ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.03.2007 Справа N 31-11/115-06-3187
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.06.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С.
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Фанін О.В.
від відповідача: не з'явився
розглянувши касаційну скаргу Південної регіональної митниці на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р.
у справі N 31-11/115-06-3187 Господарського суду Одеської області
за позовом Південної регіональної митниці
до Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо"
за участю Прокуратури Малиновського району м. Одеси
про стягнення 552678,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Одеська митниця звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо" про стягнення збитків у розмірі 552678,00 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.10.2006 р. (суддя В.М.Лєсогоров) в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 03.10.2006 р., заступник прокурора Малиновського району м. Одеси вніс апеляційне подання.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. (судді: В.І.Картере, В.Т.Пироговський, В.І.Жеков) рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2006 р. змінено: позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо" на користь Одеської митниці 104500,00 грн. збитків, що складаються з вартості переданого на відповідальне зберігання майна (сало заморожене вагою 9500 кг.), 1045,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті рішення залишено без змін.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Південна регіональна митниця подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2006 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. в частині залишення в силі рішення Господарського суду Одеської області від 03.10.2006 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свою вимогу тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.03.2007 р. здійснено заміну позивача - Одеську митницю на її правонаступника - Південну регіональну митницю.
Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Південної регіональної митниці підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено, що 14.07.2004 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір відповідального зберігання N 91, за яким відповідач зобов'язався безкоштовно зберігати майно, затримане за порушення митних правил, та інше майно, що переходить у власність держави, в асортименті та кількості згідно відповідних супровідних документів, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України ( 435-15 ) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, за договором зберігання зберігач зобов'язується зберігати річ, яка передана йому поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Господарським судом встановлено, що на виконання умов даного договору позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання: за актом передачі майна на відповідальне зберігання від 19.10.2004 р. м'ясопродукти загальною вагою 7,484 кг. вартістю 49381,00 грн., вилучені на підставі протоколу про порушення митних правил N 1691/50000/04 від 19.10.2004 р.; за актом передачі майна на відповідальне зберігання від 15.01.2005 р. печінку яловичу загальною вагою 17494 кг. вартістю 209928,00 грн., вилучені на підставі протоколу про порушення митних правил N 0047/50000/05 від 15.01.2005 р.; за актом передачі майна на відповідальне зберігання від 21.01.2005 р. сало морожене загальною вагою 9500 кг. вартістю 104500,00 грн., вилучені на підставі протоколу про порушення митних правил N 0074/50000/05 від 20.01.2005 р.
Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі встановлено ст. 942 ЦК України ( 435-15 ), згідно якої зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, якщо зберігання здійснюється безоплатно, то зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Як вже було зазначено, відповідач здійснював зберігання безоплатно. Проте, господарським судом встановлено, що зазначену вище продукцію відповідач без відома позивача передав на утилізацію.
Правові та організаційні засади вилучення з обігу, переробки, утилізації, знищення або подальшого використання неякісної та небезпечної продукції з метою недопущення негативного впливу такої продукції на життя, здоров'я людини, майно і довкілля визначені Законом України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ).
Порядок вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і повернення її в обіг визначено ст. 8 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ), згідно ч. 1 якої вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції здійснюється власником цієї продукції шляхом недопущення можливості її реалізації, споживання чи використання за призначенням, а також шляхом повернення її суб'єктами підприємницької діяльності, в яких ця продукція знаходиться на підставі договорів доручення, схову, перевезення та інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачі прав власності на продукцію. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що вилучення з обігу небезпечної продукції проводиться власником цієї продукції та шляхом повернення цієї продукції суб'єктом у якого ця продукція знаходиться на підставі, зокрема, договору схову.
Враховуючи, що продукція, яка була передана відповідачу позивачем, знаходилась у відповідача на підставі договору схову, то відповідно до приписів вищенаведеної правової норми відповідач був зобов'язаний повернути дану продукцію позивачу.
Обов'язок зберігача повернути річ поклажодавцеві встановлений ст. 949 ЦК України ( 435-15 ), згідно ч. 1 якої зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Згідно ст. 953 ЦК України ( 435-15 ) зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Проте, як вже було зазначено, відповідач не повернув позивачу передану на схов продукцію, чим порушив приписи вищенаведених правових норм.
Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі встановлена ст. 950 ЦК України ( 435-15 ), згідно ч. 1 якої за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Згідно ст. 951 ЦК України ( 435-15 ) збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що збитки, завдані втратою, відшкодовуються зберігачем у розмірі вартості втраченої речі.
Господарським судом встановлено, що пунктом 5.1 договору відповідального зберігання N 91 від 14.07.2004 р., що укладений між сторонами, встановлено, що відповідач зобов'язався нести відповідальність за збереження і цілісність майна з дати передачі на збереження і до дати повернення позивачу, а у випадку втрати відшкодувати понесені збитки, що відповідає приписам ст. 951 ЦК України ( 435-15 ).
За таких обставин, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу згідно приписів ст. 951 ЦК України ( 435-15 ) вартість переданої на зберігання продукції.
Проте, господарським судом встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси у справі N 2-2696/2005 за позовом Мороз Р.О. до Чорноморської регіональної митниці, Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо" та Управління Державного казначейства в Одеській області про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 94467,60 грн. та моральної шкоди у розмірі 200000 грн. власнику продукції - Мороз Р.О. з Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо" стягнуто 94467,60 грн. матеріальної шкоди від втрати печінки яловичої загальною вагою 17494, що вилучена на підставі протоколу про порушення митних правил N 0047/50000/05 від 15.01.2005 р. та переданої позивачем відповідачу на відповідне зберігання.
За таких обставин господарський суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку щодо відмови позивачу у позові щодо стягнення збитків у розмірі 209928,00 грн. від втрати печінки яловичої вагою 17494 кг., яка вилучена позивачем на підставі протоколу про порушення митних правил N 0047/50000/05 від 15.01.2005 р. та передана відповідачу за актом передачі майна на відповідальне зберігання від 15.01.2005 р.
Господарським судом встановлено, що постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 18.11.2004 р. відповідачу роз'яснено постанову даного суду від 10.11.2004 р., що вона підлягає виконанню відповідачем шляхом передачі вантажу для утилізації в спеціалізоване підприємство в порядку встановленому законом.
Як вже було зазначено порядок передачі для утилізації неякісної продукції встановлено, зокрема, ст. 8 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ), яка зобов'язує особу у якої ця продукція знаходиться на підставі, договору схову повернути цю продукцію поклажедавцеві.
Згідно ст. 7 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ) спеціально уповноважені органи виконавчої влади, які здійснюють державний контроль і нагляд за якістю та безпечністю продукції" (далі - спеціально уповноважені органи виконавчої влади), на підставі результатів відповідних перевірок видають у межах своїх повноважень обов'язкові для виконання власником продукції рішення про вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції і подальше поводження з нею. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, спеціально уповноважені органи виконавчої влади на підставі результатів відповідних перевірок видають обов'язкові для виконання власником продукції рішення про вилучення з обігу неякісної та небезпечної продукції.
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 22 Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" ( 771/97-ВР ), власник зобов'язаний вилучити з обігу харчові продукти, продовольчу сировину і супутні матеріали, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, та забезпечити їхнє подальше використання, утилізацію або знищення за власний рахунок. Відповідальність за збереження та використання харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, несе їхній власник. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, обов'язок вилучити з обігу харчові продукти, що не відповідають встановленим цією статтею вимогам, та забезпечити їхнє подальше використання, утилізацію або знищення покладено на власника. Та саме власник несе відповідальність збереження та використання харчових продуктів, що не відповідають встановленим вимогам.
Оскільки, як вже було зазначено, відповідач власником продукції, що була йому передана позивачем, не був, то відповідно до вимог ст. 942 ЦК України ( 435-15 ) він був зобов'язаний зберігати передану позивачем продукцію та повернути її позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та ст. 8 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ). Отже, вимоги позивача щодо стягнення збитків, завданих позивачу у частині втрати продукції, що передана позивачем за актом передачі майна на відповідальне зберігання від 19.10.2004 р., якою є м'ясопродукти вагою 7,484 кг. вартістю 49381 грн. та актом передачі майна на відповідальне зберігання від 21.01.2005 р., якою є сало морожене вагою 9500 кг. вартістю 104500 грн. підлягають задоволенню.
Проте, господарським судом апеляційним господарським судом при вирішенні даного господарського спору не було враховано вимоги вищенаведених правових норм, що призвело до їх порушення.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським судом порушено вищенаведені правові норми, то прийнята даним господарським судом постанова підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Південної регіональної митниці залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2007 р. у справі N 31-11/115-06-3187 змінити, виклавши ч. 3 резолютивної частини постанови в слідуючій редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства територіального міжгалузевого об'єднання "Темо" на користь Південної регіональної митниці збитки у сумі 153881 грн.; державне мито у розмірі 1538,81 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В решті частини постанову залишити без змін.
Доручити Господарському суду Одеської області видати наказ на виконання ч. 2 цієї постанови із зазначенням відповідного рахунку.
Головуючий - суддя Д.С.Кривда
Судді Г.В.Жаботина А.М.Уліцький