ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 4/1351-2/112
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квік" на рішення господарського суду Львівської області від 22.12.2003 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 року у справі N 4/1351-2/112 за позовом Колективного підприємства "Старий мур" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квік" про стягнення суми, УСТАНОВИВ:
У травні 2003 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 491 407 грн. основного боргу, 3 931 грн. інфляційних, 34 610 грн. штрафу, 7 606 грн., посилаючись на неналежне виконання останнім умов договору підряду N 3/2002 від 11.02.2002 року з оплати за виконані роботи.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції позивач уточнював позовні вимоги і просив стягнути з відповідача 384 491 грн. основного боргу, 3 079 грн. інфляційних сум, 29 042,2 грн. пені та 14 361,7 грн. річних, всього 430 974,80 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.12.2003 року позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 384 491 грн. основного боргу, 14 361,7 грн. 3% річних, в решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено, стягнуто з відповідача на користь позивача борг у сумі 374 491 грн., 13 972,26 грн. 3% річних, 21 939,23 грн. інфляційних, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з нього на користь позивача борг в сумі 83 084,40 грн., а в решті позову відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам чинного законодавства, і просить залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено контракт N 3/2002 від 11.02.2002 року на виконання робіт по реконструкції виставкового комплексу у відповідності з вимогами проектно-кошторисної документації в м. Львові, по вул. Городоцькій, 367 у відповідності з вимогами проектно-кошторисної документації, що затверджена в установленому порядку, згідно будівельних норм і правил в максимально стислі терміни з мінімальними витратами, на загальну вартість 479,165 тис.грн.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних сум пені та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за зазначеним договором з оплати.
Відповідно до ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк та у відповідності до вказівок закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Судом першої інстанції встановлено, що на час вирішення спору відповідач не виконав свої зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором і має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наявними в справі матеріалами.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, прийшов до правильного висновку про невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за спірним договором.
У той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що сума заборгованості становить 374 491,2 грн., і це обґрунтовується наведеними ним доводами та матеріалами справи.
Тому, суд апеляційної інстанції правомірно змінив рішення місцевого господарського суду, стягнувши зазначену суму боргу, інфляційні та річні з цієї суми, обґрунтовано і правильно застосувавши до спірних правовідносин ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин, прийнята у справі постанова апеляційного суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Квік" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2004 року - без змін.