ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.03.2005 Справа N 40/449
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 12.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Дерепи В.І.,
суддів Стратієнко Л.В., Чабана В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Київська спеціалізована будівельна дільниця"
на рішення господарського суду м. Києва від 02.12.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2005 року
у справі N 40/449
за позовом приватного підприємства "Мальва-СТ"
до закритого акціонерного товариства "Київська спеціалізована будівельна дільниця"
про стягнення 32 093,19 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук С.В., Спіцин Р.В.
відповідача: Коршун О.А., Мамалига А.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 2 грудня 2004 року (суддя Л. Смирнова) позов задоволено, стягнуто з відповідача 27 200,40 грн. заборгованості, 1 018,87 грн. інфляційних, 3 190,28 пені та 683,64 грн. річних у зв'язку з невиконанням зобов'язань по оплаті вартості виконаних робіт за договором від 01.07.2003 року N 1/07/03.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2004 року (судді А. Брайко, Л. Бившева, Т. Розваляєва) рішення господарського суду м. Києва від 2 грудня 2004 року змінено, стягнуто з відповідача 1 004,80 грн. інфляційних, в іншій частині відмовлено.
В касаційній скарзі закрите акціонерне товариство "Київська спеціалізована будівельна дільниця", не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами, просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а справу направити на новий розгляд.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2004 року без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір від 01.07.2003 року N 1/07/03, за умовами якого позивач зобов'язався виконати роботи по встановленню лотків дренажерних на цементному розчині загальною довжиною 650 м., укладення фібробетону товщиною 100 мм. Загальна площа поверхні, яка підлягає ремонту 7 200 кв. м.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 527 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав на суму 384 200,40 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних робіт N 3 за серпень 2003 року, N 4 за серпень 2003 року та N 6 за лютий 2004 року.
Проте, як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідач свої зобов'язання за договором від 01.07.2003 року N 1/07/03 виконав частково на суму 357 000 грн., і на момент звернення до суду з позовом за виконану роботу на суму 27 200,40 грн. з позивачем не розрахувався.
За змістом статей 612 та 623 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) боржник, який прострочив або порушив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням або невиконанням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
В силу вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно дійшли висновку про необхідність стягнення з відповідача 27 200,40 грн. заборгованості, 3 190,28 грн. пені, 683,64 грн. річних за невиконання зобов'язань по оплаті вартості виконаних робіт за договором від 01.07.2003 року N 1/07/03.
При цьому апеляційна інстанція перевіривши законність стягнення з відповідача суми інфляційних правомірно зменшила їх через неправильний розрахунок судом першої інстанції - з 1 018,87 грн. до 1 004,80 грн.
Отже посилання скаржника на неправильне застосування господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових актів є безпідставними.
Також не приймаються до уваги посилання скаржника на неякісне виконання робіт позивачем, що є підставою для відмови від виконання зобов'язань, оскільки статтями 852 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та 322 Господарського кодексу України ( 436-15 ) встановлені права замовника у випадку виявлення недоліків в роботі виконавця, серед яких відсутнє право відмови від оплати виконаних робіт.
Натомість в установленому законом порядку з вимогами, передбаченими вказаними нормами, відповідач не звертався.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду м. Києва від 2 грудня 2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 січня 2004 року у справі N 40/449 залишити без змін, а касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Київська спеціалізована будівельна дільниця" - без задоволення.