ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2008 Справа N 43/321
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.02.2008 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дерепи В.І.
суддів: Грека Б.М. - (доповідача у справі), Стратієнко Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецремонт"
на рішення господарського суду м. Києва від 12.10.07
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.07
у справі N 43/321
господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флінт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецремонт"
про стягнення 47742,29 грн.
за участю представників від:
позивача - Мірошниченко О.В. (дов. від 16.01.08)
відповідача - Бакулін О.Ю. (дов. від 02.11.07)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Флінт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецремонт" 47742,29 грн. (42639,22 грн. основного боргу, 4938,35 грн. інфляційних нарахувань, 164,72 грн. - 3% річних) у зв'язку з неоплатою суми заборгованості за поставлену лакофарбову продукцію.
Рішенням господарського суду м. Києва від 13.07.07 (суддя Пасько М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.07 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Кондес Л.О., суддів: Куровського С.В., Михальської Ю.Б.), позов задоволено частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 47742,29 грн., з яких 42639,22 грн. - основний борг, 1012,70 грн. - інфляційні втрати, 164,72 грн. - 3% річних та судові витрати. В частині стягнення 3925,65 грн. інфляційних втрат в позові відмовлено.
Не погоджуючись з судовими актами у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Касаційна скарга мотивована тим, що накладні підписані не уповноваженою особою, оскільки позивачем не надано довіреностей на отримання від імені відповідача товару гр. К.В.М. Скаржник вказує також на те, що договір на поставку лакофарбової продукції між сторонами не укладався, а із видаткових накладних неможливо зробити висновок про досягнення сторонам згоди з усіх істотних умов.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до видаткових накладних, копії яких додані до матеріалів справи, в період з 27.07.05 по 26.05.06 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 197851,20 грн. Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, отриманий товар оплатив частково.
15.11.06 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості за поставлену продукцію, відповіді на яку не надійшло, після чого відповідач частково здійснив оплату заборгованості. На момент розгляду спору залишок заборгованості складав 42639,22 грн., на яку нараховані 3% річних та інфляційні.
Виходячи з доведеності факту поставки та отримання відповідачем претензії 17.11.06, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність стягнення з відповідача 42639,22 грн. заборгованості та сум інфляційних і річних, нарахованих починаючи з 26.11.06. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою правовою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Цивільні права і обов'язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій організацій (ст. 11 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та ст. 174 Господарського кодексу України) ( 436-15 ). Отримання відповідачем (в особі його представника) товару від позивача та часткова його оплата, як вірно вказали суди, свідчать про існування між сторонами зобов'язань з приводу поставки товару.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України ( 435-15 ) та ст. 193 Господарського кодексу України ( 436-15 ) зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
Відповідно до ст. 625 ЦК України ( 435-15 ), боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України ( 435-15 ), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
З приписів вищевказаних правових норм вбачається, що за невизначеності строку виконання зобов'язання, воно повинне бути виконано протягом 7 днів з моменту пред'явлення вимоги (ст. 530 Цивільного кодексу України) ( 435-15 ), тому в даному випадку протягом 7 днів від моменту пред'явлення претензії (17.11.06). 26.11.06 у кредитора виникло право на позов, а боржник вважається таким, що прострочив виконання, а відтак з цієї дати починається нарахування інфляційних та річних у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.
Тому висновки судів про часткове задоволення позову є правомірними, а самі судові акти - законними і обґрунтованими.
Посилання скаржника на відсутність правовідносин між сторонами, та неуповноваженість особи, яка отримала від імені відповідача товар, фактично повторюють доводи апеляційної скарги та були предметом дослідження в господарському суді апеляційної інстанції, їм була дана належна правова оцінка, визнано їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсності. Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки судом касаційної інстанції наявних у справі доказів, яким надано оцінку господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а Вищий господарський суд України, в силу застережень ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду.
З огляду на викладене, постанова Київського апеляційного господарського суду від 31.10.07 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоспецремонт" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 12.10.07 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.07 у справі N 43/321 залишити без змін.
Головуючий - суддя В.Дерепа
Судді Б.Грек Л.Стратієнко