Згідно приписів п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Пунктом 8.6 ст. 8 цього Закону ( 168/97-ВР ) передбачено, що розрахунок експортного відшкодування подається разом з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період; експортне відшкодування здійснюється протягом 30 днів, наступних з дня подання розрахунку експортного відшкодування.
Питання, пов'язані з нарахуванням процентів на суму бюджетної заборгованості, стаття 8 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) не регламентує, оскільки це питання висвітлено у пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України ( 254к/96-ВР ) держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Враховуючи наведене, слід зазначити, що господарюючий суб'єкт, діяльність якого пов'язана з вивезенням (пересиланням) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України, не може знаходитись у гіршому становищі, ніж господарюючий суб'єкт, що працює на внутрішньому ринку, щодо відшкодування податку на додану вартість, а також суми відсотків за несвоєчасне його відшкодування.
За таких обставин висновок судів про те, що сума експортного відшкодування є невід'ємною частиною суми бюджетного відшкодування, тому експортне відшкодування є бюджетною заборгованістю, на яку також нараховуються відсотки, відповідає вимогам чинного законодавства України.
Наведене спростовує доводи касаційної скарги відповідачів щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права.
Враховуючи вищенаведене, постанова апеляційного господарського суду є такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 у справі N 6/214 залишити без змін, а касаційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва - без задоволення.
Абзац 2 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 25.11.2004 р. N 6/214 щодо зупинення виконання постанови Луганського апеляційного господарського суду від 21.09.2004 р. вважати таким, що втратив чинність.