Статтею 7 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) передбачено принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетним призначенням. Згідно ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Останні встановлюються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
При винесенні ухвали суду першої інстанції та оскаржуваної постанови, судами не були враховані положення бюджетного законодавства України, зокрема те, що відповідно до п. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать нормам Конституції України ( 254к/96-ВР ), цьому Кодексу та Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Жодним нормативно-правовим актом на органи Державного казначейства України не покладено зобов'язання щодо встановлення загальнодержавних видатків, їх зміни і цільового спрямування.
Поза увагою судів залишені і ті обставини, що кошти, які обліковуються на рахунках державних органів є виключно коштами державного бюджету і належать державі (в особі певних органів).
Тому погашення зобов'язань, які виникли у державних органів, в тому числі у зв'язку із завданням шкоди ( збитків), здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, які обліковуються на рахунках розпорядника бюджетних коштів - заподіювача шкоди.
При цьому органам Державного казначейства не надано право на представлення інтересів держави у спірних правовідносинах.
Дане представництво регламентується ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) де зазначено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
У спірному випадку має місце шкода, заподіяна органами державної виконавчої служби, на які покладено обов'язок по виконанню рішень судів в Україні, а також відповідальність за неналежне виконання цього обов'язку.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13.03.03 матеріальну шкоду стягнуто виключно з органу виконавчої служби - Франківського ВДВС Львівського міськуправління юстиції, що відповідає нормам матеріального права.
З пояснень, наданих представником Франківського відділу ДВС Львівського міськуправління юстиції вбачається, що Франківський ВДВС Львівського міськуправління юстиції, як юридична особа - ліквідовано, а новостворена юридична особа - ДВС Франківського району міста Львова не є його правонаступником.
Проте, судами першої та апеляційної інстанцій дане питання не досліджувалося.
При ухваленні спірних ухвали та постанови зазначені вище судові інстанції, керувались ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ), яка передбачає, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним і юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Дана правова норма відсилає сторони до іншого спеціального закону (який повинен регулювати механізм та процедуру відшкодування), наявність якого судами не встановлювалась.
Відповідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини справи, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, справа підлягає передачі на новий розгляд.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Ухвалу господарського суду Львівської області від 27.09.06 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.07 у справі N 4/4282-35/559 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.
Головуючий, суддя Н.Кочерова
Судді В.Рибак М.Черкащенко