Як було встановлено судами попередніх інстанцій, у 2004 році позивач надавав послуги населенню міста Суми з теплопостачання на підставі розпорядження міського голови міста Суми від 29.12.2003 року N 1010-Р.
У зв'язку з невизначеністю нового рівня тарифів, який би відповідав дійсним витратам на послуги з теплопостачання, у 2004 році позивач застосував діючі тарифи на опалення та гарячу воду для реструктуризованого державного комунального підприємства "Сумитеплокомуненерго", внаслідок чого виникла різниця між тарифами, які мали застосуватись та собівартістю послуг, і загальна сума цієї різниці склала 632 300 грн. 00 коп., що не заперечував відповідач, визнаючи цю суму заборгованості перед позивачем.
Матеріалами справи підтверджується, що 06.06.2005 господарським судом Сумської області порушено провадження у справі N 12/57-05 за заявою кредитора - Державної податкової інспекції в м. Суми про визнання позивача банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою господарського суду Сумської області від 29.09.2005 року у справі N 12/57-05 позивача було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, строк якої ухвалою господарського суду Сумської області від 10.10.2006 року продовжено до 29.03.2007 року.
06.07.2006 року з листом N 12 позивач надіслав відповідачеві матеріали (розрахунки витрат виробництва за 2004 рік; розрахунки собівартості теплової енергії, що постачалися населенню міста Суми позивачем у 2004 році; розрахунки обсягу заборгованості 2004 року з різниці в тарифах на теплопостачання, що підлягає відшкодуванню відповідачем) для здійснення перевірки та можливого проведення взаємозаліку відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 22.05.20006 року N 705 ( 705-2006-п ).
Управління економіки Сумської міської ради листом N 3496/05-16.1 на лист позивача N 12 від 06.07.2006 року повідомило позивачеві та відповідачеві, що надані позивачем розрахунки різниці в тарифах на теплову енергію перевірені, розрахунки виконані правильно (заборгованість в розрахунках визначена в сумі 632 300 грн. 00 коп.) та відповідають вимогам пункту 4 Постанови Кабінету міністрів України від 22.05.2006 року N 705 ( 705-2006-п ).
Отже, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову у стягненні різниці між вартістю наданих послуг теплопостачання згідно діючих в 2004 році тарифів та фактичних витрат позивача з огляду на те, що норма права - стаття 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ( 1875-15 ), яка передбачала можливість такого відшкодування вступила в дію з 01.01.2005 року.
Крім того, апеляційним судом прийнято до уваги, що згідно з пп. 2 п. "а" частини першої ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Отже, органом, який затверджує тарифи щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, є не сільська, селищна або міська рада, а їх відповідний виконавчий орган, яким, відповідно до частини першої ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
У даній справі позов пред'явлено не до виконавчого органу міської ради, а безпосередньо до міської ради, на яку частиною четвертою ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ( 1875-15 ) не покладено обов'язку відшкодовувати різницю між затвердженим розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного суду про необґрунтованість вимог позивача про стягнення шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про недоведення позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2007 у справі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд України - ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хімтепло" в особі ліквідатора арбітражного керуючого <...> залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.01.2007 залишити без змін.
Головуючий Н.Ткаченко
Судді Л.Катеринчук М.Хандурін