СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
УХВАЛА
26.08.2004
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Б-ської Т.Г. до відділу освіти Ізмаїльської міської ради Одеської області про стягнення надбавки до заробітної плати за вислугу років та матеріальної допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Б-ської Т.Г. на рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 23.05.2002 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27.08.2002, ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2000 року Б-ська Т.Г., звернувшись із позовом, зазначала, що працює викладачем 19 років, однак передбачених ст. 57 Закону "Про освіту" ( 1060-12 ) надбавок за вислугу років, за добросовісну працю, відмінне виконання службових обов'язків і матеріальну допомогу на оздоровлення відповідач не виплачує. Просила задовольнити вимоги з урахуванням індексу інфляції.
Рішенням Ізмаїльського міського суду Одеської області від 23.05.2002, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27.08.2002, в позові відмовлено.
У касаційній скарзі Б-ська Т.Г. просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що в 1997 - 2000 роках управлінню освіти не виділялись кошти на виплати, передбачені ст. 57 Закону "Про освіту" ( 1060-12 ), ні з місцевого бюджету, ні з інших джерел фінансування, а тому у відповідачів не було підстав для здійснення таких виплат.
Проте з таким висновком погодитись неможливо, оскільки він суперечить вимогам чинного законодавства.
Згідно з ч. 7 ст. 43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Статтею 57 Закону "Про освіту" ( 1060-12 ) передбачені гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним та іншим працівникам закладів освіти, в тому числі: виплата надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки.
Однак, всупереч зазначеним вимогам закону, ці виплати відповідачами не здійснювались.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови N 13 ( v0013700-99 ) від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Відповідно до ст. 22 Закону "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За таких обставин, коли ухвалені судами рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони не можуть залишатись у силі і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 334, 343 ЦПК України ( 1503-06 ), Судова палата УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Б-ської Т.Г. задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міського суду Одеської області від 23.05.2002 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 27.08.2002 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.