ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.07.2004 Справа N 139/17-03
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дерепи В.І.
суддів: Стратієнко Л.В., Чабана В.В. (доповідач)
у відкритому судовому засіданні за участю представників
Малого підприємства "Репер" не з'явився
ВАТ "Укртранселектромонтаж" Кевбрин С.П.
розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Укртранселектромонтаж"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 р.
у справі N 139/17-03 господарського суду Київської області
за позовом Малого підприємства "Репер"
до ВАТ "Укртранселектромонтаж"
про стягнення 209 033,82 грн.
Рішенням господарського суду Київської області (суддя Конюшко К.В.) від 11.11.2003 р. позов задоволено.
Київський апеляційний господарський суд (судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І., Ропій Л.М.) переглянув вказане рішення і постановою від 11.02.2004 р. залишив його без змін.
ВАТ "Укртранселектромонтаж" вважає, що при прийнятті згаданих рішень, місцевим та апеляційним господарськими судами допущені порушення норм матеріального і процесуального права, тому просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника ВАТ "Укртранселектромонтаж", Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Малим підприємством "Репер" заявлено позов до ВАТ "Укртранселектромонтаж" про стягнення 209 033,82 грн., з яких 185 346,69 грн. основного боргу, 13 134,20 грн. - збитків від інфляції та 10 552,93 грн. 3% річних з простроченої суми, нарахованих згідно ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на те, що згідно договору N 3 від грудня 1999 р. він надав позивачу юридичні послуги, про що, за твердженням позивача, свідчать рішення арбітражного суду Харківської області від 12.12.2000 р. та рішення господарського суду Харківської області від 21.08.2001 р., однак, стверджує позивач, відповідач відмовляється підписати акти приймання робіт і за виконані роботи не розраховується.
На думку позивача, відповідач повинен сплатити йому 5% від суми, яку стягнуто згаданими вище рішеннями суду, що за підрахунками позивача складає 185 346,70 грн.
Крім того, вважає позивач, відповідач повинен сплатити відповідні санкції за прострочку сплати основної суми.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий та апеляційний господарські суди послались на те, що згідно пунктів 4.1, 4.2 договору N 3 від грудня 1999 р., укладеного між сторонами, позивач зобов'язаний сплатити відповідачу 5% від загальної суми результату кожного виду виконаних позивачем робіт.
За висновком місцевого та апеляційного господарських судів, позивач зобов'язання за договором виконав належним чином, що підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 12.12.2000 р. у справі N 11516/6-63 та рішенням господарського суду Харківської області від 21.08.2001 р. у справі N 6213/5-18.
Скаржник вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди не надали оцінку доказам, наданим відповідачем стосовно недійсності договору N 3 від грудня 1999 р., оскільки на час укладення цього договору позивач не мав відповідної ліцензії на право здійснення юридичної практики.
Крім того, стверджує відповідач, згаданими судами не дана оцінка доказам щодо перебування Усманова Я.Ю. у трудових відносинах з відповідачем.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву та інших матеріалів справи, відповідач ще до розгляду справи по суті надавав згадані докази, але зі змісту рішення місцевого та постанови апеляційного господарського суду випливає, що згадані суди не дослідили цього питання.
Слід зазначити, що висновок місцевого та апеляційного господарських судів відносно виконання позивачем належним чином договірних зобов'язань не підтверджений матеріалами справи.
Зокрема, із змісту п.п. 2.1, 4.1, 4.2 договору N 3 від грудня 1999 р. (число укладення договору не зазначено) вбачається, що позивач у цій справі зобов'язаний надати юридичні послуги по ліквідації дебіторської заборгованості відповідача і згадані кошти реально мали б надійти на рахунок відповідача.
Як вбачається з рішення та постанови місцевого та апеляційного господарських судів, вказане питання судами взагалі не з'ясоване.
З огляду на зазначене, рішення і постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п.3 ст. 111-9, ч.1 ст. 111-10, ст.ст. 111-11 , 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ВАТ "Укртранселектромонтаж" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 р. у справі N 139/17-03 господарського суду Київської області та рішення господарського суду Київської області від 11.11.2003 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суддів.