ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.04.2005 Справа N 3/120
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.05.2005 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Стратієнко Л.В., Чабана В.В., за участю представників сторін: позивача - Копєйчикова М.В., відповідача - Пампуши О.В., розглянувши касаційну скаргу ЗАТ "Магазин N 450" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 липня 2004 року у справі за позовом ЗАТ "Магазин N 450" до ДП "Торговий дім "ІНКОР" про стягнення 423360 грн., ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 30 березня 2004 року позов задоволений частково. Визнаний недійсним правочин у вигляді володіння дочірнім підприємством "Торговий дім "Інкор" приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 8, площею 98 кв. м, яке належить ЗАТ "Магазин N 450"; витребуване з незаконного володіння дочірнього підприємства "Торговий дім "Інкор" приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Науки, 8, площею 98 кв. м, яке належить ЗАТ "Магазин N 450" та передане зазначене приміщення ЗАТ "Магазин N 450"; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати та 5596,50 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 липня 2004 року рішення суду змінено і викладено резолютивну частину в наступній редакції: "В позові відмовити повністю".
У касаційній скарзі ЗАТ "Магазин N 450" просить скасувати вказану постанову суду, посилаючись на те, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 1 квітня 2002 року між сторонами у справі був укладений договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач бере в тимчасове володіння приміщення загальною площею 98 кв. м на другому поверсі будинку за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 8.
Пунктом 3.1 вказаного договору передбачений термін оренди строком на 5 років з моменту підписання договору.
Згідно статті 48 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 256 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) передбачається, що за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.
Розділами 1, 3, 4 договору оренди не житлового приміщення сторонами погоджені умови про об'єкт оренди, термін оренди, орендної плати та порядок розрахунків.
При вирішенні спору апеляційний господарський суд всебічно дослідив надані сторонами докази і правильно встановив, що спірний договір не містить умов невідповідності його вимогам закону.
Як встановлено судом, приміщення, яке є об'єктом оренди за договором від 01.04.2002 року, належить до колективної форми власності.
Пунктом 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) передбачено, що оренда майна інших форм власності може регулюватись положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законодавством, та договором оренди.
Із змісту умов договору від 01.04.2002 року не вбачається наявності невідповідності його умов вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не містять підстав для визнання договору оренди від 01.04.2002 року недійсним.
Згідно ст. 153 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Крім того, пунктом 11.2 договору від 01.04.2002 року сторони встановили, що у випадках, не передбачених даним договором, вони керуються чинним законодавством, а п. 3 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) передбачений порядок використання амортизаційних відрахувань.
Також, згідно ст. 24 вказаного Закону ( 2269-12 ) ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди. Орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Пунктами 1, 4 договору оренди від 01.04.2002 року сторонами погоджені умови про об'єкт оренди та розмір орендної плати.
Чинним на час укладення договору Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відсутність таких істотних умов, як вартість орендованого майна з урахуванням її індексації та про індексацію орендної плати не перешкоджають виконанню укладеної угоди, оскільки майно, що є об'єктом оренди за договором від 01.04.2002 року, належить до колективної форми власності і, тому, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі щодо порядку укладання договору оренди, регулюються главою 25 ЦК Української РСР ( 1540-06 ) та Законом України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ).
Відповідно до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України ( 436-15 ), Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) ці Кодекси застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.
Згідно ст. 398 ЦК України ( 435-15 ) право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Враховуючи відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору, суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Крім того, оскільки договором оренди від 01.04.2002 року передбачається володіння відповідачем орендованим приміщенням протягом п'яти років, є безпідставними вимоги позивача про витребування з володіння відповідача приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр-т Науки, 8 площею 98 кв. м та передачі його позивачу.
Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про недоведеність позивачем позовних вимог щодо стягнення збитків.
Касаційною інстанцією перевірені обставини справи і їх відповідність викладеним судом нормам матеріального права.
Наведені висновки апеляційного господарського суду відповідають матеріалам справи та діючому законодавству.
Доводи касаційної скарги про необґрунтованість оскаржуваної постанови помилкові і не відповідають матеріалам справи.
З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги немає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), суд ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 липня 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу ЗАТ "Магазин N 450" - без задоволення.