Наказом Київської регіональної митниці від 04.01.2005 року N 1 на виконання вимог статей 99 - 109 Митного кодексу України ( 92-15 ), Положення про склади тимчасового зберігання, затвердженого наказом Держмитслужби України від 07.10.2003 року N 674 ( z1061-03 ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.11.2003 року за N 1061/8382, зі змінами та доповненнями затверджено Технологічну схему здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (СТЗ) в зоні діяльності Київської регіональної митниці. Для розміщення товарів і транспортних засобів на СТЗ декларанту необхідно виконати вимоги, передбачені пунктами 2.5., 2.6. Технологічної схеми та отримати дозвіл на розміщення товарів на СТЗ шляхом накладання відповідної резолюції на Заяві (пункт 2.7).
При цьому, апеляційний господарський суд встановив, що відповідач не надав доказів того, що позивач повинен був та здійснював дії, передбачені зазначеним вище наказом.
Врахувавши викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла обґрунтованого висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для отримання грошових коштів від позивача в сумі 2 538,00 грн., отже, у разі сплати таких грошових коштів, вони підлягають поверненню.
Відповідно до Глави 83 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), яка регулює позадоговірні зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, а саме статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно статті 1214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно статтею 536 зазначеного вище Кодексу ( 435-15 ) встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За таких обставин, апеляцій ним господарським судом цілком обґрунтованого відзначено, що право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом.
Врахувавши те, що позивач перерахував відповідачеві грошові кошти, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони знаходилися у відповідача в користуванні.
Колегія суддів погоджується і з висновком суду апеляційної інстанції стосовно застосування аналогії закону щодо стягнення з відповідача 82,95 грн., процентів за користування коштами відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), оскільки статтею 8 даного Кодексу передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні коштами.
Що ж стосується застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин сторін статті 1160 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), то колегія суддів вважає, що переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що встановлення відповідачем плати за розміщення та зберігання вантажів на терміналі відповідача не є його витратами по запобіганню шкоди, що загрожує майновим інтересам позивача та не є предметом регулювання статті 1160 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог.
Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника касаційної скарги на порушення судом норм процесуального права, а саме статті 105 Господарського процесуального кодексу ( 1798-12 ), оскільки відповідно до вимог процесуального законодавства судовий акт підлягає скасуванню за умов істотного порушення процесуальних прав сторін, що потягло за собою неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, і призвело до прийняття неправильного судового рішення.
Безпідставними є посилання скаржника і на порушення норм матеріального права, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду.
З огляду на викладене, касаційна інстанція вважає, що постанова у справі прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-111 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "ДХЛ Інтернешнл Україна" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2008 року у справі N 22/249 залишити без змін.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г. Фролова Г.М.