ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.06.2007 Справа N 4/2075-10/302
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30.08.2007 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Львівенергоремонт"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року
у справі N 4/2075-10/302 господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підкамінське"
до Відкритого акціонерного товариства "Львівенергоремонт"
про стягнення 71901,66 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явились,
відповідача - Карпій Р.М.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Львівської області від 10.11.2006 р. у справі N 4/2075-10/302 (суддя: Довга О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 р. (судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 55990,62 грн. інфляційних, 11974,64 грн. 3% річних, 3600 грн. судових витрат за надану адвокатом правову допомогу.
Не погоджуючись з зазначеною постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що господарськими судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як встановили господарські суди та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2003 р. у справі N 4/4217-42/467 визнано неукладеним підписаний сторонами договір N 10 від грудня 1998 р. та стягнуто з відповідача на користь позивача 309403 грн. Зазначене рішення суду набрало законної сили 31.03.2003 року.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV ( 435-15 ) (надалі ЦК України), до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 5 ст. 11 ЦК України ( 435-15 ) у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Отже, господарський суд прийшов до висновку, що з набранням законної сили рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2003 р. у справі N 4/4217-42/467 у відповідача виникли зобов'язання перед позивачем на суму 309403 грн.
Статтями 525, 526, 599 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, якщо інше не встановлено законом, при цьому зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 115 ГПК України ( 1798-12 ), судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окремими громадянами та їх об'єднаннями, і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ).
Як з'ясував господарський суд, на примусове виконання вищезазначеного рішення видано наказ, який позивач направив на виконання до ВДВС Галицького РУЮ м. Львова. На момент звернення ТОВ "Підкамінське" з позовом, відповідач рішення господарського суду Львівської області від 20.03.2003 р. у справі N 4/4217-42/467 в повному обсязі не виконав і борг становив 38340,38 грн., що відповідачем не заперечується та підтверджується актом звірки взаємних розрахунків (а.с.17-19).
Відповідач надав апеляційному суду постанову ВДВС Галицького РУЮ м. Львова про закінчення виконавчого провадження від 03.11.2006 р., з якої вбачається, що наказ від 31.03.2003 р. N 4/4217-42/467 господарського суду Львівської області повністю виконаний.
Відповідно до ст. 625 ЦК України ( 435-15 ), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позов частково в сумі 55990,62 грн. інфляційних за період з жовтня 2003 року по серпень 2006 року та 3% річних в сумі 11 974,64 за період з 29.09.2003 р. по 20.09.2006 р. та відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, застосував до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності по цих вимогах, встановлені п. 4 ст. 267 ЦК України ( 435-15 ), про застосування якої є відповідна заява відповідача у справі, виходячи з того, що позовна заява подана до господарського суду 29.09.2006 р.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Оскільки строк пред'явлення позову на момент набрання чинності новим ЦК України про стягнення інфляційних та 3% річних з суми боргу, визначеної рішенням господарського суду Львівської області від 20.03.2003 р. у справі N 4/4217-42/467, не сплив, то місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин правила про позовну давність, встановлені ЦК України.
Статтею 257 ЦК України ( 435-15 ) встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Згідно статті 266 ЦК України позовна давність про стягнення додаткових вимог вважається такою, що спливла, якщо спливла позовна давність до основної вимоги.
При вирішенні питання про стягнення інфляційних та 3% річних, суди враховували наявність у боржника грошового зобов'язання та факт неналежного виконання ним такого грошового зобов'язання та стягнули суми інфляційних та 3% річних, заявлені в межах строку позовної давності, визначеної законом.
Господарські суди відхилили доводи відповідача про те, що строк позовної давності про стягнення 309403 грн. боргу сплив, адже позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України) ( 435-15 ).
Апеляційний суд прийшов до висновку, що у разі невиконання боржником основного зобов'язання, строк позовної давності за яким не сплив, кредитор має право звертатися до господарського суду про стягнення додаткових вимог, пов'язаних з невиконанням боржником основного зобов'язання, при цьому позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо.
За таких обставин, суд обґрунтовано стягнув з відповідача 55990,62 грн. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2003 року по серпень 2006 року, 11974,64 грн. 3% річних за період з 29.09.2003 р. по 20.09.2006 р. в межах строку позовної давності, встановлених законом для такого виду нарахувань.
Статтею 44 ГПК України ( 1798-12 ) передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
Господарські суди оцінили договір про надання юридичної допомоги від 03.04.2006 р., додаткову угоду до нього від 20.06.2006 року, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю Копач Р.І., витяг з реєстру електронних платіжних доручень від 26.07.2006 року та обгрунтовано відшкодували позивачу витрати за надану йому правову допомогу адвокатом Копачем Р.І., виходячи з фактичного розміру вартості таких понесених витрат - 3600,00 грн.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку про те, що господарським судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови не вбачається.
Посилання скаржника на те, що суд здійснив невірний розрахунок сум інфляційних нарахувань та 3% річних, які підлягають стягненню, відхиляються судом з огляду на те, що судами першої та апеляційної інстанцій перевірено розрахунки, надані позивачем та на основі останніх розраховано суми, які підлягають стягненню (а.с.7, 8). Окрім того, відповідач не надав суду обґрунтованого контррозрахунку суми інфляційних та 3% річних. Щодо інших доводів скаржника, то вони спростовуються вищенаведеним.
Крім того, відповідно до вимог ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року у справі N 4/2075-10/302 залишити без змін.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді М.Михайлюк Н.Дунаєвська