ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12-19.08.2004 Справа N 29/300-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.10.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого Першикова Є.В.,
суддів: Савенко Г.В Ходаківської І.П.,
розглянула у відкритому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Закон" (надалі Підприємство)
на постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 17.09.03
у справі N 29/300-03
господарського суду Харківської області
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промметсплав" (надалі Товариство)
до Підприємства
про стягнення 2000 грн.
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Галан В.О. (за дор. б/н від 01.08.04) - у судовому засіданні 12.08.04, 19.08.04;
- відповідача: Ігнатенко В.Г. (директор) - у судовому засіданні 12.08.04.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні 19.08.04 було оголошено лише вступну та резолютивну частину Постанови Колегії суддів Вищого господарського суду України.
Рішенням від 16.07.03 господарського суду Харківської області в задоволені позовних вимог про зобов'язання Підприємства надати Товариству оригінал Наказу від 25.11.02 у справі N 23/204 та стягнення з Підприємства 2 000 грн. збитків відмовлено.
Постановою від 17.09.03 Харківського апеляційного господарського суду рішення від 16.07.03 скасовано, позовні вимоги Товариства задоволено, Підприємство зобов'язано надати Товариству оригінал наказу від 25.11.02 по справі N 23/204 господарського суду Дніпропетровської області, з Підприємства стягнено на користь Товариства 2000 грн. збитків, сплачене державне мито та судові витрати.
Не погоджуючись з зазначеною постановою апеляційного суду Підприємство звернулося з відповідною касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просило постанову від 17.09.03 скасувати, а рішення від 16.07.03 залишити без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.03 (судді Божок В.С., Хандурін М.І., Черкащанко М.М.) вищевказана касаційна скарга була повернута Підприємству без розгляду, оскільки вона, на думку суду, не відповідала вимогам розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). Не погодившись з цим, Підприємство оскаржило зазначену Ухвалу Вищого господарського суду України до Верховного суду України. Постановою від 23.03.04 Верховного суду України зазначену касаційну скаргу Підприємства було задоволено, ухвалу від 21.10.03 Вищого господарського суду України скасовано, а справу N 29/300-03 передано до Вищого господарського суду України для розгляду по суті. З урахуванням заяви судді Божок В.С. про самовідвід ухвалою Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. справу N 29/300-03 було передано для розгляду до іншої судової колегії. Ухвалою від 02.07.04 Вищого господарського суду України (судді Першиков Є.В., Савенко Г.В., Ходаківська І.П.) справу N 29/300-03 було призначено до розгляду на 12.08.04.
У відповідності до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у судовому засіданні 12.08.04 було оголошено перерву до 19.08.04 для підготовки та оголошення вступної та резолютивної частин постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін та суддю-доповідача, встановила наступне.
В травні 2003 року Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання Підприємства надати Позивачу отримані ним при виконанні доручення оригінал Наказу господарського суду Дніпропетровської області по справі 23/204 від 25.11.02 або Постанову Заводського районного відділу ДВС у м. Дніпродзержинську від 30.11.02 про відкриття виконавчого провадження. Товариство також вимагало стягнути з Підприємства суму збитків в розмірі 2 000 грн., держмито та судові витрати. Юридичною підставою позовних вимог було, на думку Товариства, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором доручення N 23 від 26.07.02, згідно з яким Підприємство, виконуючи обов'язки повіреного, представляло та захищало інтереси Товариства при стягненні з ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат" ім. Ф.Е.Дзержинського по справі N 23/204 господарського суду Дніпропетровської області грошової заборгованості у сумі 248985,48 грн.
Неналежне виконання Підприємством своїх обов'язків повіреного було, на думку Товариства, в тому, що повірений не надав довірителю відповідних документів, отриманих ним при виконанні вищевказаного доручення, зокрема судового Наказу та Постанови ВДВС по справі N 23/204. Збитками, в свою чергу, Товариство вважало витрати на оплату юридичних послуг Приватного підприємця Камінера при юридичному супроводженні останнім господарського спору Товариства з Підприємством у справі N 29/300-03, згідно з Договором про юридичне обслуговування N 11/2003 від 16.04.03.
Підприємство проти позову заперечувало, звертаючи увагу на наступне. Оригінал Наказу по справі N 23/204 від 13.11.02 був ним доданий, як це передбачено чинним законодавством, до заяви в органи виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження. Постанову Заводського відділу ДВС у м. Дніпродзержинську про відкриття виконавчого провадження Підприємство, за його словами, не отримувало. Підприємство не порушувало умов Договору доручення N 23 від 26.06.03, що був укладений між сторонами спору. Що стосується збитків, то на думку Підприємства, у відповідності зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) ці витрати віднесені до судових витрат і збитками не являються.
Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Харківської області в задоволенні позовних вимог Товариства було відмовлено. При прийнятті зазначеного рішення суд керувався наступним. Правовідносини сторін у спорі регламентувались Договором доручення N 23 від 26.07.02. Інших угод між Товариством та Підприємством не укладалось. При розгляді господарським судом Харківської області справи N 20/457-02 вимоги Товариства про зобов'язання Підприємства надати перелічені вище документи вже розглядалися.
При цьому судом було встановлено, що оригінал Наказу від 25.11.02 господарського суду Дніпропетровської області був пред'явлений для виконання у державну виконавчу службу. Цим же судом було встановлено, що свої зобв'язання за Договором доручення N 23 від 26.07.02 Підприємство виконало повністю. Доказів отримання Підприємством оригіналу Постанови Заводського відділу ДВС у м. Дніпродзержинську про відкриття, згідно з судовим наказом N 23/204, виконавчого провадження Товариство суду не надало. За таких обставин, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), господарський суд Харківської області вважав позовні вимоги Товариства у справі N 29/300-03 безпідставними. З огляду на це, суд першої інстанції вважав безпідставними і вимоги Товариства про компенсацію збитків, що виникли у нього у зв'язку зі сплатою юридичних послуг ПП Камінера.
Харківський апеляційний господарський суд Постановою від 17.09.03 у справі N 29/300-03 рішення місцевого суду скасував і позов Товариства задовольнив. В обґрунтування цього апеляційний суд зазначив наступне. На думку апеляційної інстанції, місцевий суд не врахував факт скасування Товариством повноважень Підприємства у справі N 23/204, згідно з заявою від 21.11.02 про скасування укладеного між сторонами Договору доручення N 23 та заявою від 13.10.02 про скасування Доручення N 35 від 12.08.02 на ім'я Директора Підприємства Ігнатенка В.Г. до винесення господарським судом Дніпропетровської області рішення у справі N 23/204, яке відбулося 13.11.02. На підставі викладеного, отримання Підприємством судового наказу у справі N 23/204 апеляційний суд визнав безпідставним. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції визнав доведеними і збитки у розмірі 2000 грн.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та матеріали справи N 29/300-03, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанова від 17.09.03 у справі N 29/300-03 є такою, що не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Висновки колегії суддів Вищого господарського суду України ґрунтуються на наступному. Основним аргументом суду апеляційної інстанції є те, що місцевий суд не врахував факт скасування довірителем договору доручення та самого доручення. Цей факт дійсно має істотне значення, але за умови, що повірений, в даному випадку Підприємство, було своєчасно повідомлено про скасування доручення довірителем. Як свідчать матеріали справи (арк. справи 59), зокрема штемпелі на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення, яким Підприємству були надіслані заява про скасування доручення N 35 від 12.08.02 та заява про скасування Договору доручення N 23 від 26.07.02, Підприємство отримало зазначені документи лише 19.12.02.
Отже, це відбулося вже після того, як господарський суд Дніпропетровської області виніс рішення у справі N 23/204 (13.11.02) та видав відповідний наказ (25.11.02), а також після того, як Підприємство надіслало до Заводського відділу ДВС м. Дніпродзержинська Заяву про примусове виконання Рішення Господарського суду Дніпропетровської області по Справі N 23/204 разом з оригіналом наказу (26.11.02, арк. справи 45). Між тим, у відповідності з ч. 2 ст. 70 та ч. 3 ст. 392 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) 1963 р. (який діяв під час виникнення та дії правовідносин сторін), права та обов'язки, що виникли в результаті дій особи, якої видано доручення до того, як вона взнала про або повинна була взнати про припинення доручення, зберігають силу для довірителя, його правонаступників та третіх осіб. З цього можна зробити висновок, що дії Підприємства по отриманню наказу суду та його надісланню до органів ДВС є цілком легітимними. З вказаного, в свою чергу, випливає, що правових підстав для зобов'язання Підприємства надати оригінал наказу Товариству немає. До того ж, фактично це неможливо, оскільки такий оригінал знаходиться у відповідному відділенні ДВС. Крім того, з матеріалів справи, зокрема з рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі N 23/204, вбачається, що Товариство не направляло іншого представника у відповідні судові засідання по справі N 23/204 і не спростовувало повноважень Підприємства у цих судових засіданнях.
Як вірно зазначив місцевий суд, Товариством не було надано також доказів того, що Підприємство отримало оригінал Постанови виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження у справі N 23/204. При відсутності у Підприємства оригінала Постанови ДВС про відкриття зазначеного виконавчого провадження його передача Товариству об'єктивно неможлива.
Щодо висновку апеляційного суду про те, що Товариство понесло саме збитки і їх відшкодування є в даному випадку законним, то, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, такий висновок не має необхідного нормативного обґрунтування, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) відшкодуванню за рахунок Підприємства у справі підлягають тільки витрати на сплату послуг адвоката. Як вбачається з матеріалів справи N 29/300-03, приватний підприємець Камінер, з яким Товариство уклало договір на юридичне обслуговування, адвокатом не являється, а є суб'єктом підприємницької діяльності, тобто має зовсім іншій правовий статус ніж адвокат. Одночасно, як вже зазначалося, процесуальні норми передбачають відшкодування за рахунок Підприємства витрат Товариства тільки на послуги адвоката. Відшкодування витрат Товариства за рахунок Підприємства на сплату послуг суб'єкта підприємницької діяльності Господарського процесуального кодексу України не передбачає. Крім того, ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України передбачає можливість відшкодування витрат на послуги адвоката тільки за умови задоволення позову, а місцевий суд в задоволенні позову Товариству відмовив. Тому, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, відмова суду першої інстанції в задоволенні в цій частини позовних вимог Товариства також цілком обґрунтована, оскільки процесуальних підстав для задоволення таких вимог немає.
На підстави та з урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів Вищого господарського суду України ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Закон" N 58-03і від 29.09.03 задовольнити.
2. Постанову від 17.09.03 Харківського апеляційного господарського суду у справі N 29/300-03 господарського суду Харківської області скасувати.
3. Рішення від 16.07.03 господарського суду Харківської області у справі N 29/300-03 залишити без змін.