ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 30/201(18/22)
(ухвалою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 09.09.04 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Перепічая В.С. (головуючий ), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 р.
у справі за позовом ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського"
до Державного обласного будинку культури "Український Дім"
про стягнення сум, розірвання договору оренди та звільнення займаного приміщення
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд УСТАНОВИВ:
У листопаді 2001 р. ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" пред'явило у господарський суд позов до Державного обласного будинку культури "Український Дім" про стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 39 082,66 грн. з урахуванням суми від інфляції та трьох відсотків річних; зобов'язання відповідача сплатити на користь міськводоканалу суму боргу за комунальні послуги за період з травня по листопад 2000 р. в сумі 88 885,97 грн.; визнання розірваним з 01.10.2001 р. договору оренди цілісного майнового комплексу "Будинок культури Ілліча" N 3, укладеного між сторонами.
В подальшому позивач в порядку ст. 22 ГПК України ( 1798-12 ) неодноразово уточнював позовні вимоги, а останньою заявою про уточнення позовних вимог від 01.10.2003 р. просив стягнути з відповідача суму основного боргу 146 437,93 грн., розірвати договір оренди цілісного майнового комплексу N 3 від 24.04.2000 р. та зобов'язати відповідача звільнити займані приміщення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2003 р. (суддя Євстигнеєва Н.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 р. (судді Павловський П.П. - головуючий, Тищик І.В., Белінська В.О.), позов було задоволено частково, з Державного обласного будинку культури "Український Дім" стягнуто на користь позивача заборгованість по сплаті комунальних послуг в розмірі 21 569,83 грн.; в частині розірвання договору оренди цілісного майнового комплексу "Будинок культури Ілліча" N 3 від 24.04.2000 р. та зобов'язання звільнити орендований майновий комплекс ДОБК "Український дім", що належить ВАТ "ДМЗ ім. Петровського" - відмовлено; в частині стягнення заборгованості по орендній платі, інфляційних та 3% річних - провадження у справі було припинено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1996 р. N 11 "Про судове рішення" (з подальшими змінами і доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Як видно з матеріалів справи і не заперечувалось сторонами Палац культури ім. Ілліча належить ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського".
24.04.2000 р. за N 3 сторонами було укладено договір про передачу Державному обласному будинку культури "Український дім" в оренду вказаного Палацу культури (а.с. 14-17 звор. т. 1).
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.
Оренда майна інших форм власності регулюються положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства, в тому числі Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта".
Отже висновок судових інстанцій, що на правовідносини оренди, які виникли між сторонами, розповсюджується дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) є правильним.
Проте не можна погодитись з судовими рішеннями щодо вирішення судами спору по суті, які ухвалені без належного з'ясування, зокрема, дотримання відповідачем умов договору і законодавства, яке регулює спірні правовідносини, як і невиконанням судами постанови Вищого господарського суду України від 14.08.2003 р., якою скасовувались попередні судові рішення.
За приписом ч. 3 ст. 18, ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше майно, окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.
Відповідно до ст. 267 ЦК УРСР ( 1540-06 ) здавання наймачем найнятого майна в піднайм дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною третьою статті 26 зазначеного Закону ( 2269-12 ) передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін.
На вимогу однієї із сторін договору оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Згідно положень і ст. 269 ЦК УРСР ( 1540-06 ) за обставин, зокрема, користування наймачем майном не відповідно до договору або призначення майна, не внесення плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, - наймодавець може пред'явити в суді вимогу про дострокове розірвання договору найму.
Договором оренди 24.04.2004 р. N 3 сторони обумовили, що передача орендатором майна, яке орендується у суборенду, допускається лише з письмового дозволу орендодавця. Договір суборенди візується орендодавцем і третій екземпляр договору повинен зберігатися у орендодавця як додаток до основного договору.
Внесення орендної плати орендар здійснює щомісячно, як і зобов'язувався своєчасно проводити оплату комунальних послуг (вода, теплопостачання, електроенергія і інше) (пп. 2, 9, 4.2-4.3, 4.8 договору).
Суд на наведені положення законів та умов договору, в їх системному зв'язку, належної уваги не звернув і ретельно не перевірив посилання відповідача на те, що позивач не виконував свої зобов'язання за договором: недотримувався умов договору як щодо передачі в суборенду майна, так і внесення орендної плати та комунальних платежів.
Водночас, суду слід було з'ясувати, який механізм внесення комунальних платежів передбачили сторони, тобто яким чином і коли позивач надав дані відповідачу по комунальним платежам для їх оплати.
При цьому суд не звернув увагу і на те, чи може вплинути сам по собі залік однорідних вимог сторін на договірні зобов'язання сторони по договору своєчасно проводити орендні і комунальні платежі, на що наголошувалось касаційною інстанцією у постанові від 14.08.2003 р. при скасуванні попередніх судових рішень, це з одного боку, з іншого, чи міг бути проведений залік за обставин, коли позивач оспорював виникнення у нього обов'язку по відшкодуванню витрат на ремонт орендованого відповідачем майна за відсутністю узгоджених обсягів ремонтних робіт.
З огляду цього, а також наявності спору сторін щодо орендних платежів і, відповідно, інфляційних та 3% річних по них, є помилковим припиненням в цій частині судом провадження у справі з підстав відсутності предмету спору, а отже, суд ухилився від вирішення спору по суті, результатом розгляду якого за приписом ст. 82 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) може бути задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково, і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить статтям 124, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
У порядку виконання положень ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), а також припису ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ), що цивільні права та обов'язки виникають також з дій громадян та організацій, суду слід перевірити посилання позивача і на те, що відповідач як орендар вступив в свої права користування орендованим майном з травня 2000 р., що, в разі доведеності заборгованості відповідача, впливає на її розмір.
За таких обставин, коли судом не було з'ясовано дійсні обставини справи, що впливає на правильність застосування як норм матеріального так і процесуального права, ухвалені судові рішення визнати законними і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ВАТ "Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.02.2004 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.12.2003 р. скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.