ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.03.2005 Справа N 13/238
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.06.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Щотки С.О.
суддів: Семчука В.В., Подоляк О.А.
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аеропрофіт"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2004 року
у справі N 13/238
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Аеропрофіт" (далі - Фірма)
до підприємства з іноземними інвестиціями "Кароліна Трейдінг" (далі - Підприємство) закритого акціонерного товариства "Укрзерноімпекс" (далі - Товариство)
про стягнення 262 216,38 грн.
за участю представників:
позивача: Пампуха Г.Г.;
відповідачів: 1. не з'явились; 2. Хурсевич В.А., Маісейко М.М.;
ВСТАНОВИВ:
В березні 2004 року Фірма звернулась до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення солідарно з Підприємства та Товариства 78 776 грн. основного боргу, 24 627,92 грн. інфляційних витрат, 9 138,06 грн. річних 149 674,40 грн. пені.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 вересня 2004 року (суддя Євдокимов О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Фірми 78776,00 грн. основного боргу, 9138,06 грн. 3% річних, 24627,92 грн. - інфляції та судові витрати; в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2004 року (судді Шипко В.В., Нечитайло О.М., Дикунська С.Я.) рішення місцевого суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволені позову.
Фірма звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, оскільки ним порушені норми матеріального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної оцінки апеляційним господарським судом, колегія суддів встановила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 20 березня 2001 року між Фірмою та Підприємством укладено договір N 40, відповідно до умов якого позивач зобов'язався виконувати роботи по внесенню засобів захисту рослин ультрамалооб'ємним методом за допомогою літака А-20СХ на посівах сільськогосподарських культур, а Підприємство оплатити роботи.
Обсяги та строки виконання робіт зазначаються в наказ-наряді, який є невід'ємною частиною Договору.
В письмовій формі договір між Позивачем та Відповідачем-2 укладено не було.
Проте, як встановлено господарським судом, Фірма виконувала роботи по внесенню засобів захисту рослин на посівах сільськогосподарських культур шляхом прийняття позивачем до виконання наказів-нарядів виданих Товариством, які оформлені в письмовому вигляді.
Факт виконання робіт підтверджено підписаними між Фірмою та Товариством протоколами звіряння обсягу виконаних робіт за відповідними нарядами замовленнями, а також актами приймання-передачі виконаних робіт.
Відповідно до п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та Господарського кодексу України ( 436-15 ), які набули чинності з 01.01.2004 р., вбачається, що до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності необхідно застосовувати норми ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Відповідно до вимог ст. 154 ЦК УРСР ( 1540-06 ) коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.
Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.
В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.
Відповідно до вимог ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) зобов'язання повинні здійснюватися сторонами належним чином і у встановлені терміни.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Як вбачається з матеріалів справи, оформлення нарядів-замовлень та протоколів звірки обсягів виконаних робіт здійснювало ЗАТ "Укрзерноімпекс". Даний факт не заперечувався відповідачами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до встановленої форми наряди-замовлення та протоколи звірки обсягів виконаних робіт з боку Позивача повинен підписувати директор, а з боку Товариства - конкретна особа не встановлена, а зазначено, що це може бути, як керівник так і агроном, головний агроном тощо. Всі підписи на вищенаведених документах скріплені печатками сторін. Таким чином Позивач, відповідно до замовлень-нарядів, в яких зазначалась мета обробки, препарат та дозування, площа обробки тощо, приймав від Товариства замовлення. Позивач повністю виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується протоколами звірки обсягів виконаних робіт по кожному замовленню.
Доводи апеляційної інстанції про неприйняття, як доказів вказаних актів є необгрунтованими, оскільки наявність печатки Товариства на підписі його представника не дає підстави для сумніву та перевірки повноважень особи, що підписувала акт з боку Товариства, а тому місцевий суд відповідно до норм ст.ст. 32, 34 ГПК України ( 1798-12 ) взяв до уваги вказані акти як належні докази виконання позивачем зобов'язань по наданню послуг.
Відповідачами сплачено 145 000,00 грн., залишок суми боргу становить 78 776,00 грн.
Відповідно до вимог статей 33, 36 ГПК України ( 1798-12 ) Позивачем надано в матеріали справи всі докази, які в повному обсязі обґрунтовують законність вимог до Товариства.
Враховуючи викладене, місцевим господарським судом надано вірну оцінку обставинам справи та підставно застосовано норми матеріального права, в результаті чого суд правомірно прийшов до висновку про стягнення основного боргу з урахуванням індексу інфляції та нарахованої суми річних.
В порушення ст. 43, 105 ГПК України ( 1798-12 ), Київський апеляційний господарський суд не зазначив доводи, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, неправильно застосував закони та інші нормативно-правові акти.
Відтак, скасування рішення місцевого господарського суду є не обґрунтованим та безпідставним.
За таких обставин, постанова Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2004 року у цій справі підлягає скасуванню, а рішення господарського суду м. Києва від 15 вересня 2004 року - залишенню в силі, як законне та обґрунтоване.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "ВКФ "Аеропрофіт" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2004 року у справі N 13/238 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 15 вересня 2004 року у названій справі залишити без змін.