ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 44/109(9/368)
(ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 02.09.2004 відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - М.В. Кузьменка,
суддів - І.М. Васищака, В.М. Палій,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком. Системи електроспоживання"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 10.03.2004 р.
у справі N 44/109(9/368)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телефонна компанія "Цифрові глобальні телекомунікації"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком. Системи електроспоживання"
про стягнення 14 425,94 грн.,
та зустрічним позовом
про зобов'язання не вчиняти будь-які дії, які б порушували право володіння, користування та розпорядження прокладеними 400 м. 50-ти жильного телефонного кабелю та усунення перешкод у користуванні майном,
за участю представників сторін:
від позивача - Манжос М.В. (довіреність від 27.05.2004 р.),
від відповідача - Третьяк С.Ю. - директор (документи у справі),
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2003 р. (суддя Коротун О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2004 р. (головуючий, суддя Зеленін В.О., судді Коршун Н.М., Авдеєв П.В.), позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Телефонна компанія "Цифрові глобальні телекомунікації" до ТОВ "Селком. Системи електроспоживання" про стягнення 14425,94 грн. задоволено частково.
Згідно рішення суду присуджено до стягнення з відповідача 7254,39 грн. основного боргу, 484,02 річних, 77,30 грн. витрат по сплаті державного мита та 63,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Провадження за первісним позовом у частині стягнення збитків від інфляції у розмірі 684,86 грн. припинено на підставі п. 4 ст. 80 ГПК ( 1798-12 ) України, у зв'язку з відмовою позивача від цих позовних вимог.
В решті задоволення позовних вимог за первісним позовом відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судом першої інстанції встановлено, що сторонами даного спору 31.07.2000 р. було укладено договір N 43 про надання послуг телефонного зв'язку, відповідно до умов якого позивач за первісним позовом взяв на себе зобов'язання, зокрема, по встановленню відповідачу десяти основних телефонів, сорока телефонів одностороннього зв'язку, та проведенню кабельних робіт до будинку, в якому відповідач орендував приміщення.
На виконання умов цього договору та додатку N 1 до нього, яким сторони узгодили вартість робіт та порядок їх оплати (а.с. 7), позивач здійснив роботи по створенню АТС з наданням міських номерів та проведенням кабельних робіт.
Згідно акта-приймання виконаних робіт N 43 від 29.12.2000 р. вартість робіт становить 36439,29 грн. (а.с. 12).
Відповідач на підставі вказаних акта та договору платіжними дорученнями N 0393 від 02.08.2000 р. (а.с. 47) та N 340 від 04.04.2001 р. (а.с. 45) здійснив передплату вказаних робіт на суму відповідно 18219,64 грн. та 11999,94 грн. Таким чином, залишок заборгованості становить 6219,71 грн.
Сторони також уклали додаткову угоду N 3 до даного договору (а.с. 11), відповідно до п. 7.1. якої відповідач повинен був сплатити позивачу за первісним позовом 1293,35 грн. за виконані кабельно-монтажні роботи, що підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт N 43/3 від 15.01.2001 р. (а.с. 13)
На підставі рахунку N 0011 від 10.01.2001 р. (а.с. 19) за кабельно-монтажні роботи відповідач сплатив позивачу 20% вартості цих робіт платіжним дорученням N 012 від 12.01.2001 р. (а.с. 172), що становить 258,67 грн. Залишок заборгованості за ці роботи склав 1034,68 грн., у зв'язку з чим позивач виставив відповідачу рахунок N 246 від 20.04.2003 р. на вказану суму (а.с.75), який на час подання даного позову не був оплачений.
Керуючись ст.ст. 161, 162, 214 ЦК України ( 435-15 ), суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за вказані роботи на суму 6219,71 грн. та на суму 1034,68 грн., всього 7254,39 грн., а також 484,02 грн. - 3% річних, обрахованих із задоволеної суми.
Позовні вимоги в частині стягнення 5574,67 грн. вартості отриманих, але не повністю оплачених телефонних апаратів, судом залишено без задоволення з мотивів їх недоведеності.
Відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції мотивував тим, що з огляду на умови укладеного сторонами договору N 43 від 31.07.2000 р. та на підставі наявних в матеріалах справи накладної N 202 від 27.09.2000 р. на отримання телефонного кабелю від постачальника (а.с. 111), технічних умов ВАТ "Укртелеком" (а.с. 113), акта N 44 (а.с. 114), договору N 244 на бронювання та зайняття каналів в телефонній каналізації від 01.11.2000 р. (а.с. 116), договору N 875 на оренду кабельного каналу від 13.11.2000 р. (а.с. 117), перехід права власності на зовнішні мережі зв'язку до відповідача не передбачений, доказів права власності на 400 м 50-ти жильного кабелю зовнішньої мережі суду не надано. На підставі додатку N 1 до договору відповідач сплатив лише за проведення кабельних робіт.
Таким чином, суд першої інстанції, керуючись ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ), та встановивши, що відповідач не є власником 400 м 50-ти жильного телефонного кабелю, дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Судом апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишено без змін, як таке, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд вказані судові акти скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме, ст.ст. 128, 334 ЦК України ( 435-15 ), ст. 48 Закону України "Про власність"( 697-12 ), п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) та норм процесуального права, а саме ст.ст. 4-3, 4-7 , 34 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України ( 1798-12 ), і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач надав Вищому господарському суду України відзив на касаційну скаргу відповідача за первісним позовом, в якому просить суд оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення, з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, оскільки при вирішення даного спору в якості доказів на підтвердження виконаних робіт за договором судом були прийняті рахунки, а не акти приймання-передавання робіт за договором, колегією суддів не можуть бути взято до уваги з огляду на те, що відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Крім того, колегія суддів зважає і на те, що суд першої інстанції на підставі поданих пояснень та заперечень відповідача, встановив, що для підписання та належного оформлення відповідачем були отримані, крім проміжних, і інші акти по виконанню зобов'язань за договором N 43 від 31.07.2000 р., але вони не повернуті позивачу, тому остаточно визначитися щодо дійсності підписаних належним чином актів за таких обставин він (відповідач) не може, у зв'язку з чим сторонами і було складено та належним чином підписано зведений акт N 43 від 29.12.2000 р. (а.с. 12), оригінал якого (копія у справі) і був оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами у справі. Викладені обставини зазначені у протоколі судового засідання від 02.12.2003 р. (а.с. 140), та в оскаржуваному рішенні.
Посилання скаржника на відсутність у справі звіряння взаєморозрахунків сторін, проведення яких вимагалося судами, колегія суддів відхиляє з огляду на приписи ст. 75 ГПК України ( 1798-12 ), якою передбачено, що якщо витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Крім того, відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) господарській суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. При цьому, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
В силу ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.
Як встановлено судом першої інстанції доказів права власності на 400 м 50-ти жильного кабелю зовнішньої мережі відповідачем, в порушення ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ), суду не надано, що підтверджується і матеріалами справи.
Не вбачається з матеріалів справи і володіння відповідачем спірним майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або інших підстав, передбачених законом або договором (ч. 5 ст. 48 Закону України "Про власність" ( 697-12 ).
Посилання скаржника на порушення судами вимог ст.ст. 128, 334 ЦК України ( 435-15 ), колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки акт приймання-передавання, на який посилається скаржник у своїй скарзі, не може свідчити про набуття права власності на 400 м 50-ти жильного кабелю зовнішньої мережі, оскільки даним актом було передано та прийнято сторонами не майно, а виконані роботи з підключення абонента (відповідача) до лінії (ій) зв'язку (а.с. 12).
Крім того, в силу ст. 128 ЦК України ( 435-15 ), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Утім, п. 7.1. договору N 43 від 31.07.2000 р. сторони передбачили, що всі лінійно-кабельні споруди є власністю Підприємства (позивача).
Отже, правильним є висновок судів двох інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки відповідач не вмотивував у своїх вимогах та не довів з посиланням на відповідні докази, якими саме діями позивач порушує його право.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2004 р. немає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12 ), колегія суддів ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селком. Системи електроспоживання" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2004 р. у справі N 44/109(9/368) - без змін.