Ст. 87. Митного кодексу України ( 92-15 ) визначила, що декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Обов'язки та відповідальність декларанта передбачені у статті 88 Митного кодексу України

Чинна редакція, діє з 2008-01-10

Судом першої інстанції встановлено, що обов'язки декларанта з оформлення імпортних вантажів у спірний період виконував ЗАТ "Макіївський металургійний завод", залізниця обов'язки декларанта по спірним відправкам не виконувала, окрему угоду (брокерську угоду) з відповідачем не укладала.

Східна регіональна митниця в листі від 16.08.2007 повідомила, що найближчий до відповідача підрозділ митного оформлення вантажів знаходився у м. Макіївка, Чайкіна, 330.

Судом зазначено, що Наказом Державної митної служби України, Міністерства транспорту України від 30.03.2001 N 231/174 ( z0360-01 ) (в редакції від 28.05.2004) ( z0766-04 ) затверджений Порядок взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон України товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами.

Пунктом 3.6 цього Порядку ( z0360-01 ) встановлено, що на прохання вантажоодержувача митне оформлення товарів (вантажів) у повному обсязі може здійснюватись безпосередньо в митниці відправлення в порядку, встановленому в Положенні про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення.

Згідно з п. 3.7 "Порядку взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами" ( z0360-01 ) після проведення митного оформлення товарів (вантажів) перевізні документи з відповідними відмітками, підписом і відбитками особистої номерної печатки посадової особи митниці повертаються декларантом на станцію призначення та служать підставою для видачі товарів (вантажів) вантажоодержувачу. Отже, наявність означеної відмітки є підставою для видачі вантажів вантажоодержувачу.

Однак, відповідно до п. 3.12 наведеного Порядку ( z0360-01 ) допускається подача транспортних засобів з товарами (вантажами) на під'їзні колії без проставлення на перевізних документах підпису й відбитка особистої номерної печатки посадової особи митниці призначення за умови перебування цих товарів (вантажів) під охороною за зверненням вантажоодержувача.

У разі неможливості здійснити декларування товару (вантажу) в обраний митний режим вантажоодержувач може також розмістити товар (вантаж) згідно з вимогами Положення про склади тимчасового зберігання ( z1061-03 ).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не скористався можливостями, наданими пунктами 3.6 та 3.12 "Порядку взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами" ( z0360-01 ), оскільки це є правом, а не обов'язком вантажоодержувача.

Дійсно, скористатися можливостями, наданими пунктами 3.6 та 3.12 "Порядку взаємодії митних органів і залізниць України під час переміщення через митний кордон товарів (вантажів) залізничними вантажними поїздами" ( z0360-01 ), є правом, а не обов'язком вантажоодержувача. Однак, якщо вантажоодержувач не використовує можливості, передбачені цим Порядком, забрати на свою під'їзну колію з дозволу митниці та під охорону вагони з вантажами, які перебувають під митним контролем, то вантажоодержувач повинен сплачувати залізниці плату за користування вагонами на підставі п. 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ).

Судом першої інстанції враховано, що п. 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) обов'язок щодо сплати плати за користування вагонами у разі їх затримки, пов'язаної з митним оформленням, покладений на вантажоодержувача, відповідач не довів наявності обставин, які є підставою для звільнення його від плати та не надав доказів, що засвідчують затримку вагонів з причин, що залежать від залізниці, та на цих підставах обґрунтовано задовольнив позовні вимоги - стягнув з відповідача плату за користування вагонами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що залізниці зобов'язані доставити вантаж в митний орган, у зоні діяльності якого розташовано станцію призначення. Про прибуття товару (вантажу) посадова особа станції призначення повідомляє митницю призначення та вантажоодержувача.

Колегія суддів погоджується з аргументами апеляційної інстанції про те, що відповідно до п. 7 Правил видачі вантажу на станціях ( z0862-00 ), де підрозділи митних органів відсутні, перевізні документи для оформлення в митниці тимчасово передаються працівниками станцій одержувачу під розписку в спеціальній книжці, в якій фіксується дата й час одержання документів, а також зобов'язання одержувача передати перевізні документи в митний орган і повернути їх станції.

Після проведення митного оформлення товарів (вантажів) перевізні документи з відповідними відмітками, підписом і відбитками особистої номерної печатки посадової особи митниці призначення повертаються на станцію призначення та служать підставою для видачі товарів (вантажів) вантажоодержувачу. Видача вантажів до закінчення митного оформлення забороняється.

Однак, "видача вантажу" вантажоодержувачу із розкредитуванням перевізних документів та подача таких вагонів (контейнерів) з вантажами на під'їзну колію за умови перебування їх під охороною одержувача з дозволу митного органу за зверненням вантажоодержувача - не є тотожними поняттями.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог залізниці, апеляційна інстанція виходила з того, що плата за користування вагонами нараховується лише за час знаходження вагонів на під'їзній колії, який обраховується з моменту закінчення приймально-здавальних операцій при передаванні вагонів залізницею власнику під'їзної колії (після закінчення власником митного оформлення) до моменту закінчення цих операцій при поверненні вагонів залізниці.

Однак, таке обмежене врахування часу, за який нараховується плата за користування вагонами, суперечить п. 119 Статуту залізниць України ( 457-98-п ) та Правилам користування вагонами ( z0165-99 ), які передбачають нарахування плати за користування вагонами також за час затримки на станції призначення і на підходах до станції призначення в очікуванні подання їх під вивантаження, в тому числі у разі затримки вагонів, пов'язаної з митним оформленням.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційна інстанція послалась на п. 121 Статуту залізниць України ( 457-98-п ), яка передбачає звільнення вантажоодержувача від плати за користування вагонами, в тому числі, в інших випадках, передбачених Правилами ( z0165-99 ), однак, при цьому не зазначила конкретно, яким пунктом та яких саме Правил перевезення вантажів вантажоодержувач звільняється від плати за користування вагонами за час митного оформлення (декларування), яке здійснюється вантажоодержувачем, а не залізницею.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої інстанції з достатньою повнотою, однак переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, апеляційною інстанцією неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.10.2007 р. по справі N 45/371 скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 20.08.2007 по справі N 45/371 залишити в силі.

Головуючий Є.Першиков

Судді Т.Данилова І.Ходаківська