Суди першої та апеляційної інстанцій встановили існування між сторонами у справі договору, який породжує зобов'язання відповідача оплатити отриману від позивача продукцію, яке відповідач не виконав у повному обсязі.
Згідно зі ст.ст. 32-34, 36 ГПК України ( 1798-12 ) сторони надають докази, які доводять обставини, які стосуються обставин у справі.
Позивач надав докази, які свідчать про існування з відповідачем господарських відносин та заборгованість відповідача.
Відповідач наявність заборгованості не спростував, але доводив наявність підстав визнати укладену між ними угоду такою, що не містить істотних умов і не породжує права застосування санкцій.
З доводами касатора не можна погодитися, зважаючи на положення ст.ст. 202, 203 ЦК України ( 435-15 ), оскільки суд встановив отримання відповідачем від позивача товару на умовах його оплати, яку не виконав.
Відповідач не довів, зважаючи на предмет та умови укладеного з позивачем договору, відсутність істотних умов у цьому договорі - права на реалізацію придбаного у позивача товару та інші зобов'язання, які сторони узгодили, визначивши обов'язки відповідача як дистриб'юторські.
Згідно зі ст. 692 ЦК України ( 435-15 ) правочин щодо купівлі-продажу товару передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Оскільки відповідач не спростував доводи позивача про наявність заборгованості, прострочення оплати товару всупереч умовам укладеного між ними договору, який у встановленому порядку не визнаний недійсним, неукладеним або розірваним, вимоги позивача не суперечать положенням ст. 625 ЦК України ( 435-15 ), тому доводи касатора відхиляються як такі, що не відповідають обставинам справи та законодавству.
Зважаючи на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги і скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2005 у справі N 42/462 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина А.Уліцький