ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.04.2007 Справа N 7/235-10/221/06
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.06.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий
судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Ресурс", м. Енергодар Запорізької області,
на рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2006
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007
зі справи N 7/235-10/221/06
за позовом державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі його відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - Підприємство), м. Енергодар Запорізької області,
до приватного підприємства "Ресурс" (далі - ПП "Ресурс")
про стягнення 72 466,43 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - Олійник О.І.,
відповідача - Гардера О.Г.,
ВСТАНОВИВ:
Підприємство звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПП "Ресурс" боргу в сумі 72466,43 грн.
Рішенням названого суду від 13.09.2006 (суддя Алейникова Т.Г.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 (колегія суддів у складі: Мірошниченко М.В. - головуючий, судді Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.), позов задоволено. Прийняті судові рішення мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати одержаної продукції.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ПП "Ресурс" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, а саме - у сумі 28 444,16 грн.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- 16.01.2001 ПП "Ресурс" (покупець) та Підприємством (постачальник) укладено договір поставки брухту чорного та кольорового металів N 591(7)01УК (далі - Договір), доповнений додатковою угодою від 28.12.2001 N 1, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити прийнятий металобрухт на протязі 7 днів з дня його прийняття (т.1, а.с.10-11);
- пунктом 1.1 Договору визначено асортимент, кількість, ціну та вартість металобрухту;
- відповідно до пункту 3.1 Договору його загальна вартість (з урахуванням зазначеної додаткової угоди) становить 178000 грн.;
- згідно з пунктом 3.2 Договору продукція, яку постачає постачальник відповідно до специфікації (пункт 1.1), оплачується покупцем за договірними цінами в гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника в семиденний строк з моменту поставки брухту чорних металів на склад покупця;
- відповідно до пункту 9.4 Договору він вважається укладеним і таким, що набрав законної сили, з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань;
- на виконання умов Договору позивач за період з 09.11.2001 по 02.10.2002 відвантажив відповідачеві товар на суму 177 363,45 грн. та виставив рахунки про сплату, що підтверджується відповідними накладними та рахунками (т.1, а.с.21-77);
- відповідач свої зобов'язання з оплати виконав лише частково, внаслідок чого у нього наявна заборгованість перед позивачем за Договором у сумі 72 466,43 грн.;
- позивач направив відповідачеві претензію від 01.10.2002 з вимогою в десятиденний термін погасити заборгованість у сумі 72 466,43 грн., у відповіді на яку відповідач (лист від 09.10.2002 N 45д) визнав свої зобов'язання перед позивачем на суму 72466,43 грн. (т.1, а.с.19, 20);
- факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 72 466,43 грн. підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків за станом на 01.10.2005 (т.2, а.с.4-5);
- перша спірна поставка за Договором відбулася 09.11.2001, що підтверджується накладною N 7/10/25 на суму 235,19 грн. (т.1, а.с.22);
- оплата мала бути здійснена в семиденний строк - до 16.11.2001;
- позивач з даним позовом звернувся до суду 22.08.2005;
- у взаємовідносинах сторін мав місце факт переривання перебігу позовної давності в зв'язку із вчиненням відповідачем дій, що свідчили про визнання нею свого боргу (відповідач визнав наявність заборгованості в листі від 09.10.2002 N 45д і частково погасив її платіжними дорученнями від 06.08.2003 N 81 на суму 100 грн. та від 10.09.2003 N 91 на суму 58,27 грн.; т.2, а.с.86).
Причиною виникнення даного спору є питання про наявність підстав для примусового стягнення заборгованості.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 6 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України ( 435-15 ) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Будь-яких обмежень щодо застосування правил переривання позовної давності зазначена норма не містить.
Отже, місцевий та апеляційний господарські суди правомірно застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 264 ЦК України ( 435-15 ) (2003 року), якою встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
З огляду на наведене, попередні судові інстанції, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у сумі 72 466,43 грн. та звернення позивача до суду в межах позовної давності, прийняли обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог Підприємства.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують наведеного, а тому й не можуть бути підставою для її задоволення.
Таким чином, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Запорізької області від 13.09.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 01.02.2007 зі справи N 7/235-10/221/06 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Ресурс" - без задоволення.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов