ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.2007 Справа N 2/228-06
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Глос О.І.
суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДП ТД "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд груп Єл.Єл.Сі"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р.
у справі N 2/228-06
господарського суду Херсонської області
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області
до ДП ТД "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд груп Єл.Єл.Сі"
про стягнення 21 832,30 грн. неустойки (пені)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 28.09.2006 р. у справі N 2/228-06 (суддя Скобєлкіна С.В.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. (судді: Мірошниченко М.В., Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.), позов задоволено повністю: стягнуто з Дочірнього підприємства "Торговий дім "Херсон" компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд Груп Ел.Ел.Сі" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області 21 832,30 грн. пені за несвоєчасне повернення майна до державної власності; в доход державного бюджету - 218,32 грн. державного мита; на користь ДП "Судовий інформаційний центр" - 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі ДП ТД "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд груп Єл.Єл.Сі" просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 28.09.2006 р., постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі N 2/228-06 та відмовити в позові Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Херсонській області про стягнення 21 832,30 грн., посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), оскільки: по-перше, вина відповідача у затриманні процесу передачі майна відсутня у зв'язку з ухиленням керівництва Генічеського солезаводу від проведення інвентаризації; по-друге, позивач видав наказ від 12.04.2006 р. N 127, яким було продовжено строк повернення орендованого майна до 20.06.2006 р.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 06.06.2007 р. N 02-12.2/118 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого - судді Глос О.І., суддів: Бакуліної С.В., Кривди Д.С.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
26.07.2004 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (орендодавець) та Дочірнім підприємством "Дніпровська фінансово-інвестиційна компанія" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд Груп Ел.Ел.Сі", правонаступником якої є відповідач (орендар), було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства "Генічеський солезавод", розташованого за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Приозерне.
За актом прийому-передачі від 26.07.2004 р. позивач передав в оренду відповідачу, а останній прийняв у користування майно цілісного майнового комплексу.
Відповідно до п. 10.6 договору оренди, дія договору припиняється, в т.ч. за рішенням господарського суду.
Оскільки відповідач не виконував належним чином умови договору щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів, а також щодо страхування майна та сплати заборгованості підприємства перед Пенсійним фондом України, рішенням господарського суду Херсонської області від 04.05.2005 р. у справі N 4/103-пд-05 було розірвано договір оренди від 26.07.2004 р. та договір купівлі-продажу оборотних матеріальних засобів та запасів від 26.07.2004 р., укладений між сторонами. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 17.08.2005 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2005 р., рішення господарського суду Херсонської області від 04.05.2005 р. у справі N 4/103-пд-05 залишено без змін в частині розірвання договору оренди від 26.07.2004 р. та договору купівлі-продажу активів від 26.07.2004 р. та зобов'язання відповідача повернути майно, отримане за договором оренди, до державної власності.
У зв'язку з тим, що відповідач після розірвання договору оренди від 26.07.2004 р. не виконав зобов'язання з повернення цілісного майнового комплексу "Генічеський солезавод" до державної власності, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача на користь держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області 21 832,30 грн. неустойки за несвоєчасне повернення майна до державної власності на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 27 цього Закону ( 2269-12 ) у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Аналогічна норма міститься в ст. 785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), згідно з якою у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідальність за несвоєчасне повернення майна орендодавцю встановлена і п. 9.3 договору оренди від 26.07.2004 р., згідно з яким у разі несвоєчасного повернення майна орендодавцю у разі закінчення договору оренди, орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Згідно з ч. 1 ст. 192 Господарського кодексу України ( 436-15 ) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Факт невиконання відповідачем зобов'язання з повернення цілісного майнового комплексу "Генічеський солезавод" після розірвання договору оренди встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, підтверджено матеріалами справи і відповідачем не заперечується.
З огляду на викладене, висновки господарських судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 18.08.2005 р. по 16.02.2006 р. (згідно з розрахунком позивача - а.с.95) у сумі 21 832,30 грн. ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам ст. 785 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів і не можуть бути взяті до уваги, оскільки (як встановлено господарськими судами) відповідач взагалі не подав доказів вжиття будь-яких заходів щодо виконання обов'язку з повернення майна до державної власності.
Матеріали ж справи свідчать, що у відповідь на неодноразові звернення позивача до відповідача з приводу зриву строків проведення інвентаризації орендованого майна та затримки з боку відповідача процесу повернення з оренди державного майна (а.с.88-90), відповідач, не вчиняючи будь-яких дій з повернення орендованого майна, листом від 14.10.2005 р. N 075 повідомив про затримку повернення майна у зв'язку з оскарженням рішення господарського суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду в касаційному порядку.
За таких обставин, встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій із дотриманням правил ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) факти, на підставі яких касаційна інстанція відповідно до ст. 111-7 ГПК України перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, спростовують доводи касаційної скарги щодо порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі N 2/228-06 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДП ТД "Херсон" Компанії з обмеженою відповідальністю "Інтертрейд груп Єл.Єл.Сі" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі N 2/228-06 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 р. у справі N 2/228-06 - без змін.
Головуючий О.Глос
Судді С.Бакуліна Д.Кривда