ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 23/714
(постанову залишено без змін постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.09.2004)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Остапенка М.І. (головуючий), Харченка В.М., Чабана В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємця З. на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2003 у справі N 23/714 господарського суду міста Києва за позовом ДП "Луцький спиртогорілчаний комбінат" до приватного підприємця З. про стягнення 576444,57 грн., за участю представника позивача - Г., відповідача - С., Л., ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2003 року державне підприємство "Луцький спиртогорілчаний комбінат" звернулося з позовом до приватного підприємця З. про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті горілчаних виробів в розмірі 508459,04 грн. та 3% річних в розмірі 1295,53 грн., а також про зобов'язання відповідача повернути позивачу зворотну тару заставною вартістю 66690,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.11.2003 у справі N 23/714 позов задоволено. Стягнено з приватного підприємця З. на користь ДП "Луцький спиртогорілчаний комбінат" основний борг в розмірі 508459,04 грн. та 3% річних в розмірі 1295,53 грн. Зобов'язано відповідача повернути на користь позивача зворотну тару заставною вартістю 66690,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2003 за тією ж справою вищезазначене рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову апеляційного суду від 18.12.2003 та передати справу на новий розгляд. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що апеляційним судом при прийнятті постанови порушено норми ст. ст. 4-3, 41, 79, 99, 101 ГПК України ( 1798-12 ), ст. 200 ЦК України ( 1540-06 ) та ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ).
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 02.02.2001 між ТзОВ "Балто" та підприємцем З. було укладено договір на виконання умов якого, згідно товарної накладної N 120 від 07.06.2001, ТзОВ "Балто" передало у власність відповідача продукцію на суму 517762,20 грн. і тару, яка підлягала поверненню, на 66690,00 грн., а всього передало товару на суму 584452,20 грн. З своєї сторони відповідач зобов'язання за договором, пов'язані з оплатою отриманої продукції, виконав частково, у зв'язку з чим за ним утворився борг, розмір якого складає 508459,04 грн.
Крім того, судами також встановлено, що 20.08.2003 між ТзОВ "Балто" та ДП "Луцький спиртогорілчаний комбінат", який і є позивачем по цій справі, було укладено договір уступки права вимоги, відповідно якого товариство "Балто" уступило позивачу право вимоги по сплаті вищезазначеної грошової заборгованості та по поверненню зворотної тари.
Вищенаведеним обставинам апеляційний суд дав належну оцінку і дійшов до правильного висновку про обґрунтованість заявленого по справі позову і відповідно до цього, про законність рішення, постановленого судом першої інстанції. Зроблені у цьому зв'язку судом розрахунки грошової суми, яка підлягала до стягнення, та визначення кількості зворотної тари, що підлягала поверненню, також ґрунтуються на наявних у справі документах.
Не приймаючи до уваги посилання відповідача на те, що товариство "Балто" не передавало йому товар за накладною N 120 від 07.06.2001, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що такі твердження спростовуються наданими по справі доказами.
Зокрема із змісту листа від 03.12.2002, направленого відповідачем товариству "Балто", який у цьому зв'язку і був прийнятий до уваги апеляційним судом, вбачається, що відповідач не заперечував факту отримання товару в зворотній тарі за накладною N 120 від 07.06.2001, загальна вартість застави якої складала 66690,00 грн. Апеляційний суд також обґрунтовано звернув увагу на ту обставину, що відповідно до того ж листа, а також наявних у справі платіжних документів, відповідач частково, а саме на суму 53300,00 грн., здійснював оплату за отриманий товар.
Посилання відповідача на порушення апеляційним судом вимог процесуального законодавства, пов'язаних з обов'язком суду зупинити провадження у справі, не відповідають дійсності, оскільки зазначене питання було предметом дослідження в ході апеляційного перегляду справи і знайшло своє належне вирішення.
Таким чином, оскаржувана постанова апеляційної інстанції винесена на підставі фактичних обставин справи та відповідає вимогам діючого законодавства, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємця З. залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2003, рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2003 у справі N 23/714 залишити без змін.