Відповідно до статті 199 Господарського кодексу України ( 436-15 ) виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України ( 435-15 ).
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України ( 436-15 ) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу ( 436-15 ).
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України ( 436-15 ) штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини 2 статті 343 Господарського кодексу України ( 436-15 ) платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ), згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).
З огляду на викладене, враховуючи встановлення Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ( 543/96-ВР ) граничного розміру відповідальності за прострочення платежу у вигляді пені (розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), за прострочку платежу за договором може бути стягнута лише сума неустойки, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, як встановлено судом першої інстанції, пеня в розмірі 166,58 грн. (обчислена у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період, від суми заборгованості за договором) і є тим граничним розміром відповідальності за прострочку платежу, який встановлений законом, у зв'язку з чим висновки господарського суду є законними та обґрунтованими.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд всебічно та повно дослідив всі обставини справи та дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позову (відмовивши в задоволенні позову у частині стягнення пені у сумі 2068,22 грн.).
З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення у справі прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорський шифер" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 15 січня 2007 року по справі N 55/414-06 господарського суду Харківської області залишити без змін.
Головуючий О.Муравйов
Судді Г.Коробенко Г.Фролова