1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;
2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкоду визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
6) наявності інших підстав, встановлених законом.
Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Відповідно до п. 2.1.1 укладеного між сторонами договору страхування автомобіля не визнаються страховим випадком і, відповідно, не підлягають страховому відшкодуванню збитки по подіях, які відбулися внаслідок вчинення страхувальником будь-якого визнаного судом закінченого або незакінченого суспільно небезпечного винного діяння з використанням застрахованого транспортного засобу.
Судом правильно встановлено, що між позивачем та відповідачем 16 грудня 2004 року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, яким встановлено право позивача отримати та обов'язок відповідача виплатити страхове відшкодування при настанні страхового випадку.
Також судом встановлено, що позивач Особа 1 в період дії договору страхування 1 червня 2005 року, керуючи застрахованим автомобілем, внаслідок порушення Правил дорожнього руху ( 1306-2001-п ) зіткнувся з іншим автомобілем, в результаті чого його автомобіль зазнав технічних ушкоджень. По даному факту було порушено кримінальну справу, в процесі розслідування якої Особі 1 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК ( 2341-14 ), однак у подальшому кримінальну справу було закрито судом на підставі акта амністії (а. 112 кримінальної справи).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що п. 2.1.1 договору страхування суперечить закону, до того ж винність діяння не встановлена вироком суду. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Однак погодитися з таким висновком не можна, оскільки п. 2.1.1 договору страхування передбачено додаткову, крім встановлених законом, підставу відмови страховика у виплаті страхового відшкодування. Ця підстава не суперечить закону. Страхувальник Особа 1 погодився з такою умовою договору, підписавши його. Винність страхувальника у вчиненні ДТП з необережності встановлена судом і ним не оспорюється.
Таким чином, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК ( 1618-15 ) є підставою для скасування оскаржених судових рішень та ухвалення нового про відмову в позові.
Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 336, ст. 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК ( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ВИРІШИЛА:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "У." задовольнити.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 09.11.2005 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 15.02.2006 скасувати та ухвалити нове рішення.
У позові Особи 1 до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "У." про стягнення страхового відшкодування відмовити за його безпідставністю.
Стягнути з Особи 1 1700 гривень судового збору в дохід держави.
Рішення оскарженню не підлягає.