Сума штрафних санкцій визначається як добуток середньої річної заробітної плати на даному підприємстві на середню річну кількість робочих місць, не зайнятих інвалідами.
Таким чином, як встановлено судом попередньої інстанції, розмір штрафних санкцій буде становити: 3417,87 х (9-5) = 13671,48 грн.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів , акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України N 1767 ( 1767-2001-п ) від 28.12.2001 р., (далі у тексті - Порядок), передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним. Сплату штрафних санкції підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язковим платежів).
Матеріалами справи встановлено, що ВАТ "Мелітопольський елеватор" , м. Мелітополь від здійснення своєї господарської діяльності у 2002 р. прибуток не отримував (аркуші справи 14-17).
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що прибуток підприємства - це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Прибуток є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; суми на розрахунковому і валютному рахунках підприємства.
У зв'язку з цим звернення стягнення на майно підприємства у разі відсутності коштів на сплату штрафних санкцій може мати місце лише тоді, коли підприємство мало прибуток у звітному періоді, але на момент виплати зазначених штрафних санкцій у підприємства відсутні кошти.
Окрім того, за ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 р. N 875-XII ( 875-12 ) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Вказані обов'язки закріплені також у п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (надалі за текстом Положення).
Порядок виконання органами, визначеними в ст. 18 Закону ( 875-12 ) покладених на них обов'язків із працевлаштування інвалідів визначено в п. 11-13 Положення ( 314-95-п ).
Так, зокрема пунктом 12 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що державна служба зайнятості веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди. В свою чергу, підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів (п. 14 Положення). Обов'язок вищезазначених органів, щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов'язку надання інформації про наявні робочі місця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач звертався до центру зайнятості щомісячно подаючи звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках (за формою N 3-ПН ( z0464-98 ) за січень-грудень 2002 р. Вказане підтверджується також довідкою N 331 від 24.06.2004 р.
Згідно відповіді на запит Запорізького апеляційного суду Управління праці та соціального захисту Мелітопольської міської ради та Мелітопольська міська рада повідомили, що безпосередньо не займаються питанням працевлаштування інвалідів та перенаправили запит до Мелітопольського районного центру зайнятості.
Центр зайнятості, так як і інші органи, на яких за Законом ( 875-12 ) покладено обов'язок працевлаштування інвалідів за вказаний період не направляли на підприємство інвалідів для працевлаштування, а також не вели іншу роботу із сприяння підприємству у виконанні нормативу.
Окрім того, Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування ( 314-95-п ) інвалідів вказує на те, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Апеляційний господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідач вживав заходів із створення робочих місць для інвалідів, зокрема наказ про створення робочого місця для інваліда, його атестування, тощо які за відсутності останніх не були фактично введені в дію шляхом працевлаштування.
Отже, господарським судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що відповідач виконував належним чином покладені на нього Законом ( 875-12 ) обов'язки для створення робочих місць, але в зв'язку з тим, що інваліди на підприємство не направлялися та не виявилося бажаючих серед вільнонайманих інвалідів працевлаштуватися, норматив залишився невиконаним.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що Запорізьким апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Запорізького апеляційного господарського суду від 22.07.2004 р. не вбачається.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.07.2004 року у справі N 13/161 залишити без задоволення.
2. Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 22.07.2004 року у справі N 13/161 залишити без змін.