. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2004 року позивача було зобов'язано надати докази проведення реєстрації договору оренди земельної ділянки. Однак на підтвердження реєстрації договору оренди земельної ділянки позивач надав рішення виконкому Орлівщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області N 41 від 15.05.2000 року "Про реєстрацію договорів оренди землі". Зазначеним рішенням передбачалось зареєструвати договір оренди землі для користування за цільовим призначенням позашкільному навчально-виховному закладу "Дитячо-молодіжний оздоровчий табір" терміном на 10 років без номера від 25.11.1999 року.
Відповідно до статті 47 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього кодексу.
Як договором так і статтею 13 Закону України "Про оренду землі" ( 161-14 ) передбачено посвідчення договору оренди земельної ділянки нотаріально.
Таким чином, судом встановлено, що укладений договір всупереч вимогам статті 13 Закону України "Про оренду землі" і ст. 47 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) нотаріально не посвідчений. В силу п.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Господарський суд зазначив, що невикористання цього права у даному конкретному випадку призведе до прийняття неправильного рішення. За таких обставин, суд обгрунтовано дійшов до висновку про необхідність у порядку статті 47, 48 ЦК УРСР визнати недійсним договір оренди від 25.11.1999 року.
За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення (частина перша статті 59 Цивільного кодексу ( 1540-06 ). Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд зазначає у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє (частина друга статті 59 Цивільного кодексу).
Господарським судом також було встановлено, що фактично використовуючи надану в оренду земельну ділянку, орендну плату за спірний період не сплачував. Таким чином, господарський суд правомірно зазначив про задоволення позову про стягнення заборгованості по рендній платі.
Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного господарського суду виключно на предмет правильності застосування згаданими господарськими судами норм матеріального і процесуального права, тобто, в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишено без змін, а постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів Вищого Господарського суду України, ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання Прокуратури Дніпропетровської області задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.04 у справі N 30/206 скасувати, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.04 у справі N 30/206 залишити без змін.