СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
26.08.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Ш-ка Г.А. до страхової компанії "О." (далі - страхова компанія) про стягнення страхової компенсації та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою страхової компанії "О." на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2002 та ухвалу судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 05.02.2003, ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2002 року Ш-ко Г.А. звернувся з позовом до страхової компанії "О." (далі - страхова компанія) про стягнення страхової компенсації та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що належний йому автомобіль "Міцубісі-Паджеро", застрахований в страховій компанії, у серпні 1999 року був угнаний і пошкоджений, однак відповідач відмовляється виплачувати страхову компенсацію.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2002, залишеним без зміни ухвалою судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 05.02.2003, позов задоволено частково. Постановлено стягнути зі страхової компанії на користь Ш-ка Г.А. 106183 грн. В решті позову відмовлено.
В касаційній скарзі страхова компанія просить скасувати ухвалені в справі рішення з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору страхування позивач не був ознайомлений страхувальником з Правилами добровільного страхування транспортних засобів ( v19-1287-97 ) у страховій компанії, а та обставина, що на момент настання страхового випадку транспортний засіб знаходився у третьої особи, не знаходиться у причинному зв'язку з настанням страхового випадку. Суд визнав несуттєвою обставиною несвоєчасне повідомлення страхувальника про настання страхового випадку. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції, залишаючи без зміни рішення суду першої інстанції.
Між тим, до зазначених висновків суди першої та апеляційної інстанції прийшли допустивши порушення норм процесуального права, неправильно застосувавши при цьому норми матеріального права.
Зокрема, судом встановлено, що страхування транспортних засобів у страховій компанії проводиться згідно з Правилами добровільного страхування транспортних засобів ( v19-1287-97 ), затвердженими Держкомстрахнаглядом України відповідно до ст. 16 Закону "Про страхування" ( 85/96-ВР ).
При цьому не враховано, що п. 7.2 зазначених Правил ( v19-1287-97 ) та ст. 26 Закону "Про страхування" ( 85/96-ВР ) передбачено право страховика відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування при несвоєчасному повідомленні без поважних причин страхувальником про настання страхового випадку.
Частиною другою ст. 26 Закону "Про страхування" ( 85/96-ВР ) визначено, що умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить законодавству України.
Пунктом 9.15 Правил ( v19-1287-97 ) передбачено, що страхове відшкодування не виплачується, якщо страховий випадок відбувся при умові, коли транспортним засобом керувала довірена особа, яка не є членом сім'ї страхувальника, а додатковий платіж за використання транспортного засобу такою особою сплачено не було.
Посилаючись на те, що перебування застрахованого транспортного засобу на момент настання страхового випадку у довіреної особи не знаходиться у причинному зв'язку з настанням страхового випадку, суд, всупереч вимогам ст.ст. 15, 15-1 ЦПК ( 1501-06 ), не перевірив усі надані відповідачем докази та не дав їм правової оцінки.
Так, вироком суду в кримінальній справі по факту угону автомобіля на підставі показів свідків та засуджених встановлено, що в переддень угону автомобілем користувався Є-в Е.В., який мав доручення Ш-ка Г.А. В день угону позивач скористався автомобілем сам і знову залишив його у довіреної особи. Користувалися автомобілем і інші особи. Недбале відношення довіреної особи до питання збереження автомобіля сприяло тому, що його знайомий А-н М.С., маючи вільний доступ, взяв в приміщенні офісу ключі від автомобіля та виїхав з території двору.
Вирішуючи спір, суд не перевірив обгрунтованість доводів відповідача і не врахував, що перебування автомобіля у довіреної особи збільшує страховий ризик як щодо імовірності ДТП, так і щодо імовірності угону, однак позивач Ш-ко Г.А. в заяві про добровільне страхування не зазначив про використання автомобіля довіреною особою і при отриманні страхового свідоцтва, всупереч п. 8.11 Правил ( v19-1287-97 ), додатковий платіж не сплатив.
Судом не з'ясовано, чи попереджав позивач свою довірену особу про те, що автомобіль застраховано, та про заходи, яких потрібно вжити при настанні страхового випадку; чи вжив Є-в Е.В. після передачі йому автомобіля заходи по попередженню можливого угону.
Не грунтується на доказах висновок суду щодо неознайомлення позивача з правилами страхування, оскільки у довідці про застрахований транспортний засіб прямо перед його підписом зазначено, що він ознайомлений з правилами.
Судом першої інстанції допущено також порушення вимог ст. 194 ЦПК ( 1502-06 ), про що свідчить зміст протоколу судового засідання, внаслідок чого представник відповідача не мав можливості виступити у дебатах і обґрунтувати свою правову позицію та спростувати доводи протилежної сторони.
За наведених обставин всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 342 ЦПК ( 1503-06 ), Судова палата УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу страхової компанії "О." задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.11.2002 та ухвалу судової палати в цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 05.02.2003 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Ухвала оскарженню не підлягає.