ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2005 Справа N 42/266
Вищий господарський суд України у складі: <...>
розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Л" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2004 р. у справі N 42/266 за позовом ЗАТ "Л" до Дочірньої компанії "Г" АК "Н" про стягнення 1652002,20 грн., ВСТАНОВИВ:
У липні 2004 р. ЗАТ "Л" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ДК "Г" АК "Н" про стягнення з останнього пені та відшкодування збитків, всього на суму 1652002,0 грн. на підставі ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) та ст. 231 ГК України ( 436-15 ).
Позов обґрунтований порушенням відповідачем господарського зобов'язання за договором N 06/03-3287 від 30.12.2003 р. та додатковими угодами до нього. Посилаючись на порушення зобов'язання відповідачем, який, на думку позивача, є суб'єктом господарювання, що належить до господарського сектору економіки, позивач просив суд стягнути з нього 695503,62 грн. пені, заподіяні збитки у вигляді неотриманого податку на додану вартість при реалізації газу на ДП "К" у розмірі 954680,58 грн.
У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та збільшив їх розмір, просив суд стягнути з відповідача 711040,08 грн. пені, а також 1960511,0 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди у зв'язку з недопоставкою відповідачем природного газу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.08.2004 р. залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2004 р., у позові відмовлено за недоведеністю факту заподіяння збитків, а також факту того, що відповідач в установленому п. 4 ст. 3 Прикінцевих положень ГК України ( 436-15 ) порядку визначений суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами двох інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Відповідно до ст. 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) одним з основних принципів судочинства є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен не лише правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін, а й додержуватись норм процесуального права.
Згідно зі ст. 4-3 ГПК України ( 1798-12 ) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. При цьому, господарський суд повинен створювати сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Згідно зі ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 38 ГПК України ( 1798-12 ) суд, у разі якщо подані сторонами докази є недостатніми, зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. При цьому, згідно зі ст. 36 ГПК України письмові докази, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин (роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.76 р. N 11 ( v0011700-76 ) "Про судове рішення".
Утім, ухвалені у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, предметом даного позову є стягнення з відповідача пені у розмірі 0,1% вартості товару на підставі ст. 231 ГК України ( 436-15 ) та збитків на підставі ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору на постачання природного газу N 06/03-3287 від 30.12.2004 р. (а.с. 13-16) та додаткових угод до цього договору (а.с. 17-22), що виразилося у недопоставці відповідачем природного газу.
Відповідно до п. 2 ст. 231 ГК України ( 436-15 ) у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
Поняття суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки, визначено у ч. 2 ст. 22 ГК України ( 436-15 ), відповідно до якої суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
Разом з тим, суди двох інстанцій не перевірили всебічно доводів позивача про те, що відповідач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, не витребували у відповідача статутних документів, і за відсутності доказів того, що останній не є суб'єктом у розумінні ст. 22 ГК України ( 436-15 ), передчасно відмовили у позові в частині стягнення пені на підставі ст. 231 ГК України.
Водночас, посилаючись на те, що Кабінет Міністрів України не виконав вимог п. 4. ст. 3 Прикінцевих положень ГК України ( 436-15 ), суди порушили вимоги ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ), яка забороняє відмовляти у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості та відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Відмовляючи позивачу в позові в частині стягнення збитків у розмірі 1960511,0 грн., заподіяних внаслідок неодержання позивачем від відповідача газу у визначеному спірним договором обсязі, суди двох інстанцій виходили з того, що позивач не довів причинного зв'язку між можливою недопоставкою позивачем газу за договором, укладеним з ДП "К", та зменшенням погодженого обсягу постачання природного газу за спірним договором.
Проте, такий висновок суду зроблений без належної оцінки доказів у справі в їх сукупності, а тому не може вважатися обґрунтованим.
Так, судами двох інстанцій встановлено, що відповідно до додаткових угод N 5 від 23.04.2004 р. та N 6 від 30.04.2004 р. до договору N 06/03-3287 від 30.12.2003 р. відповідач зобов'язався поставити позивачу у травні 2004 р. природний газ в обсязі 27 млн. куб. м, але відповідно до акта приймання-передачі природного газу від 30.06.2004 р. поставив в обсязі 6749597 куб. м.
Відповідно до ст. 525 ЦК України ( 435-15 ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України ( 435-15 ) порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України ( 435-15 ) у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Статтею 623 ЦК України ( 435-15 ) передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язань, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Відповідно до ст. 22 ЦК України ( 435-15 ) під збитками розуміються, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
За загальним правилом, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань збитків, можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять такі елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вина.
Оскільки предметом спору у даній справі є стягнення збитків, заподіяних неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами договору, то предметом доказування у даній справі є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.
При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором (ст. 610 ЦК України ( 435-15 ) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов'язує відповідача надати докази відсутності вини у заподіяних позивачеві збитках.
Отже, при пред'явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов'язання, розмір збитків та причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і виниклими збитками. При цьому, він звільняється від обов'язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов'язання лежить на боржникові.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення збитків, суди двох інстанцій не встановили належним чином обставини щодо наявності чи відсутності протиправної поведінки відповідача, яка полягає у порушенні ним умов договору N 06/03-3287 від 30.12.2003 р. та додаткових угод до нього внаслідок недопоставки позивачу природного газу. Суд першої інстанції безпідставно не дав оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження факту невиконання (неналежного виконання) відповідачем взятих на себе зобов'язань та фактично звільнив відповідача, порушуючи приписи ст. 614 ЦК України ( 435-15 ), від обов'язку доводити відсутність своєї вини у невиконанні зобов'язань, пославшись у рішенні на те, що позивач не надав доказів вини відповідача. Аналогічної помилки припустився і суд апеляційної інстанції.
Також не досліджено судами належним чином причинний зв'язок між фактичним невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки природного газу в обсягах, визначених договором, та збитками позивача у вигляді упущеної вигоди, завданих цим невиконанням.
З огляду на це, суди двох інстанцій передчасно звільнили відповідача від майнової відповідальності за даним позовом.
Неповне встановлення судами обставин, що мають значення для справи, є порушенням вимог: ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ), яка визначає, що судові рішення ухвалюються за результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК України, яка зобов'язує суд у разі, якщо подані сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права призвели до неповного з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до неповного з'ясування обставин справи, з огляду на приписи ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції.
Враховуючи наведене, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Л" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2004 р. та рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2004 р. у справі N 42/266 скасувати.
Справу направити до господарського суду міста Києва на новий розгляд.