ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.03.2005 Справа N 20-4/339-7/021
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 21.04.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Щотки С.О.
суддів: Вовка І.В., Плахотнюк С.О., Подоляк О.А., Семчука В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації
на постанову від 21.10.2004 р. Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі N 20-4/339-7/021
за позовом ЗАТ "Ім Тех" (надалі - Товариство)
до Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації (надалі - Підприємство)
треті особи Севастопольська міська державна адміністрація; ВАТ "Севастопольгаз"; ДКП "Севтеплоенерго"; УМДП "Харківтрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України"; ДПНПК газотрубопостачання "Зоря-Машпроект"; НАК "Нафтогаз України"; ДПА м. Севастополя
про стягнення 449 576,13 грн.
за участю представників:
від позивача - Ніколайченко В.Г.
від відповідача - Галанський Д.П.
від третіх осіб - не з'явились
в судовому засіданні 09.02.2005 р. оголошувалась перерва
ВСТАНОВИВ:
Справа розглядалась судами неодноразово.
За наслідком неодноразових уточнень позовних вимог Товариством в господарському суді міста Севастополя були пред'явлені вимоги про стягнення з Підприємства 1 546 852,49 грн. заборгованості, 1 030 513,10 інфляційних нарахувань, 239401,91 грн. відсотків річних, 47 637,67 грн. збитків, 3 518 грн. судових витрат.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 29.03.2004 р. (суддя Ілюхіна А.П.) в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.10.2004 р. (судді: Горошко Н.П., Сотула В.В., Гонтарь В.І.) скасовано рішення господарського суду міста Севастополя від 29.03.2004 р., позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 1 546 852,49 грн. заборгованості, 1030513,10 грн. інфляційних нарахувань, 239 401,91 грн. відсотків річних, 1700 грн. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.
Приймаючи постанову, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов частково, апеляційний господарський суд виходив з того, що місцевий господарський суд помилково прийняв до уваги преюдиціальні факти, викладені в рішенні господарського суду міста Києва від 27.01.2003 р. у справі N 2/478 про визнання недійсним протоколу від 24.06.1997 р. та про визнання такою, що не підлягає виконанню визнану претензію N 329 від 26.01.1999 р., оскільки постановою Вищого господарського суду України вказане рішення скасовано. Підприємство відмовилось від вищевказаних позовних вимог у справі N 2/478, відмова була прийнята судом та провадження у справі в цій частині припинено. У зв'язку із цим, у відповідності до п. 2 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), Підприємство позбавило себе права оспорювати дійсність взаємозаліку від 02.06.1996 р., покладеного в основу виникнення його заборгованості перед Товариством на суму, яка еквівалентна 415 000 доларів США.
Наведені мотиви апеляційного господарського суду є необґрунтованими та безпідставними.
Посилання апеляційного господарського суду на положення п. 2 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ), як на підставу неможливості надання Підприємством заперечень у даній справі проти дійсності наведених позивачем обставин взаємозаліку від 02.06.1996 р., є юридично неспроможним. Ухвала у справі N 2/478, якою прийнято відмову Підприємства від позовних вимог, не є рішенням господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір. Відмова від позовних вимог у справі N 2/478 не позбавляє сторону права заперечувати проти пред'явлених вимог у даній справі. Протилежне суперечить пунктам 1, 2, 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33 ГПК України.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що рішення місцевого господарського суду про відмову в позові не ґрунтується на положеннях ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) та фактах, встановлених рішенням у справі N 2/478. У зв'язку із цим, наведені апеляційним господарським судом підстави для скасування рішення місцевого господарського суду - суперечать матеріалам справи та не відповідають положенням ст.ст. 104, 105 ГПК України.
Так, приймаючи рішення про відмову в позові із врахуванням положень ст.ст. 197, 216-223 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (ст.ст. 512-519, 598-609 ЦК України ( 435-15 ), ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України ( 1798-12 ), місцевий господарський суд виходив з того, що 24.04.1997 р. позивач уклав договір уступки права вимоги N 03-31 із Корпорацією "ITERA International Energy" LLC", у відповідності до якого уступив своє право вимоги по договору права вимоги N 1303 від 18.04.1997 р., укладеного із відповідачем, новому кредитору. 28.04.1997 р. позивач і відповідач уклали договір N 1303-1, яким визначено порядок погашення Товариством перед Підприємством заборгованості, яка виникла із зобов'язань за договором N 1303 від 18.04.1997 р. про уступку права вимоги. При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що 28.04.1997 р. позивач не мав права укладати до договору N 1303 від 18.04.1997 р. договір N 1303-1, оскільки 24.04.1997 р. він вибув із зобов'язань, уступивши своє право вимоги по ньому Корпорації "ITERA International Energy" LLC". На дату проведення взаємозаліку 26.06.1997 р. у відповідача був відсутній борг перед позивачем, оскільки вимога по договору уступки права вимоги N 1303 від 18.04.1997 р. була дійсною і всі дії позивача по виконанню п. 1.3 договору уступки права вимоги N 1303 від 18.04.1997 р. якщо і мали місце, то були платою за уступку права вимоги позивача до Міністерства Оборони РФ на суму 6000000000 рос. рублів. На дату 26.06.1997 р. позивачем не надано документів і доказів, які б підтверджували заборгованість відповідача перед позивачем за договором N 1303 від 18.04.1997 р., тому пункт 4 протоколу від 26.06.1997 р. не підтверджений належними доказами. Уклавши договір уступки права вимоги N 1303 від 18.04.1997 р. відповідач вибув із зобов'язань, відбулась зміна боржника: із Підприємства на Міністерство Оборони РФ. Тому, боржником позивача за договором N 1303 від 18.04.1997 р. до 24.04.1997 р. було Міністерство Оборони РФ. 24.04.1997 р. позивач уклав договір уступки права вимоги N 03-31 із Корпорацією "ITERA International Energy" LLC", відповідно до якого уступив своє право вимоги по договору уступки права вимоги N 1303 від 18.04.1997 р., укладеного із відповідачем, новому кредитору. Тому, протоколи N 39-64-П та б/н від 26.06.1997 р. не можуть бути підставою для підтвердження та стягнення заборгованості відповідача перед позивачем, а посилання в пункті 4 протоколу на договір N 1303 безпідставне. Надані позивачем додаткові документи по взаємовідносинах відповідача по проведенню заліку за участю Корпорації "ITERA International Energy" LLC" станом на 01.09.1997 р. також підтверджують те, що на 26.06.1997 р. борг відповідача перед позивачем був відсутній, а також вказують на наміри сторін по проведенню заліку за участю нового кредитора. Додаткові документи також вказують на те, що протокол б/н від 26.06.1997 р. не міг підписуватись та укладатись, оскільки на цю дату заборгованість відповідача перед позивачем була відсутня.
Викладене свідчить про те, що позивач приймав участь у взаємозаліку до виникнення права вимоги, а тому його вимоги про стягнення боргу, інфляційних нарахувань, відсотків річних та збитків, які ґрунтуються на договорі уступки права вимоги N 1303 та ст.ст. 203, 213, 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ), є безпідставні і не ґрунтуються на наявних у справі доказах.
Наведені висновки місцевого господарського суду, на яких ґрунтується рішення про відмову в позові, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними, обґрунтованими та не спростовані судом апеляційної інстанції.
В порушення ст.ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України ( 1798-12 ), доводи апеляційного господарського суду, за якими він відхилив ті чи інші докази, які були предметом оцінки місцевого господарського суду, та доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції - не відповідають наявним матеріалам справи, зроблені з порушенням правил оцінки доказів, є необґрунтованими та безпідставними. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду не спростував та дійшов протилежних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Крім того, здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін, що унеможливило правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) із змінами та доповненнями.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ) юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував правовідносини сторін.
Розглядаючи справу, місцевий господарський суд з достатньою повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданого Товариством позову та заперечень Підприємства проти нього. Висновки місцевого господарського суду, якими спростовано обставини на які посилалось Товариство в обґрунтування своїх вимог і заперечень, ґрунтуються на доказах, наведених в рішенні суду, та нормах чинного законодавства. Як наслідок, прийняте судом рішення відповідає положенням ст. 84 ГПК України ( 1798-12 ) та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
В силу ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Федерального державного унітарного підприємства "13 судоремонтний завод Чорноморського Флоту" Міністерства оборони Російської Федерації задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.10.2004 р. у справі N 20-4/339-7/021 скасувати.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 29.03.2004 р. залишити без змін.