ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.2004 Справа N 13/649
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу комунального підприємства по переробці нерудних будівельних матеріалів на рішення господарського суду м. Києва від 29 жовтня 2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 року у справі N 13/649 за позовом відкритого акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Гарант Авто" в особі Київської дирекції страхування "Гарант-Авто-Сіті" до комунального підприємства по переробці нерудних будівельних матеріалів про стягнення суми, - ВСТАНОВИВ:
У липні 2003 року відкрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Гарант Авто" в особі Київської дирекції страхування "Гарант-Авто-Сіті" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до комунального підприємства по переробці нерудних будівельних матеріалів про відшкодування у порядку регресу шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 4259,44 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29 жовтня 2003 року (суддя Євдокимов О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 року (судді Кондес Л.О., Коршун Н.М., Куровський С.В.), позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 4259,44 грн. та судові витрати.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені судові рішення і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги та залишаючи рішення місцевого суду без змін, попередні судові інстанції виходили з вимог Правил страхування, ст.ст. 450, 452 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ), ст. 27 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) та того, що 30 серпня 2002 року на виконання положень зазначених Правил позивач у якості страхового відшкодування компенсував Ушакову О.А. - водію автомобіля Ауді, що був пошкоджений внаслідок зіткнення з автомобілем ГАЗ-33021 (водій - Тимченко М.М., працівник відповідача), шкоду, завдану йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини водія Тимченка М.М., та витрати на оплату автотоварознавчого дослідження, розмір яких склав 4259,44 грн.
Проте, при прийнятті судових рішень судами попередніх інстанцій не з'ясовано питання, чи стосуються прийняті у справі рішення прав та обов'язків інших осіб, які не залучено до участі у справі, а саме, працівника комунального підприємства по переробці нерудних будівельних матеріалів - водія автомобілю ГАЗ-33021 Тимченко М.М., та чи не стосуються вказані рішення його прав та охоронюваних законом інтересів, оскільки в силу вимог трудового законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
В разі встановлення того факту, що прийняті у справі рішення зачіпають його інтереси та стосуються його прав та обов'язків, суду слід вирішити питання про притягнення даної особи до участі у справі в якості третьої особи.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 серпня 2002 року товариством з обмеженою відповідальністю "Експертна компанія "Укравтоекспертиза-Стандарт" було складено акт N 514/3 автотоварознавчої експертизи, яким визначено розмір завданої шкоди, висновки якого було покладено в основу прийнятих судових рішень.
Проте, з висновками попередніх судових інстанцій щодо визначення розміру матеріальної шкоди погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються без урахування вимог ст. 34 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) про належність і допустимість доказів.
Зокрема, попередні судові інстанції не звернули уваги на те, що вказаний акт за своєю природою, в силу Положення про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних засобів, є лише висновком спеціаліста і при відсутності згоди сторін щодо розміру збитків, визначених даним актом, не є доказом в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
З огляду на викладене, рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції не можна визнати законними та обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду слід врахувати наведене, з'ясувати обставини справи, встановити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу комунального підприємства по переробці нерудних будівельних матеріалів задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 29 жовтня 2003 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 грудня 2003 року у справі N 13/649 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.