ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 14/82
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючий), Вовка І.В., Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Віра-1" на рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2004 р. у справі за позовом Селянського (фермерського) господарства "Віра-1" до ТОВ "Перемога" про стягнення сум
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд УСТАНОВИВ:
У березні 2004 р. Селянське (фермерське) господарство "Віра-1" (далі СФГ "Віра-1") пред'явило в господарському суді позов до ТОВ "Перемога" (правонаступник Агрофірми "Чиста криниця") про стягнення 20123,91 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором про співпрацю та спільну діяльність від 01.09.2000 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.04.2004 р. (суддя Іваницький О.Т.) у задоволенні позовних вимог було відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення Полтавського апеляційного господарського суду від 22.04.2004 р. і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" (із змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевірити обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив як з підстав недоведеності заявлених вимог, так і у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, але при цьому не врахував, що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, постановляється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.
Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (діяв на момент виникнення спірних правовідносин) постановляє рішення, яким відмовляє у позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причин пропуску цього строку поважними, порушене право має бути захищене.
При цьому суд помилково початок перебігу строку позовної давності ототожнив з датою спливу укладеного договору, не з'ясувавши при цьому належним чином питання про те, чи був договором, який позивач поклав в основу позову, визначено строк проведення відповідачем розрахунків за виконані позивачем роботи.
З'ясування вказаного питання має суттєве значення, щодо дотримання позивачем строку позовної давності, так як відповідно до ст. 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) якщо строк виконання зобов'язання не встановлені або визначені моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.
Не врахував суд і те, що положення ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ), в разі доведеності вимог за основним боргом, щодо заявлених 3% річних і інфляційних сум до стягнення, застосовується судом незалежно від того, чи обумовлювалось це укладеним договором. Водночас, не досліджено судом ретельно і питання щодо правової природи укладеного сторонами договору, зокрема, з огляду посилань з цього приводу позивача, як і на відповідність дійсності, зазначеної у договорі дати спливу його дії.
Отже судом у порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) не з'ясовано дійсні обставини справи, що впливає на правильність застосування норм матеріального права, а тому ухвалене рішення суду визнати законним і обґрунтованим не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, з'ясувати дійсні обставини справи, і в залежності від встановленого та вимог закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Віра-1" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2004 р. скасувати і справу передати на новий розгляд до цього ж суду, в іншому складі суду.