ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
24.06.2003
Верховний Суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комбінату на постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2003 року у справі за позовом Підприємства до Комбінату про стягнення суми, ВСТАНОВИВ:
У грудні 2000 року Підприємство звернулося з позовом до Комбінату про стягнення суми. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач вчасно не перерахував суму боргу, що виникла внаслідок виконання договору про постачання природного газу від 26 травня 1998 року та підлягала стягненню за рішенням арбітражного суду Запорізької області від 16 грудня 1998 року, тому позивач просить стягнути збитки у вигляді суми курсової різниці та пеню за час прострочення.
Комбінат позовні вимоги не визнав на тих підставах, що стягнення заборгованості за вказаний позивачем період вже було розглянуто арбітражним судом та вимоги Підприємства були задоволені, окрім того, на виконання рішення суду сторони уклали угоду про взаєморозрахунки від 30 серпня 1999 року, згідно з якою погашення стягнутої судом заборгованості проводилося шляхом видачі векселів, що й було зроблено.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від 12 лютого 2001 року, залишеним без змін постановою цього ж суду від 21 травня 2001 року та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2001 року, в позові відмовлено на тих підставах, що сторони погодили порядок та строки погашення заборгованості, про що уклали угоду від 30 серпня 1999 року, чим змінили умови договору від 26 травня 1998 року.
Постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2002 року всі зазначені судові рішення скасовано, а справу передано на новий судовий розгляд.
У процесі розгляду справи було здійснено заміну позивача, оскільки наказом НАК створено її дочірнє підприємство "Ч", яке є правонаступником підприємства.
Заявою від 16 серпня 2002 року позивач зменшив позовні вимоги та відмовився від стягнення пені.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22 жовтня 2002 року позов задоволено частково з тих мотивів, що угода про взаєморозрахунки від 30 серпня 1999 року була укладена сторонами на стадії виконання судового рішення та за своєю суттю є мировою угодою, яка повинна бути затверджена судом, чого зроблено не було. Таким чином, заміни одного зобов'язання іншим не відбулося. Окрім того, оскільки кредитор навмисно сприяв збільшенню збитків, судом було зменшено розмір збитків від курсової різниці, що підлягали стягненню.
Постановою Вищого господарського суду України від 22 квітня 2003 року залишено без змін постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2003 року, якою рішення господарського суду від 22 жовтня 2002 року змінено. Судові рішення мотивовані тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що кредитор навмисно сприяв збільшенню збитків, та зменшив розмір збитків.
Ухвалою від 5 червня 2003 року Верховним Судом України за касаційною скаргою комбінату порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2003 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та рішення, які приймалися судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до статті 41 ЦК УРСР ( 1540-06 ) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
26 травня 1998 року сторони уклали договір про постачання природного газу, стягнення заборгованості за яким проводилося згідно з рішенням арбітражного суду Запорізької області від 16 грудня 1998 року. З метою проведення розрахунків позивач та відповідач уклали угоду про взаєморозрахунки від 30 серпня 1999 року, згідно з якою комбінат зобов'язувався в рахунок погашення заборгованості емітувати на користь позивача перевідні векселі, за якими розрахунок здійснюється за участю ЗАТ "І" та ЗАТ "Б".
Таким чином, неправильним є висновок господарського суду Запорізької області, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій про те, що зазначена угода є мировою, оскільки згідно зі статтею 78 ГПК ( 1798-12 ), мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.
За таких обставин Арбітражний суд Запорізької області дійшов обгрунтованих висновків про те, що сторони угодою від 30 серпня 1999 року визначили інший порядок та умови проведення розрахунків, ніж той, що був передбачений договором від 26 травня 1998 року, та зобов'язання відповідача за договором про постачання природного газу припинилося на підставі статті 220 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Відповідно до статті 216 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Передача векселів була проведена відповідачем в обумовлені угодою від 30 серпня 1999 року строки.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" ( 2374-14 ) у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Оскільки акцептантом та платником за векселями є ЗАТ "І", до того ж, відповідач згідно з пунктом 5 угоди від 30 серпня 1999 року здійснює з ним розрахунок за спожитий газ, то правові підстави для покладання на комбінат відповідальності за несвоєчасне перерахування коштів за векселями відсутні.
За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 24 травня 2002 року, рішення господарського суду Запорізької області від 22 жовтня 2002 року, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2003 року та постанова Вищого господарського суду України від 22 квітня 2003 року підлягають скасуванню, а постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2001 року - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 ГПК ( 1798-12 ), Верховний Суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 24 травня 2002 року, рішення господарського суду Запорізької області від 22 жовтня 2002 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2003 року та постанову Вищого господарського суду України від 22 квітня 2003 року - скасувати, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 грудня 2001 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.