ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2005 Справа N 36/383
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В. Кузьменка,
суддів: І.М. Васищака, В.М. Палій,
розглянувши касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Діана"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2004 р.
у справі N 36/383
за позовом Закритого акціонерного товариства "Виробнича
проектно-будівельна фірма "Модус"
до Малого приватного підприємства "Діана"
про стягнення 18 985,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Волкова Т.В. (доручення N 200 від 01.09.04 р.),
від відповідача: Ларський П.М. (довіреність від 05.05.04 р.), Федько В.М. (довіреність від 10.03.05 р.),
ВСТАНОВИВ:
Закрите акціонерне товариство "Виробнича проектно-будівельна фірма "Модус" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства "Діана" про стягнення на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) неустойки у сумі 18 985,0 грн. за прострочку повернення орендованого приміщення за період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р.
Позов мотивований тим, що у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди б/н від 10.12.2002 р. відповідач, в порушення умов розділу 8 договору, не звільнив орендовані ним приміщення та не передав їх по акту прийому-передачі.
При цьому позивач посилається на рішення господарського суду міста Києва від 07.06.2004 р. у іншій господарській справі N 36/185, яким задоволений позов ЗАТ "Виробнича проектно-будівельна фірма "Модус" про виселення МПП "Діана" з нежитлового приміщення загальною площею 630,3 кв. м. та прилеглої території площею 390 кв. м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 3 у м. Києві, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди.
На виконання цього рішення був виданий наказ господарського суду міста Києва від 21.06.2004 р.
Відділом Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції наказ господарського суду міста Києва від 21.06.2004 р. був виконаний тільки 10.08.2004 р., що підтверджується актом ВДВС N 208/5 та постановою від 11.08.2004 р. про закінчення виконавчого провадження по виконанню наказу господарського суду міста Києва N 36/185 від 21.06.2004 р. у зв'язку з виконанням.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.11.2004 р. (суддя Т.Ю. Трофименко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2004 р. (головуючий, суддя Н.М. Губенко, судді Т.Л. Барицька, Л.М. Ропій), позов задоволено повністю.
Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки відповідач у період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р. (за який позивач просить стягнути неустойку) перебував у нежилих приміщеннях, які він орендував у позивача за договором оренди від 30.12.2002 р., не повернув їх за актом здачі-приймання, продовжував їх використовувати, то позовні вимоги про стягнення з нього неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р. підлягають задоволенню на підставі ст.ст. 525, 526, 785 ЦК України ( 435-15 ).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та доповненнями до неї, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення.
Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги та доповнення до неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами двох інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущенні після набрання чинності цим Кодексом, крім випадів, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони даного спору, укладаючи договір оренди від 30.12.2002 р., не встановлювали відповідальність за порушення умов договору щодо повернення орендодавцю орендованих об'єктів.
Враховуючи те, що обов'язок відповідача повернути позивачу орендоване майно продовжував існувати після набрання чинності ЦК України ( 435-15 ), а також те, що даний позов поданий у жовтні 2004 року, то суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2004 р.
Так, відповідно до статті 785 ЦК України ( 435-15 ) у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Судами двох інстанцій встановлено, що 30.12.2002 р. між сторонами даного спору був укладений договір оренди виробничих приміщень столярного цеху загальною площею 630,3 кв. м. та прилеглої території площею 390 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 3 (а.с.48-52).
Факт передачі підтверджується актом прийому-передачі від 30.12.2002 р., підписаним повноважними представниками сторін (а.с.53).
Згідно п.4.1. договору строк його дії сторонами встановлений 1 (один) рік з моменту прийняття об'єктів, що орендуються.
Якщо жодна сторона в термін 1 (одного) місяця до закінчення даного договору не заявить про намір його розірвати, даний договір пролонгується на термін 1 (один) рік за письмовою згодою сторін (п.4.2. договору).
Відповідно до п.п.8.1., 8.2., 8.3. договору протягом одного дня з моменту закінчення терміну оренди, орендар зобов'язаний виїхати з об'єктів, що орендуються, та підготувати їх до передачі позивачу. Повернення орендодавцю об'єктів оренди здійснюється двосторонньою комісією, що складається із представників сторін.
Об'єкти, що орендуються, вважаються фактично переданими орендодавцю з моменту підписання акта здачі-приймання (п.8.6).
Судами двох інстанцій встановлено, що позивач листами N 181 від 30.09.2003 р., N 218 від 28.11.2003 р., N 23 від 22.01.2004 р. (а.с.55-58) повідомив відповідача про припинення дії договору оренди, просив звільнити орендовані приміщення, запобігти заходів формуванню двохсторонньої комісії з представників сторін (п.8.1) та передати об'єкти оренди позивачу по акту прийому-передачі.
Одночасно, листом N 3 від 05.01.2004 р. (а.с.56) позивач повідомив відповідача про призначення в двосторонню комісію з боку орендодавця (позивача) Хохлова С.І. та Якименко Ю.І., що спростовує доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про не дослідження судами двох інстанцій обставин створення з боку позивача комісії щодо здачі-приймання орендованих приміщень. Між тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання або намагання виконати відповідачем умови договору оренди щодо повернення орендованих приміщень по акту здачі-прийому після закінчення дії вказаного договору.
Як встановлено судами двох інстанцій, після закінчення строку дії договору оренди від 30.12.2002 р. відповідач не звільнив орендовані приміщення, продовжував їх використання, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про його виселення, який рішенням господарського суду міста Києва від 07.06.2004 р. у справі N 36/185 (а.с.43-45) був задоволений. Згідно цього рішення суд ухвалив виселити відповідача з нежитлового приміщення площею 630,3 кв. м та прилеглої території площею 390,0 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 3.
Оскільки відповідач добровільно не виконав вказане рішення суду, то державним виконавцем районного відділу державної виконавчої служби Дарницького управління юстиції 10.08.2004 р. було здійснене його примусове виселення, про що винесена постанова N 208/5 від 11.08.2004 р. про закінчення виконавчого провадження, в якій зазначено, що відбулося виселення МПП "Діана" з займаного приміщення площею 630,3 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 3 (а.с.97).
Наведе свідчить про те, що відповідач у період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р. перебував у нежилих приміщеннях, які він орендував у позивача за договором оренди від 30.12.2002 р. та не повернув їх за актом здачі-приймання.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами двох інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, їх висновки, з огляду на заявлені позивачем вимоги про стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України ( 435-15 ), відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Посилання скаржника на порушення судами двох інстанцій ст.ст. 328, 331, 761 ЦК України ( 435-15 ) колегія суддів відхиляє з огляду на те, що право власності на спірні приміщення не є предметом розгляду даного спору. Порушенні скаржником у касаційній скарзі питання про набуття ним права власності на новостворене майно у вигляді відособлених приміщень загальною площею 210 кв. м. на території орендодавця, рівно як і питання про відокремлення зроблених ним поліпшень речі, може бути предметом розгляду у іншій господарській справі з інших підстав.
Колегія суддів зважає і те, що відособлені приміщення, про які йде мова у касаційній скарзі, не мають відношення до договору оренди від 30.12.2002 р., оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, вони будувалися з 25.01.2001 р. по 05.12.2002 р. (про що свідчить наявний у матеріалах справи акт прийому в експлуатацію тимчасових виробничних приміщень (а.с.78-79) під час взаємовідносин сторін за іншим договором оренди, який був укладений 03.01.2000 р. (а.с.91) на інші нежитлові площі, а саме: столярного цеху площею 420,0 кв. м. та прилеглої території площею 600,0 кв. м.
Предметом же дослідження у даній справі є договір оренди від 30.12.2002 р. відповідно до якого, відповідач прийняв від позивача в орендне користування нежитлові приміщення столярного цеху площею 630,3 кв. м. та прилеглу територію площею 390,0 кв. м., і з яких на підставі рішення господарського суду міста Києві від 07.06.2004 р. у справі N 36/185 відповідач був виселений.
Зауваження скаржника щодо неправильного застосування судами ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) ґрунтуються на суб'єктивному тлумаченні цієї норми та оцінці ним доказів у справі на свою користь, а тому не беруться колегією суддів до уваги.
Посилання скаржника на невірне застосування методики розрахунку неустойки у період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р. колегія суддів відхиляє з огляду таке.
Позивач при нарахуванні відповідачу суми неустойки у період з 01.05.2004 р. по 10.08.2004 р. на підставі ст. 785 ЦК України ( 435-15 ) виходив з розміру орендної плати,
передбаченої умовами договору оренди від 30.12.2002 р. за грудень 2003 р. у сумі 2857,0 грн. (а.с.54).
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2004 р. у іншій господарській справі N 36/186, в якій брали участь ті ж сторони, що і у даній справі, присуджено до стягнення з відповідача неустойку у сумі 22 856,0 грн. за прострочку повернення орендованого приміщення (яке є предметом розгляду і у даній справі) за період з січня по квітень 2004 року (а.с.35-38), виходячи із розміру місячної орендної плати у сумі 2857,0 грн.
В силу ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ), факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтуються на встановлених обставинах справи, а тому підстав для їх зміни або скасування немає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Діана" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2004 р. у справі N 36/383 - без змін.