Як було встановлено судом, норматив для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача складав 2 чоловіки. Фактично було працевлаштовано 2 інваліда. Таким чином норматив для працевлаштування інвалідів був виконаний відповідачем. Ця обставина була встановлена місцевим господарським судом, та не може бути переоцінена Вищим господарським судом, з огляду на відсутність у нього таких повноважень. Тому посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що господарським судом була невірно визначена кількість працевлаштованих інвалідів, по-суті є спонуканням Вищого господарського суду до переоцінки фактичних, встановлених судом обставин справи, що є неприпустимим.
Так як відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ), відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ), підприємство зобов'язане сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів.
Тобто, сплата штрафних санкцій повинна проводитись підприємством у випадку невиконання нормативу для працевлаштування інвалідів, втім, відповідачем такий норматив виконано, а відтак відсутні підстави для застосування до нього штрафних санкцій.
Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) були всебічно, повно і об'єктивно розглянуті в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено, встановлено та надано юридичну оцінку обставинам справи.
Крім того, належним чином дослідивши заперечення відповідача проти позову, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ним обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень в частині задоволеного позову (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ). За таких обставин, керуючись законом, суд підставно відмовив у задоволенні позовних вимог. Як наслідок, прийняте у справі рішення відповідає положенням статей 84, 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження та є спонуканням касаційної інстанції до переоцінки обставин справи, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного рішення колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 24.12.04 N 04-897/2157 залишити без задоволення, рішення господарського суду Запорізької області від 08.12.04 у справі N 11/254-13/551 залишити без змін.