ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 4/3422-15/307
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2004 року
у справі за позовом Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія"
до Львівської державної залізниці
про стягнення суми,
УСТАНОВИВ:
У вересні 2003 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 252624,17 грн., пені в сумі 46722,08 грн., інфляційних сум 47668,41 грн. і 3% річних у сумі 31089,56 грн., посилаючись на те, що останній неналежним чином виконує договірні зобов'язання з оплати за виконані роботи.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зменшив заявлені вимоги щодо основного боргу і просив стягнути заборгованість в сумі 142624,17 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.10.2003 року позов задоволено частково, і стягнуто з відповідача на користь позивача 142624,17 грн., а в решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми матеріального права, і тому просить прийняті ним рішення в частині відмови в позові скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення відповідають законодавству, і тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено договір N 19/13-12-99/365юр - Л-08 від 13.12.1999 року, за умовами якого позивач зобов'язався виконати роботи з проведення капітально - відновлювального ремонту та модернізації пасажирських вагонів, а відповідач зобов'язався прийняти виконані роботи та оплатити їх.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за прийняті ним роботи виконані позивачем складає 142624,17 грн., і це підтверджується матеріалами справи.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову про стягнення заборгованості з відповідача, що відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.
Разом з тим, зробивши висновок про те, що додаток N 4 до спірного договору не має юридичної сили, суд не вирішив у встановленому законом порядку питання щодо недійсності зазначеного додатку.
До того ж, висновок суду про відсутність повноважень особи, яка підписала зазначений додаток до договору з боку відповідача, зроблений без врахування вимог ст.ст. 62-64, 66 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ), і без належного з'ясування правового змісту довіреності на підставі якої, діяла вказана особа, та без з'ясування обставин, пов'язаних з укладенням цього додатку.
У той же час, обґрунтувавши прийняті рішення ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) з посиланням на встановлення факту щодо невизначення строків оплати за договором рішенням арбітражного суду Львівської області від 12.01.2001 року в справі N 4/2878-16/270, суд не дослідив питання про те, чи не є зазначене правовим висновком суду в іншій справі, а звідси, чи є правові підстави вважати такий висновок суду преюдиційним фактом під час розгляду даної справи.
Таким чином, висновок суду про відмову в позові в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум зроблений з порушенням норм процесуального права, і ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах справи в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), що вплинуло на правильність застосування норм матеріального права.
За таких обставин, судові рішення в частині вимог про стягнення основного боргу відповідають встановленим обставинам і матеріалам справи та вимогам закону, і тому їх у зазначеній частині слід залишити без змін.
Разом з тим, судові рішення в оскарженій частині не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому в зазначеній частині вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір у частині скасованих судових рішень відповідно до вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2004 року та рішення господарського суду Львівської області від 21.10.2003 року в частині вимог про стягнення пені, інфляційних сум і 3% річних скасувати, і справу N 4/3422-15307 в зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
У решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2004 року залишити без змін.