Частиною першою статті 18 названого Закону ( 875-12 ) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, N 314 ( 314-95-п ) зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, N 19 ( 19-2002-п ), - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3 ( 314-95-п ). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон ( 875-12 ) зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону ( 875-12 ) керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2003 рік (а.с. 7), передбачено 11 робочих місць для штатних працівників інвалідів. У відповідача фактично працювало 6 інвалідів.
Господарські суди не звернули увагу на те, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не з'ясували чи приймались заходи органами працевлаштування, визначених в ст. 18 Закону ( 875-12 ), щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в Відкрите акціонерне товариство "Білоцерківський завод гумових технічних виробів", їх чисельність, з чиєї вини направлені інваліди не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. у справі N 280/16-2004 та рішення господарського суду Київської області від 26.10.2004 р. у справі N 280/16-2004 необхідно скасувати.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Білоцерківський завод гумових технічних виробів", м. Біла Церква на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. у справі N 280/16-2004 задовольнити.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24.12.2004 р. у справі N 280/16-2004 та рішення господарського суду Київської області від 26.10.2004 р. у справі N 280/16-2004 скасувати. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.