ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.07.2007 Справа N 2-2196/06
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі:
суддя Селіваненко В.П. - головуючий
судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянувши касаційну скаргу М.Л.П. та Д.Н.П., м. Київ
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27.11.2006
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007
зі справи N 2-2196/06
за позовом М.Л.П. та Д.Н.П. (далі - М.Л.П., Д.Н.П.)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин N 611 Овочі-Фрукти" (далі - Товариство), м. Київ,
третя особа - директор товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин N 611 Овочі-Фрукти" Ш.В.І., м. Київ,
про стягнення коштів,
за участю представників:
позивачів - Мельник Л.П., Матушевського Ю.В.,
відповідача - Шимановської В.І., Тесленко Л.В.,
третьої особи - Шимановської В.І.,
ВСТАНОВИВ:
М.Л.П. і Д.Н.П. звернулися до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства вартості частини майна, пропорційної їх часткам у статутному капіталі Товариства, а саме: з вимогою стягнути на користь М.Л.П. 1 097 948 грн. та на користь Д.Н.П. - 192 140 грн.
Рішенням названого суду від 27.11.2006 (суддя Сітайло Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 (колегія суддів у складі: Андрієнко В.В. - головуючий, судді Малетич М.М., Студенець В.І.), у задоволенні позову відмовлено.
Прийняті судові рішення з посиланням на статті 13, 51, 54 Закону України від 19.09.1991 N 1576-XII ( 1576-12 ) "Про господарські товариства" (далі - Закон N 1576) та статтю 7 Закону України від 12.07.2001 N 2658-III ( 2658-14 ) "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон N 2658) мотивовано безпідставністю вимог позивачів щодо визначення розміру належної їм частки за ринковою вартістю, тоді як Товариством на підставі звіту за 2005 рік визначено вартість частки до сплати М.Л.П. у сумі 18 680 грн., Д.Н.П. - у сумі 3 269 грн.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивачі просять судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти рішення про задоволення позову. Своє прохання з посиланням на статтю 148 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі - ЦК України), статтю 7 Закону N 2658 ( 2658-14 ), статті 51, 54 Закону N 1576 ( 1576-12 ) позивачі мотивують невідповідністю сум, нарахованих Товариством, дійсній (реальній) вартості їх часток.
Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив про безпідставність її доводів та просив судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін і третьої особи, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- громадяни Ш.В.І., М.Л.П., Ш.О.П., Д.Н.П., Р.Л.Ф. відповідно до установчої угоди про створення та діяльність Товариства є його учасниками з частками у статутному фонді: Мельник Л.П. - 40% (1831475,0 тис. крб.), Д.Н.П. - 7% (320508,0 тис. крб.);
- 01.03.2005 позивачі подали заяви про вихід зі складу учасників Товариства з виплатою належних їм часток у статутному фонді відповідача;
- рішенням загальних зборів відповідача від 01.03.2005 позивачів виведено зі складу Товариства з нарахуванням належних виплат після затвердження звіту за 2005 рік, у строк до 12 місяців з дня виходу з Товариства;
- після складання звіту діяльності Товариства за 2005 рік відповідачем було запропоновано позивачам одержати вартість їх часток за результатами затвердженого звіту за 2005 рік: М.Л.П. у сумі 18 680 грн., Д.Н.П. - 3 269 грн.
Причиною даного спору є питання щодо порядку визначення вартості часток позивачів у статутному капіталі Товариства.
Відповідно до статті 3 ЦК України ( 435-15 ) загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частиною другою статті 148 ЦК України ( 435-15 ) учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Відповідно до статті 54 Закону N 1576 ( 1576-12 ) при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Згідно з статтею 51 згаданого Закону ( 1576-12 ) установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 цього Закону, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів. Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, статтею 8 установчої угоди Товариства визначено, що вихід з товариства здійснюється за рішенням зборів учасників товариства на підставі рішення про вихід або за заявою учасника; при виході учасника з товариства йому сплачується ціна частки майна товариства пропорційно його частці в статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.
Отже, виходячи зі складу Товариства, учасник одержує право на повернення йому вартості частини майна, пропорційної його частці в статутному фонді Товариства.
Вартість майна, що підлягає поверненню, за своїм визначенням не є тотожною поняттю внеску до статутного фонду і залежно від стану господарської діяльності Товариства та загальних економічних процесів у суспільстві може не співпадати з ним за розміром (зокрема, бути більшою чи меншою).
Враховуючи визначення поняття майна, наведене в статті 190 ЦК України ( 435-15 ), в оцінюванні вартості частини майна, що є еквівалентною його частці у статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Товариства, а також майнові права та обов'язки. Вартість частки майна, що має бути компенсована учасникові, обраховується на момент ухвалення Товариством рішення про вихід цього учасника.
У свою чергу, Закон N 2658 ( 2658-14 ), хоча й не містить норм стосовно обов'язковості оцінки майна в випадку виходу учасників з Товариства, але й не виключає її проведення за необхідності в цьому.
Водночас змістові наведених законодавчих норм відповідає саме оцінка дійсної (реальної) вартості майна Товариства, що за наявності спору може бути здійснено як шляхом оцінки майна Товариства відповідно до Закону N 2658 ( 2658-14 ), так і шляхом проведення відповідної судової експертизи.
За таких обставин відмова попередніми судовими інстанціями в задоволенні даного позову з мотивів відсутності правових підстав для проведення оцінки з визначення ринкової (дійсної) вартості майна Товариства відповідно до Закону N 2658 ( 2658-14 ) та з визначення на підставі цієї оцінки вартості частини майна, пропорційної часткам позивачів у статутному капіталі, є помилковою та свідчить про прийняття судових рішень зі справи з порушенням норм матеріального права внаслідок незастосування до спірних правовідносин приписів статті 148 ЦК України ( 435-15 ) та неправильного застосування статей 51, 54 Закону N 1576 ( 1576-12 ).
Більш того, судові рішення про повну відмову М.Л.П. і Д.Н.П. у задоволенні їх позовних вимог суперечать навіть позиції відповідача, який вважає за необхідне сплатити позивачам відповідно 18 680 грн. і 3 269 грн.
При цьому попередніми судовими інстанціями: не досліджено фактичні обставини, пов'язані з практичним механізмом створення статутного фонду Товариства його учасниками; не перевірено правильність розрахунку Товариством вартості часток позивачів; не встановлено дійсну вартість майна Товариства; не досліджено поданий позивачами звіт про незалежну оцінку майна (а.с.5-25, 26, 27); не з'ясовано позиції сторін щодо можливих шляхів вирішення спірного питання (сплата коштів, виділення майна в натурі, інше); не встановлено, чи одержувалися позивачами від Товариства на задоволення вимог, що становлять предмет спору, які-небудь кошти (зокрема, нараховані відповідачем 18 680 грн. та 3 269 грн.).
Отже, місцевий суд на порушення приписів статей 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ), а суд апеляційної інстанції - статей 4-7, 43 ГПК України ( 1798-12 ) припустилися неправильного застосування їх приписів щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу М.Л.П. та Д.Н.П. задовольнити частково.
2. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27.11.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 зі справи N 2-2196/06 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов