ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.01.2008 Справа N 13/99
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.02.2008 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого, Костенко Т.Ф., Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова торгівля"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2007
у справі господарського суду м. Києва
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Р.О.О.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова торгівля"
про стягнення 31869,11 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світова торгівля"
до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Р.О.О.
про стягнення 61556,61 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Якімов В.В. - дов. від 14.02.2007
від відповідачів: Євстігнєєв А.С. - дов. від 19.09.2006
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2007 позовні вимоги за первісним позовом задоволено частково.
Стягнено з ТОВ "Світова торгівля" на користь СПД ФО Р.О.О. - 30171,76 грн. основного боргу, 393,80 грн. інфляційних збитків, 89,27 грн. 3% річних, 656,34 грн. пені, 5000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 313,11 грн. витрат зі сплати державного мита та 115,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового-процесу.
В решті частині позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Постановою від 06.11.2007 Київського апеляційного господарського суду рішення від 09.07.2007 господарського суду м. Києва змінено, стягнено з ТОВ "Світова торгівля" на користь СПД ФО Р.О.О. - 25971,76 грн. основного боргу, 556,44 грн. пені, 217,83 грн. інфляційних втрат, 98,19 грн. 3% річних, 4663,37 грн. плата за понаднормативний простій, 315,08 грн. витрат зі сплати державного мита та 116,66 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового-процесу, 4943,28 грн. витрат на послуги адвоката.
В решті частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що відповідно до ст. 526, Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ), зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати виконав частково, в зв'язку з чим виникала перед позивачем заборгованість, яка підлягає стягненню.
Крім того, ч. 2 ст. 625 ( 435-15 ) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Не погоджуючись з постановою ТОВ "Світова торгівля" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, посилаючись на те, що судом порушені норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 4, 4-3, 4-7, 41, 85 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), ст.ст. 23, 526 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), ст. 191 Господарського кодексу України ( 436-15 ).
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.
Господарським судом встановлено, що 01.12.2006 СПД ФО Р.О.О. та ТОВ "Світова торгівля" уклали договір N 50 про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та регіональному сполученні. За умовами договору відповідач за первісним позовом, (за договором замовник), доручає, а позивач, за (договором експедитор), за кошти відповідача здійснює доставку вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та регіональному сполученні, залучаючи для здійснення перевезення третю особу - перевізника.
Відповідачем за первісним позовом надано, а позивачем прийнято заявку N 1/12 від 01.12.2006 на доставку вантажу за маршрутом: Королівство Іспанія, Жирона - Україна, м. Київ, яка за п. 2.1.1 договору є його невід'ємною частиною.
Вантаж розмитнений та одержаний відповідачем 29.12.2006, що підтверджено міжнародною товарно-транспортною накладною.
Згідно з п.п. 2.1.5, 3.4 договору, оплата проводиться протягом трьох банківських днів з моменту надання документів, якщо у заявці не вказано інше. Заявкою N 1/12 погоджена оплата за оригіналами до 10 днів.
Рахунок-фактура N СФ-0000060 від 27.12.2006 на оплату транспортних послуг на суму 44 635,13 грн., відповідачем оплачений 29.12.2006, за платіжними дорученнями N 257 та N 964 частково на суму 14000,00 грн.
Пунктом 4.4 договору N 50, сторони передбачили сплату пені за прострочку платежу.
Апеляційна інстанція обгрунтовано не погодилася із застосуванням першою інстанцією умови п. 4.2 договору N 50 щодо розміру плати за понаднормативний простій автомобіля, оскільки, у цьому пункті вказано, що його умови застосовуються, якщо інше не обумовлено у заявці, отже, при наявності різних умов щодо розміру зазначеної плати у договорі та заявці, належить застосовувати розмір плати, погоджений сторонами у заявці.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачено, що до складу судових витрат належать, зокрема, оплата послуг адвоката.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом є обгрунтованими і відповідають законодавству та матеріалам справи.
Щодо зустрічного позову, то за ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України ( 436-15 ) під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також: не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України ( 436-15 ) до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Статтею 623, ч.ч. 2 та 4, Цивільного кодексу України ( 435-15 ) встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
З метою встановлення факту та розміру неодержаного прибутку (втраченої вигоди), на підставі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), ухвалою апеляційного господарського суду від 19.09.2007 у позивача за зустрічним позовом витребовувалися докази, однак, ним доказів підтверджуючих спричинення йому зазначених збитків суду не надано.
Суд апеляційної інстанції встановив, що товари були частково реалізовані протягом періоду з 19.06.2007 по 10.10.2007, отже позивачем було одержано частину прибутку зі складу суми, яку він вимагає стягнути з відповідача.
Також, позивачем відповідно до ухвали апеляційного господарського суду від 19.09.2007 не надано доказів неможливості реалізації продукції, одержаної за СМК N 0209907, у подальшому, отже позивач може одержати відповідний прибуток у майбутньому.
Господарські суди дійшли висновку, що твердження позивача про наявність причинно-наслідкового зв'язку між одержанням продукції 29.12.2006 та пониженням темпу реалізації м'ясопродуктів не є переконливим, адже як від 29.12.2006 до новорічного свята був час для здійснення передсвяткової торгівлі, також і безпосередньо після нового року були свята.
Позивачем за зустрічним позовом не доведено факту спричинення та розміру неодержаного прибутку (втраченої вигоди).
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачено, що судову експертизу господарський суд призначає для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, проте, як зазначив суд апеляційної інстанції, із наданих позивачем за зустрічним позовом матеріалів не вбачається наявності таких питань, які необхідно було б поставити для роз'яснення експертом і не можливо було б розглянути в судовому засіданні при розгляді справи.
Твердження заявника про те, що обов'язок здійснити розрахунок виникає лише за умови своєчасної передачі товару позивачем, суперечить нормам законодавства та умовам укладеного сторонами договору.
Оскільки виконання договору транспортного експедирування у міжнародному сполученні складається не лише із безпосереднього міжнародного перевезення вантажу, як руху автомобіля, а також, із здійснення необхідних митних процедур на шляху проходження автомобіля із вантажем, то суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що немає підстав погодитись із твердженням відповідача про неврахування часу здійснення митних процедур.
Згідно з п.п. 2.1.1, 2.1.2 договору N 50, відповідач зобов'язався надавати позивачу заявку з інформацією, зокрема, щодо митного оформлення, забезпечити належне оформлення митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду автомобілів через країни та прикордонні переходи, через які здійснюється перевезення вантажу.
В заявці N 1/12 відсутні вказівки відповідача за первісним позовом щодо надання послуг позивачем з митного оформлення вантажу, отже, обов'язок щодо здійснення митних формальностей залишився за відповідачем, який є вантажоодержувачем.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 06.11.2007 Київського апеляційного господарського суду зі справи N 13/99 залишити без змін.
Головуючий В.С.Божок
Судді Т.Ф.Костенко Г.П.Коробенко